Сергій Колісник Народився у 1986 році в місті Донецьку. Закінчив Національну академію прокуратури України (магістр права). Кандидат юридичних наук. Працював в органах прокуратури України та Державної податкової служби України.З 2016 року — керуючий партнер двох адвокатських об’єднань: LES — «Правова та економічна безпека» та «Екобезпека». Спеціалізується на захисті бізнесу, податкових спорах, кримінальних провадженнях категорії White-Collar Crime, адміністративних та господарських справах, займається захистом інтересів населення та держави в екологічній сфері. Провадить наукову роботу, бере активну участь у законотворчій діяльності на правах експерта та консультанта.

— Яке місце займає кримінальна практика в очолюваному вами адвокатському об’єднанні? Що змінилося порівняно з минулим роком?

— Для практикуючих адвокатів не сек­рет, що запит клієнтів саме на захист у кримінальних справах за останні роки стрімко зріс. Цей рік не став винятком. Проте, порівняно з минулими роками, на прикладі нашого об’єднання, суттєво збільшився попит саме на захист у резонансних кримінальних провадженнях із політичним акцентом. При цьому захист у корупційних провадженнях та провадженнях категорії WCC залишається затребуваним на стабільно високому рівні.

У сучасних умовах формування суспільної думки відіграє вкрай важливе значення для діючої влади, а тим більше у випадках, коли приховати зведення особистих рахунків руками правоохоронців неможливо тримати в секреті. За таких умов ми стаємо очевидцями того, що верхівка влади, хоч і не дуже того бажаючи, але напряму стає рушійною силою у кримінальних провадженнях, а останні набувають резонансу та політичного забарвлення.

— Можете назвати тенденції кримінального правосуддя в цьому році? Як ви їх оцінюєте в контексті еволюції кримінальної юстиції?

— Як би ретельно не був виписаний закон, процесуальна чи процедурна норма, завжди можна знайти можливість їх застосувати «по-своєму». Тим більше, якщо на це є політична воля, декілька «відреформованих» чи новостворених правоохоронних органів та однозначна підтримка Феміди.

Однак, вибираючи такий слизький шлях, політична верхівка діючої влади мусить чітко усвідомлювати те, що своїми діями формує нові тренди «правосуддя по-українськи», які подекуди не піддаються жодній логіці. Більше того, ці тенденції стають фундаментом правового нігілізму, нульового рівня правосвідомості, відчуття незахищеності, вседозволеності, беззаконня та анархії.

Тож доводиться констатувати, що, здійснюючи захист саме у резонансних політичних процесах, клієнтам, у першу чергу, необхідно набратися терпіння, пережити суттєвий тиск і беззаконня з боку правоохоронної та судової систем, які саме в таких справах діють як єдине ціле.

Водночас саме на такому етапі хайпу, пресконференцій, брифінгів, постів, лайків та відеороліків верхівки держави, який супроводжується витиранням ніг об закон, сторона захисту зобов’язана системно, беземоційно та скрупульозно виконувати свою роботу — збирати докази! Саме так, адже, на превеликий жаль, презумпція невинуватості в нашій державі не діє. І коли ця вся буря емоцій та ейфорія мине, саме захисникам доведеться затягувати прокурорів у суд для розгляду по суті всіх тих проваджень, які лопають, як мильні бульбашки.

— Чим відрізняються підходи правоохоронців та суддів до кримінальних проваджень з політичним акцентом порівняно з іншими справами?

— Доказами. А точніше — їх відсутністю у переважній більшості заполітизованих кримінальних проваджень.

Здійснюючи досудове розслідування, слідчий під процесуальним керівництвом прокурора, із залученням оперативних підрозділів та інколи з дозволу слідчого судді, дійсно має неабиякі можливості у збиранні доказів, їх закріпленні та формуванні якісного обвинувачення.

Однак, коли завдання зовсім інакше, то всі зазначені дієві особи просто фізично не мають часу займатись якимсь розслідуванням. Адже це марудна і час­то не цікава справа, про яку в соцмережах чи на ютуб-каналі не розкажеш.

Це й не дивно, бо така категорія справ з’являється на світ не в результаті системної професійної роботи контролюючих чи правоохоронних органів, а за прямою вказівкою «зверху» або замовленням «збоку» і тією ж вказівкою «зверху».

Чого бракує нинішній владі? Системності, виваженості й терпіння, а інколи і здорового глузду. При цьому бажання швидкого результату наявне завжди. Коли такі характерні риси виступають причиною та рушійною силою розслідування, то ніколи якісного продукту не вийде.

Ми неодноразово були свідками гучних заяв керівництва держави та правоохоронних органів про ті чи інші вик­риття. Усі бачили та чули їхні прогнози і коментарі щодо бажаних результатів розслідувань. Для розвинених країн це дикість, а для нас переросло у норму. Саме тому доволі важко відшукати остаточний вирок за результатами розгляду такої категорії справ. У той же час Україна все частіше згадується у рішеннях ЄСПЛ, а цинічні порушення прав людини характеризують нашу правову систему на світовій арені. Є над чим задуматись, чи не так?

— Які основні причини того, що відбувається?

— Відповідаючи на це запитання, я не буду оригінальним, адже, дійсно, риба гниє з голови!

Наведені мною узагальнюючі приклади, оскільки багато процесів досі триває і наразі я не можу їх коментувати, чітко дають зрозуміти, що безкарність породжує вседозволеність. Якщо приклад зневажати закон подається «зверху», то марно очікувати іншого підходу «знизу».

Гадаю, єдиним важелем стримувань і противаг між сторонами обвинувачення і захисту може виступати слідчий суддя. Саме слідчий суддя, а не суд. Адже така категорія справ за загальним правилом або не скеровується до суду взагалі, або розслідування триває роками, після чого процесуальні опоненти просто перестають з’являтись у процес, всіляко затягуючи судовий розгляд.

Саме запровадження інституту слідчого судді переслідувало зменшення обвинувального ухилу кримінального процесуального закону, а також мету появи незалежного арбітра, покликаного здійснювати судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. А що ми отримали на практиці? Іноді здається, що ще одного прокурора у провадженні, чаша терезів якого завжди переважає в сторону обвинувачення.

Можна чітко виокремити умови та підстави, які цьому сприяють. Зокрема, відсутність єдиної судової практики, що надає можливість слідчим суддям з аналогічних питань приймати полярно протилежні рішення. А чому б і ні? Навіть Велика Палата Верховного Суду систематично відступає від своїх висновків з одного і того ж питання.

Використовуючи бюрократичні механізми паперотворення, за яких під великою кількістю незрозумілого мотлоху під назвою матеріали провадження, не досліджуючи жодного доказу, під прикриттям формальних процедурних моментів, приймаються потрібні стороні обвинувачення рішення.

Декриміналізація відповідальності за завідомо неправосудне рішення, а також паралізація роботи Вищої ради правосуддя в частині притягнення слідчих суддів навіть до дисциплінарної відповідальності розв’язують руки недоб­росовісним учасника процесу що б не було написано в папері іменем України, жодної реальної відповідальності за це не настане.

— На вашу думку, до чого може призвести таке вибіркове правосуддя?

— У реаліях сьогодення доводиться констатувати, що імітація реформ правоохоронних органів та судової системи очевидно призвели до відсутності правосуддя в нашій державі і зневіри сус­пільства в питанні справедливості.

Ми можемо довго шукати в інформаційному просторі випадки притягнення до відповідальності правоохоронців чи суддів за результатами їхніх «розслідувань», які закінчилися виправдувальними вироками чи рішеннями ЄСПЛ проти України, однак знайти їх буде надзвичайно важко.

Безкарність породжує вседозво­леність.

ЗАВАНТАЖИТИ