Продовжуємо цикл публікацій щодо відступів Великої Палати (ВП) Верховного Суду (ВС) у кожній із юрисдикцій протягом 2021 року. В цій статті зупинимося на найбільш знакових змінах у практиці розгляду цивільних справ, коли ВП ВС відступила від попередніх правових позицій.

Питання юрисдикції

У постанові від 14 грудня 2021 року в справі № 2610/27695/2012 ВП ВС визначила, що постанова державного виконавця про накладення штрафу у зв’язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів оскаржується в порядку цивільного судочинства. Підставою для прийняття такого рішення стало те, що ця постанова «є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів». З огляду на зазначене колегія суддів відступила від правового висновку, викладеного в постанові ВП ВС від 4 березня 2020 року у справі № 682/3112/18.

Також ВП ВС дійшла висновку про зміну судової юрисдикції для розгляду спорів щодо дострокового звільнення з виборної платної посади членів громадських та інших об’єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали, в судовому порядку (постанова від 12 січня 2021 року в справі № 127/21764/17). Відтепер такі спори розглядаються в порядку господарського, а не цивільного судочинства. Водночас трудові спори зазначених осіб підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства. Таким чином, ВП ВС відступила від власного правового висновку, викладеного в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 916/978/17.

Оскарженню підлягає

Ще одна група відступів ВП ВС стосувалася вирішення питань про можливість касаційного оскарження судових рішень. Зокрема, в постанові від 9 листопада 2021 року в справі № 214/5505/16 ВП ВС відступила від висновку, сформульованого в її ухвалі від 12 червня 2019 року у справі № 761/23218/17. За оновленою правовою позицією в касаційному суді можна оскаржити всі ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду після їх перегляду в апеляційному порядку. У цій самій справі колегія суддів відступила від правової позиції, наведеної в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 1519/2­4031/11. Такий відступ полягає в тому, що суд приймає до розгляду належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення незалежно від пропуску строку на її подання. Якщо нема підстав для поновлення вказаного строку заява залишається без задоволення, а не без розгляду.

А в постанові від 8 червня 2021 року в справі № 550/936/18 ВП ВС дійшла висновків про можливість касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині розподілу судових витрат після її перегляду в апеляційному порядку. На можливість оскарження, за висновком колегії суддів, не впливає те, чи береться в касаційній скарзі під сумнів законність закриття провадження. Таким чином, ВП ВС відступила від низки висновків Касаційного цивільного суду та Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, зокрема викладених в ухвалах Касаційного цивільного суду ВС від 13 березня 2020 року в справі № 235/7668/19 та Касаційного адміністративного суду ВС від 16 квітня 2020 року в справі № 440/4197/19.

Спосіб судового захисту

ВП ВС неодноразово висловлювалася і щодо належного способу захисту цивільних прав, відступаючи при цьому від правових позицій Верховного Суду України. Серед іншого ВП ВС частково відступила від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 367/5136/13­ц, щодо захисту прав інвестора в разі невиконання забудовником своїх обов’язків. Так, у постанові від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17 колегія суддів ВП ВС зазначила, що в разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов’язань після завершення будівництва об’єкта інвестування майнові права інвестора трансформуються у право власності. І таке право підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.

У постанові ВП ВС від 14 грудня 2021 року в справі № 344/16879/15­ц правова позиція, сформульована у згаданій постанові від 14 вересня 2021 року, набула подальшого розвитку. Колегія суддів частково відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6­1858цс15. Вона підсумувала, що з метою захисту прав інвестора може мати місце звернення до суду з вимогою про визнання за покупцем права власності на проінвестоване (оплачене) ним майно відповідно до положень статті 392 ЦК України (детальніше — газета «Юридична практика» № 3­4 (1256­1257) за 25 січня 2022 року).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача права володіння майном

Постановою ВП ВС від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16­ц було скориговано правову позицію, викладену у власній постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16­ц. Колегія суддів уточнила, що зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не пов’язане з позбавленням власника його володіння цими ділянками. А отже, з метою захисту порушеного права власник має звертатися з негаторним позовом.

У цій самій постанові ВП ВС частково відступила від свого висновку про розмежування віндикаційного та негаторного позовів, викладеного в постанові від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16­ц. Колегія суддів зауважила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача права володіння майном. Відсутність чи наявність в особи права володіння нерухомим майном визначається з огляду на принцип реєстраційного підтвердження володіння. Особа, до якої перейшло право власності на об’єкт нерухомості, набуває щодо нього всіх правоможностей власника, включаючи право володіння.

У цій самій справі ВП ВС також відступила від висновку зі своєї постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16. У тому висновку зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу. Таким чином, колегія суддів підтвердила, що надання власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови ВП ВС від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14­ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028­10/13).

Договірні аспекти

У постанові від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15­ц ВП ВС виклала правову позицію, відповідно до якої саме собою набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ні кредитного договору, ні відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення. Таким чином Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16­ц.

Постановою від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 ВП ВС відступила від висновку Верховного Суду України від 2 липня 2014 року у справі № 6­79цс14. Згідно з цим висновком сторони в договорі не можуть обрати спосіб оплати за користування позикою інший, ніж у процентному відношенні до суми боргу. Водночас колегія суддів зауважила, що будь­яку визначену сторонами тверду суму плати за користування позикою завжди можна математичним способом перевести в проценти відносно суми боргу.

У статті наведено лише ключові рішення, коли ВП ВС відступила від попередніх правових позицій під час розгляду цивільних справ

Також Палата відійшла від висновку Верховного Суду України про те, що вчинення нотаріусом нотаріальної дії щодо спірного заповіту (його посвідчення) поза межами свого нотаріального округу не призвело до нікчемності спірного заповіту. У постанові від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 ВП ВС підкреслила таке: «Якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в Цивільному кодексі України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини 1 статті 1257 ЦК України».

Зазначимо, що з огляду на обсяг публікації в статті наведено лише ключові відступи ВП ВС, які мали місце під час розгляду цивільних справ. Водночас це не вичерпний перелік (до прикладу, є ще постанови ВП ВС від 9 лютого 2021 року в справі № 381/622/17, від 25 травня 2021 року в справі № 461/9578/15­ц, від 8 червня 2021 року в справах № 662/397/15­ц, № 487/8206/18, від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 та інші).

Дар’я ГОВОРУН «Юридична практика»

Також читайте: Вийшли за позиції