Катерина Цвєткова, радник GOLAW

На сьогодні невиконання судових рішень в Україні стало фактично національною проблемою. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово наголошував на системності випадків невиконання чи несвоєчасного виконання рішень українських судів, ухвалених на користь заявників. Як наслідок, ЄСПЛ навіть запровадив спеціальну процедуру пілотного рішення з метою пришвидшення розгляду подібних справ.

Ситуація тільки ускладнюється, коли боржником за рішенням суду виступає держава. Звична для багатьох правників та ефективна взаємодія з приватними виконавцями в такому випадку не працює, оскільки законодавство унеможливлює виконання приватним виконавцем рішень, за якими боржником є держава, державні органи, державні підприємства, установи, організації. Крім того, в Україні продовжують діяти численні мораторії, які впливають на можливість виконання рішень у примусовому порядку. У результаті виконання чекають сотні рішень національних судів: від рішень про стягнення заборгованості на користь виробників «зеленої» електроенергії до рішень про поновлення на посаді державних службовців.

Отже, яким чином в Україні виконуються рішення майнового та немайнового характеру та якою є відповідальність держави за їх невиконання?

Рішення майнового характеру

Процедура виконання державою рішень майнового характеру здійснюється у порядку так званого безспірного списання коштів за заявою стягувача про виконання рішення суду.

Рішення про стягнення коштів виконуються органами Державної казначейської служби України у порядку черговості надходження документів стягувачів та в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків державного органу. Якщо ж коштів у зазначеного державного органу немає, то рішення виконується за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Загальний строк на списання коштів становить три місяці з моменту подання до казначейства всіх необхідних документів. Варто зауважити, що у разі порушення зазначеного строку стягувачу має виплачуватись компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми.

На практиці проблемним аспектом виконання державою рішень майнового характеру залишається затягування строків списання коштів, що зумовлено, насамперед, відсутністю або недостатністю бюджетного фінансування, великою кількістю судових рішень, які надходять на виконання казначейству, а іноді й політичною складовою або іншими суб’єктивними причинами.

Так, згідно з інформацією Державної казначейської служби України, станом на вересень 2021 року обліковуються 78 169 судових рішень, які підлягають виконанню, за якими стягненню з держави підлягає 6 187 138 999,69 гривень.

Якщо казначейство не виконує або затримує виконання рішення, стягувачі успішно оскаржують його дії чи бездіяльність до суду. При цьому суди, як правило, не беруть до уваги аргументи казначейства про можливість виконання судового рішення винятково в межах передбаченої законом про Державний бюджет України суми та у порядку черговості надходження виконавчих документів (постанова КАС ВС від 16 квітня 2020 року у справі № 818/1814/17).

І все ж таки потрібно враховувати й велику завантаженість адміністративних судів та можливе затягування відповідачем розгляду судової справи.

Позиція ЄСПЛ з цього питання зводиться до того, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, виправдовуючи неспроможність виконати судове рішення про виплату боргу. Невиконання судового рішення не може бути виправдане відсутністю бюджетних видатків (рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України», скарга № 60750/00).

Рішення немайнового характеру

Виконання судових рішень немайнового характеру, боржником за якими є органи державної влади, їх територіальні підрозділи та посадові особи, здійснюється відділами примусового виконання рішень відповідних підрозділів Міністерства юстиції України.

Останнім часом найбільш розповсюдженою категорією рішень немайнового характеру, які знаходяться на виконанні, є рішення про поновлення на посадах люстрованих чиновників, звільнених прокурорів та державних службовців.

Однак нерідко рішення немайнового характеру не виконуються державою у зв’язку з відсутністю політичної волі. Інколи ж державні органи виконують рішення судів немайнового характеру досить специфічно. Така ситуація склалась із виконанням рішень про поновлення на посадах прокурорів, звільнених за реформою прокуратури у зв’язку, наприклад, із поданням заяви про переведення невстановленої форми або непроходженням одного з етапів атестації. Суди поновлювали таких прокурорів на рівнозначних посадах в Офісі Генерального прокурора. Однак Офіс виконував та продовжує виконувати такі рішення своєрідно, поновлюючи працівників у вже неіснуючій Генеральній прокуратурі України. Тобто фактичного виконання рішення суду та допуску прокурорів до раніше виконуваної ними роботи не відбувається.

Відповідальність держави

Невиконання судових рішень, на жаль, не спричиняє серйозних наслідків для держави як боржника. У разі невиконання рішення у встановлений виконавцем строк на боржника накладається штраф у максимальному розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 5100 грн. У разі повторного невиконання рішення без поважних причин державний орган або посадову особу очікує штраф у подвійному розмірі, тобто 10 200 грн.

Не варто забувати і про інструмент, який застосовується в адміністративному процесі: судовий контроль за виконанням рішень. Суд може (однак не зобов’язаний) покласти на суб’єкт владних повноважень обов’язок подати звіт про виконання судового рішення. У разі невиконання такого обов’язку суд може накласти на керівника суб’єкта владних повноважень-боржника штраф у сумі від 20 до 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2021 рік —  від 45 880 до 91 760 грн.) Ухвала суду про накладення штрафу направляється для виконання до державної виконавчої служби. Однак, як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, суди неохоче застосовують такий процесуальний інструмент.

Законодавство також передбачає можливість звернення виконавця до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення за статтею 382 Кримінального кодексу України. Однак ця стаття передбачає відповідальність саме за умисне невиконання або перешкоджання виконанню судового рішення. У зв’язку з цим притягнення до кримінальної відповідальності за невиконання державою рішення суду в українських реаліях є практично неможливим.

Отже, наразі в Україні немає реальної та невідворотної відповідальності за невиконання судового рішення, що надає суб’єктам владних повноважень можливість ігнорувати рішення судів або ж затягувати їх виконання. Водночас обов’язковість судових рішень є однією з найважливіших складових, на яких ґрунтується верховенство права у державі. Тому актуальним залишається питання створення дієвого механізму притягнення посадових осіб суб’єктів владних повноважень до відповідальності за невиконання рішень судів.

ЗАВАНТАЖИТИ