Видавництво 26 червня в Києві відбувся круглий стіл, організований видавництвом «Юридична практика» за підтримки адвокатського об’єднання BARRISTERS. Фаховий захід було присвячено обговоренню законодавчих питань стосовно запобігання злочинам проти основ національної безпеки, новій судовій практиці щодо злочинів, передбачених розділом 1 Особливої частини Кримінального кодексу України, а також іншим актуальним питанням правозастосування в цій категорії юридичної практики. Модератором заходу став Костянтин Глоба, керуючий партнер АО BARRISTERS.
За словами модератора, метою проведення цілого циклу круглих столів, які заплановані BARRISTERS спільно з «Юридичною практикою», є дискусія між спікерами та фахівцями в залі з особливим правозастосовчим акцентом.
Сергій Іонушас, голова Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, висловив упевненість, що саме такий формат круглих столів є досить ефективним і дасть можливість корегувати діяльність законодавців разом із тими, хто безпосередньо застосовує норми, які народні депутати вносять до чинного законодавства. Він нагадав, що наше законодавство на початку повномасштабного вторгнення не було готове до тих викликів, з якими зіткнулась правоохоронна система, а також до того, що відбувалось у реальному житті. Тому вже на сьомий день війни парламент прийняв чотирнадцять вкрай важливих для України законів, більшість яких була підготовлена Комітетом ВР з питань правоохоронної діяльності. Частина цих законопроєктів стосується безпосередньо предмета цього круглого столу.
«Ми вносили зміни до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за злочини проти основ національної безпеки в умовах дії режиму воєнного стану. Розуміючи ті виклики, з якими зіткнулася Верховна Рада, та враховуючи, що окупаційні війська на той момент перебували досить близько до центру Києва, ми розуміли що нам вкрай необхідно внести зміни, що стосуються саме основ національної безпеки. Відповідний закон було підписано вже 4 березня 2022 року, тож можна зрозуміти, в якому темпі ми працювали, вносячи необхідні зміни до законодавства, зокрема норми щодо забезпечення участі цивільних осіб у захисті України», – згадує пан Іонушас.
Спікер вказує, що на цьому робота законодавців над відповідною законодавчою базою не завершена й продовжується у формі внесення змін та вдосконалення правових норм, адже від початку війни вже пройшов певний час та обставини поступово змінюються. Тому вирішено проводити виїзні засідання Комітету, на яких можна заслухати думки й вивчити досвід правоохоронців із Запоріжжя, Харкова, Херсона тощо стосовно практики застосування норм щодо кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність. «Ми зрозуміли, що є певні складнощі в частині розмежування правопорушень за передбаченими стст. 111, 111-1, 111-2, 436-2 ККУ. Завдяки ЗСУ трохи унормувалась наша робота, й з метою напрацювання узгодженої концепції підготовки тексту законодавчої ініціативи щодо удосконалення положень саме ст. 111-1 ККУ на базі Комітету створено робочу групу стосовно вдосконалення відповідальності за колабораційну діяльність», – зазначив Сергій Іонушас.
Юлія Ліхолєтова, начальник відділу систематизації Касаційного кримінального суду у складі ВС, кандидат юридичних наук, представила детальний аналіз актуальної судової практики щодо злочинів проти основ національної безпеки України. У своїй презентації пані Ліхолєтова зосередилася на конкретних прикладах кваліфікації дій осіб за різними статтями Кримінального кодексу України. Зокрема, вона розповіла про такі справи:
1) посягання на територіальну цілісність і недоторканість України (ч. 1 ст. 110 КК). Наприклад, дії громадянки, яка підбурювала до здачі Чернігова російським військам, було кваліфіковано за ч. 1 ст. 110 КК (постанова ККС ВС від 5 грудня 2023 року у справі № 750/2292/22, https://reyestr.court.gov.ua/Review/115508695 );
2) державна зрада (ч. 1 ст. 111 КК). Пані Ліхолєтова наводила як приклад, зокрема, справу судді, яка продовжила здійснювати правосуддя в окупованому Криму за російським законодавством (постанова ККС ВС від 22 серпня 2023 року у справі № 759/4148/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/113065878);
3) колабораційна діяльність (ст. 111-1 КК). Було проаналізовано випадки, де особи добровільно обійняли посади в окупаційних адміністраціях та правоохоронних органах, таких як військово-цивільна адміністрація Куп’янського району Харківської області (постанова ККС ВС від 31 січня 2024 року у справі № 638/5446/22, https://reyestr.court.gov.ua/Review/116705070 ).
Юлія Ліхолєтова підкреслила важливість чіткого розмежування складів злочинів, що передбачені різними статтями КК України, а також наголосила на необхідності вдосконалення законодавства для більш ефективного правозастосування. Вона також висловила сподівання, що подальші законодавчі ініціативи сприятимуть зміцненню національної безпеки України.
Одним зі спікерів на круглому столі стала Ірина Шаповалова, суддя-спікер Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, членкиня робочої групи Ради суддів України в Дніпропетровській області, доктор філософії в галузі права. Її презентація була присвячена практичним та законодавчим аспектам недосконалості законодавчої регламентації кримінальної відповідальності за злочини проти основ національної безпеки, а також шляхам вирішення цієї проблеми.
Під час свого виступу пані Шаповалова розповіла про ключові аспекти законодавчої регламентації кримінальної відповідальності за злочини проти основ національної безпеки. За її словами, з 24 лютого 2022 року до розділу І Особливої частини КК України було внесено сім змін. Ці зміни охоплювали як доповнення новими статтями, які передбачають кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність, глорифікацію осіб, виправдовування агресії та несанкціоноване поширення інформації про переміщення Збройних сил України, так і нормативно-правове вдосконалення вже чинних норм із метою посилення відповідальності.
Ірина Шаповалова також представила статистичні дані, згідно з якими, за інформацією Офісу Генерального прокурора, зареєстровано понад 15 тисяч кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки. Протягом останніх двох років до місцевих загальних судів надійшло понад 6 тисяч справ щодо таких кримінальних правопорушень, з яких майже 40% вже розглянуто з винесенням вироку. Зокрема, це справи щодо колабораційної діяльності (ст. 111-1 КК України), державної зради (ст. 111 КК України) та посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК України) .
Окрему увагу суддя Шаповалова приділила проблемам кваліфікації діянь. Вона зазначила, що одне й те саме діяння може бути кваліфіковано за кількома нормами кримінального закону, що створює певні складнощі в правозастосуванні. Для вирішення цих питань було запропоновано проєкт закону про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо вдосконалення відповідальності за деякі злочини проти основ національної безпеки України (№ 3562-IX від 06.02.2024), який передбачає техніко-юридичні правки до окремих складів кримінальних правопорушень.
Пані Шаповалова наголосила на проблемах кваліфікації діянь за ст. 258-3 та ст. 260 КК України, які виникли до 24 лютого 2022 року. Вона також підкреслила питання зворотної дії закону в часі, що залишається актуальним у судовій практиці. Відмежування складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, від складу злочину за ч. 1 ст. 111-2 КК України також вимагає вдосконалення.
Підсумовуючи свій виступ, Ірина Шаповалова зазначила, що для забезпечення ефективного правозастосування необхідно не лише вдосконалити законодавчу регламентацію, але й забезпечити належне тлумачення та застосування норм кримінального права в контексті захисту національної безпеки. Вона висловила надію на подальше вдосконалення правової бази та підвищення ефективності діяльності правозахисних органів у цій сфері.
Олександр Жила, заступник начальника управління організації та процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Офісу Генерального прокурора, зі свого боку, поділився з колегами невтішними підсумками щодо піднятої тематики. На його думку, юристи поки що недостатньо кваліфіковані в злочинах, які розслідуються і мають розслідуватись під час воєнного конфлікту. «Війна в нас відбувається вже 9 років, і половину цього часу ми розслідували участь у терористичних організаціях. Ми свідомо зменшили градус конфлікту, свідомо спростили підходи до кваліфікації, формували судову практику, яку наразі не можемо застосувати», – зазначає пан Жила. Крім того, українським юристам поки що бракує кваліфікації в міжнародному гуманітарному праві, документуванні та кваліфікації воєнних злочинів. Утім, ми на шляху до цього, впевнений спікер, адже кожного дня кваліфікація всіх учасників кримінального провадження невпинно підвищується.
Ще одним важливим доповідачем на круглому столі стала Валентина Сеник, прокурор відділу забезпечення підтримання публічного обвинувачення управління підтримання публічного обвинувачення Офісу Генерального прокурора. Її виступ був присвячений темі несанкціонованого поширення військово значущої інформації (теорії та практиці). Вона наголосила на важливості протидії цьому явищу, яке стає особливо актуальним в умовах війни.
Валентина Сеник зазначила, що розвідувальні служби рф активно використовують відкриті джерела інформації, такі як соціальні мережі, для збирання даних про переміщення українських військових підрозділів. Вона підкреслила, що кожен смартфон у сучасних умовах може стати інструментом для шпигунства, якщо користувачі недбало поширюють військово значущу інформацію. Як приклад пані Сеник навела випадок, коли в соціальних мережах було оприлюднено інформацію, яка могла призвести до ракетного удару по торговому центру.
У своєму виступі прокурор також звернула увагу на проблеми законодавчого регулювання цього питання. Зокрема, вона зазначила, що ст. 114-2 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за несанкціоноване поширення інформації про переміщення зброї та військових підрозділів в умовах воєнного або надзвичайного стану, проте законодавство потребує подальшого вдосконалення для ефективнішого правозастосування.
Підсумовуючи, Валентина Сеник підкреслила важливість підвищення обізнаності громадян щодо небезпеки поширення військово значущої інформації та закликала до посилення співпраці між правоохоронними органами й суспільством у протидії цьому явищу. Вона також висловила впевненість у необхідності подальшого вдосконалення законодавчої бази для ефективного захисту національної безпеки України.
Олександр Тананакін, партнер АО BARRISTERS, у своєму виступі повернувся до питання колабораційної діяльності. Так сталося, що велику кількість справ відповідної категорії пан Тананакін супроводжував як адвокат іще з 2014 року, коли це явище тільки з’являлось і ніхто не розумів, що робити з кваліфікацію таких злочинів. «Ми з’ясовували довго, що таке терористична діяльність, і станом на сьогодні рішення ще, здається, остаточно не знайдені», – згадує спікер. Він пригадує, як надіслав запит до Генеральної прокуратури України (на той час. – Прим. ред.) і запитав, чи звертався Генпрокурор або прокурор міста Києва відповідно до закону про боротьбу з тероризмом до суду, щоб визнати так звані ЛНР і ДНР терористичними організаціями та припинити їхню діяльність. На що надійшла відповідь, що відповідно до відомостей Єдиного реєстру підприємств (ЄДРПОУ) прокуратура не знайшла жодних ДНР та ЛНР, тому не має можливості звернутись до суду з відповідною заявою про визнання цих організацій терористичними. Проводячи паралелі з проблемними питаннями кваліфікації злочинів щодо колабораційної діяльності, спікер висловив упевненість, що перед внесенням нових змін до ККУ законодавець мав би фундаментально пропрацювати ці питання й вислухати зауваження від спеціалістів-практиків до прийняття відповідної норми, а не збирати такі пропозиції після двох років дії закону.
На звершення заходу виступив Віталій Бєліков, директор департаменту з правових питань АТ «Укрпошта». Його доповідь була присвячена розвитку кримінальної відповідальності за злочини проти основ національної безпеки України. За словами спікера, цьому питанню він приділяє увагу досить довгий час. Водночас, на його думку, багато колег-юристів не розуміють історію виникнення цього питання та хто стоїть біля витоків виникнення цієї інституції. За словами пана Бєлікова, ще колишній президент США Теодор Рузвельт використав як політичний інструмент пояснення і виправдання певних військових агресій, які були пов’язані з необхідністю забезпечення питань національної безпеки. Потім це питання перебувало у вакуумі, а згодом, у 1949 році, в США утворили Комітет із національної безпеки, який, по суті, й став засновником розвитку в цивілізованих країнах світу цього напряму. Відтоді внутрішня та зовнішня політика країн містить такий напрям.
Проводячи паралелі з українською правозастосовною практикою, спікер поділився власним кейсом Укрпошти. «Коли було деокуповано Харківщину, на цій території було виявлено, що окупанти створили пошту, яку назвали «Херсонською поштою». Але після деокупації певна кількість працівників, які перейшли на бік окупантів, повернулись до Укрпошти та зробили вигляд, що нічого не відбувалося. В підсумку щодо однієї з таких начальниць відділень уже був вирок суду, її визнали винною в колабораційній діяльності. Водночас суд визначив позбавити її права обіймати посади в державних установах та акціонерних товариствах, в суб’єктах публічного права. Але коли ми прочитали вирок, побачили, що Укрпошти в цьому переліку немає, адже вона є суб’єктом приватного права… Тому нам довелося застосовувати юридичний креатив, шукати в кейсі послуги, які Укрпошта може зарахувати до державних послуг. Таким чином ми підтягнули цей вирок до нашої ситуації та звільнили відповідну працівницю», – поділився досвідом пан Бєліков.
Завантажується ...