Андрій Гвоздецький, адвокат, партнер ADER HABER

Тенденція підходів Верховного Суду (ВС), що почала виявлятися ще у минулорічних постановах, свідчить про очевидне бажання фактично закріпити в усталеній практиці реальні механізми задоволення вимог кредиторів у випадках, коли одержання такого задоволення від боржника вже не видається можливим.

Однак з обережністю можемо констатувати, що ВС вдається до фактично покрокого і надмірно деталізованого прописування таких механізмів, іноді навіть за межами того, що хоча й не працювало, але мало належне законодавче закріплення.

Хто відповість за нЕплатоспроможний банк?

Одним із найгучніших судових рішень року стала постанова Великої Палати (ВП) Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) до колишніх членів правління та спостережної ради акціонерного банку «Укоопспілка».

Переглядаючи судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про стягнення збитків, поданого ФГВФО на підставі частини 5 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до пов’язаних з банком осіб, ВП ВС не лише задовольнила конкретно цей позов, а й відкрила шлях для задоволення вимог ФГВФО у понад 60 інших справах, зупинених до вирішення Великою Палатою ВС справи «Укоопспілки».

Найперше, що заслуговує на увагу, це позиція ВП ВС щодо того, що недостатність майна неплатоспроможного банку для задоволення вимог усіх кредиторів сама по собі і є свідченням заподіяння пов’язаними з банком особами збитків кредиторам банку. Фактично йдеться про принцип автоматичної відповідальності пов’язаних осіб, і це загрозливий прецедент для менеджменту та власників кожного із банків, що ліквідовані та ліквідуються, адже відомо, що зазвичай реалізація майна банку на аукціонах відбувається лише після декількох етапів зниження стартової ціни і суттєво відрізняється як від балансової вартості такого майна, так і від реального розміру прав вимоги, якими володіє банк.

З’ясовуючи наявність деліктного правопорушення, ВП ВС продовжила логіку, закладену при вирішенні справ за похідними позовами, що протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов’язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

У продовження цього ВП ВС сформувала позицію щодо розміру шкоди, яка підлягає стягненню з пов’язаних з неплатоспроможним банком осіб. Як зазначається у цій постанові, розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Тобто з позиції ВП ВС у разі визнання банку неплатоспроможним розмір недостатності його майна для задоволення вимог усіх кредиторів є мінімальною оцінкою шкоди, завданої банку. На сьогодні прецедентів звернення ФГВФО з більшими вимогами, аніж необхідно для задоволення вимог кредиторів, ще немає, однак наявність такої позиції ВС залишає місце для маневрів.

Іншою правовою позицією з названої постанови є висновок про солідарний обов’язок з відшкодування шкоди всіх без винятку керівників та власників банку, незалежно від того, брали чи ні такі особи безпосередньо участь у прийнятті конкретних рішень щодо правочинів та активів банку. ВП ВС виходить із того, що у разі загрози платоспроможності банку керівники останнього потенційно мали можливість самостійно виправити ситуацію із заподіянням банку шкоди, і вказує на обов’язок менеджменту та власників банку діяти якнайкраще в інтересах банку, тобто всіх його акціонерів та клієнтів. Такий висновок створює загрозу відповідальності як для тих керівників, які не голосували щодо укладення певних правочинів, так і для наступних керівників, які, на думку ВП ВС, уже після укладення спірних угод не вжили заходів щодо усунення загрози платоспроможності банку.

Один «папірець» вирішує все

Із набуттям чинності Кодексом України з процедур банкрутства (КУзПБ) передбачено солідарну відповідальність керівника боржника у разі порушення вимоги Кодексу про недотримання боржником вимоги щодо обов’язку в місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі загрози неплатоспроможності (якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами).

Дві прикметні позиції з приводу цього висловив Касаційний господарський суд (КГС) у складі Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 902/1023/19.

По-перше, ВС зазначає, що йдеться про обов’язок звернутися із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі загрози неплатоспроможності, а не у разі настання такої.

Раніше КГС ВС у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 910/2971/20 зауважив, що про загрозу неплатоспроможності свідчить наявність таких юридичних фактів:

— існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами зобов’язань, строк виконання яких настав;

— розмір усіх активів боржника є меншим, ніж сумарний розмір зобов’язань перед всіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав.

По-друге, КГС ВС сформував висновок, що встановлена законодавством чи статутними документами процедура узгодження виконавчим органом боржника з його засновниками, учасниками, акціонерами (загальними зборами) рішення про ініціювання відкриття провадження у справі про банкрутство товариства з підстав загрози неплатоспроможності не може обумовлювати і перешкоджати встановленому імперативною нормою обов’язку боржника звернутись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі загрози його неплатоспроможності.

Отже, жодні встановлені статутом чи іншими актами боржника процедури чи обмеження не захистять керівника (виконавчий орган) від солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів у разі, якщо заявниками буде доведено існування загрози неплатоспроможності боржника.

З позитивного для керівників боржників: ВС підкреслив, що будь-яких інших підстав притягнення до солідарної відповідальності положення КУзПБ не передбачають.

Субсидіарна відповідальність сторонніх осіб

КГС ВС у постанові від 22 травня 2021 року у справі № 915/1624/16 застосував положення частини 2 статті 61 КУзПБ, яка передбачає можливість покладення субсидіарної відповідальності у разі недостатності майна боржника не лише на його керівника або учасників (засновників), а й на інших осіб, винних у банкрутстві.

Показовою є позиція ВС, що субсидіарна відповідальність є санкцією за недобросовісні і нерозумні дії та спрямована на стимулювання добросовісності дій боржника та присікання протиправних дій зі сторони засновників, керівника боржника, інших осіб з метою захисту інтересів кредиторів і гарантування погашення їхніх вимог у максимально можливому розмірі.

З огляду на це, на думку Верховного Суду, інші особи, які не мають формалізованих зав’язків із юридичною особою — боржником, однак мають змогу іншим чином визначати та впливати на поведінку боржника в господарських відносинах, самостійно або спільно з іншими особами визначають волю боржника щодо здійснення або утримання від здійснення певних дій, є суб’єктами субсидіарної відповідальності, якщо наслідком їхніх дій або бездіяльності стало банкрутство юридичної особи.

КГС ВС сформував правову позицію, що суб’єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (у відношенні до масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, яка не могла б утворитися у разі відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в тому числі принципу добросовісності. Такими особами можуть бути ті, які отримали істотний актив боржника на підставі актів, рішень, правочинів тощо, прийнятих засновниками чи керівником боржника на шкоду інтересам останнього та його кредиторів.

Викладена позиція спрямована забезпечити — за умови ретельного дослідження усього «ланцюга» операцій та дій, що зумовили неспроможність боржника задовольнити вимоги всіх кредиторів, — більш широке коло осіб, до яких можуть бути звернуті незадоволені вимоги кредиторів. Утім, досить розгорнуті формулювання висновків у постанові КГС ВС, ще й із застереженням про невичерпність наведених прикладів дій (бездіяльності) третіх осіб, може знайти неочікувано широке застосування і створити загрозу багатьом контрагентам боржників-банкрутів.

ЗАВАНТАЖИТИ