Видавництво 
 |
Ірина Кальницька, партнер, керівник практики податкового права, практики реструктуризації та врегулювання проблемної заборгованості GOLAW |
Податкова реформа в Україні значним чином змінила підходи у визначенні розмірів штрафних санкцій за результатами податкових перевірок та підстави для притягнення платників податків до відповідальності. Відтепер податкові органи оперують такими поняттями, як «умисел» та «вина», для накладання більш високого штрафу, а бізнес повинен завчасно подбати про дотримання принципу належної обачності при здійсненні господарської діяльності.
У цій статті ми поговоримо про штрафи, які можуть бути визначені за результатами податкової перевірки, та про те, як бізнес може їх зменшити.
Які ж тепер штрафи? Наразі загальний розмір штрафу зменшено — відтепер він становить 10 % від суми донарахувань. Однак, якщо податковий орган вирішить накласти штраф у розмірі 25 %, як це було раніше, то обов’язково має бути доведено, що підприємство є винним у вчиненні порушення та діяло умисно.
Як бачимо, у платників податків виникла можливість зменшити штрафні санкції. Водночас для цього бізнес має заздалегідь подбати про доказову базу відсутності у своїх діях умислу та вини, а також дотримання принципу належної обачності. Як показує перша практика податкових перевірок за новими правилами, податкові органи за замовчуванням вважають, що підприємство винне та умисно не дотрималося положень податкового законодавства, не підтримуючи свою позицію належними доказами.
Доводи податкової
Податковим кодексом України передбачено, що особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
Для доведення вини контролюючому органу потрібно встановити, що платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності. У протилежному випадку вжиті платником податків заходи вважаються достатніми та він є невинуватим, тобто не може бути притягнутим до відповідальності.
Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо є доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано та цілеспрямовано створив умови, що мали на меті невиконання або неналежне виконання вимог податкового законодавства. Тобто платник податків визнається винним у вчиненні правопорушення, коли він був зобов’язаний та мав можливість дотримуватися правил і норм податкового законодавства, проте не зробив цього.
З метою документального підтвердження наявності вини та умислу податкові органи в ході перевірки намагаються отримати від платника податків пояснення щодо організації бізнес-процесів, зокрема:
— яким чином здійснюється контроль за веденням бухгалтерського обліку?
— чи є у підприємства затверджена процедура для відбору/перевірки постачальників та чим керується підприємство при виборі контрагента?
— з яких джерел отримується інформація про контрагента?
— чи здійснюється підприємством перевірка доброчесності та репутації контрагента на ринку, його спроможності виконати умови договору тощо.
З урахуванням відповідей на такі питання контролюючий орган формує свої висновки, що:
— посадові особи підприємства мали можливість дотримуватись норм законодавства, свідомо приймали рішення про роботу з певними контрагентами, були обізнані та володіли всією необхідною інформацією щодо їх фінансово-господарської діяльності;
— невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні, оскільки як невиконання, так і неналежне виконання є порушенням обов’язків, закріплених за платником податків у статтях 16 та 36 Податкового кодексу України.
Крім того, критерії визначення умислу в діях платника податків уже закріплені й у судовій практиці. Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2019 року у справі № 826/3417/18 зазначив: «У випадку нез’ясування платником податків наявності повноважень у представника контрагента щодо укладення угоди, у здійсненні господарської операції та оформленні первинних документів, така поведінка може свідчити про наявність умислу на безпідставне одержання податкової вигоди та тягнути за собою ризик настання негативних наслідків для такого платника, зокрема неврахування для цілей податкового обліку господарських операцій, підтверджених документами, оформленими з порушенням приписів чинного законодавства».
Шляхи мінімізації
Обов’язок доведення вини та умислу покладений на податковий орган, без виконання якого особа не може бути притягнута до фінансової відповідальності.
Аби уникнути притягнення до відповідальності у збільшеному розмірі відтепер платникам податків вкрай важливо мати можливість довести прояв ними належної обачності не лише під час закупівлі або постачання товарів чи послуг, а ще на етапі укладення договору з певним контрагентом.
Про належну обачність може свідчити:
1) проведення встановленої внутрішньої процедури відбору контрагента — тендеру;
2) попереднє (до укладення договору) отримання від контрагента та аналіз установчих, дозвільних документів, документів та інформації, що підтверджують наявність трудових, матеріальних ресурсів, досвіду здійснення аналогічної діяльності;
3) аналіз інформації про контрагента, отриманої зі загальнодоступних джерел та державних реєстрів;
4) встановлення в договорі обов’язкових гарантій, що надаються контрагентом.
Зрозуміло, що цей перелік не є вичерпним.
З приводу концепції належної обачності платника податків Верховний Суд, зокрема в постановах від 22 травня 2020 року у справі № 810/1379/16, від 5 травня 2020 року у справі № 826/14426/16, висловив правову позицію, що підприємницька діяльність здійснюється суб’єктом господарювання на власний ризик, а отже, у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладаються на таких учасників.
Так, з належної податкової обачності як законної передумови отримання податкової вигоди випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка підтверджувала б прояв належної обачності при виборі контрагента.
Відповідальність у ретроспективі
Перехідними положеннями Податкового кодексу України встановлено, що штрафи за наслідками перевірок застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафів. Іншими словами, наприклад, якщо вами ще у 2018 році було допущене порушення, але податкове повідомлення-рішення ви отримали у 2021 році, то штраф доведеться заплатити актуальний на 2021 рік.
Разом із цим, якщо нині Податковим кодексом України встановлено відповідальність за дії, які раніше не мали наслідком притягнення до відповідальності, то наразі вас не може бути притягнуто до відповідальності за їх вчинення, якщо такі дії були вчинені вами до податкової реформи. Адже правомірність або неправомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, треба визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.
Таким чином, нові підходи у визначенні відповідальності платників податків дають бізнесу дієві механізми для захисту своїх прав у податкових спорах, а отже, правильне застосування таких механізмів є дуже важливим. Податкова реформа в Україні значним чином змінила підходи у визначенні розмірів штрафних санкцій за результатами податкових перевірок та підстави для притягнення платників податків до відповідальності.
Відтепер платники податків мають завчасно подбати про дотримання принципу «належної обачності» при веденні господарської діяльності. В іншому випадку податкові інспектори мають право накладати більш високі штрафи, оперуючи такими поняттями, як «вина» та «умисел».
