Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ, Суд) оприлюднив рішення від 13 січня 2022 року в справі «Краєва проти України» (скарга № 72858/13).

За обставинами цієї справи заявниця на момент подій працювала спеціалістом із митного оформлення в компанії «Д». 23 квітня 2013 року від імені свого роботодавця вона подала до митного органу України декларацію про митне оформлення, рахунок‑фактуру та інші документи щодо певних товарів, придбаних у швейцарської компанії (продавець). У митній декларації заявниця вказала митну вартість товару 46 298 доларів США. Таку саму суму вказав продавець в інвойсі. Однак у договорі купівлі‑продажу вартість товару було визначено в сумі 48 661,56 євро.

24 квітня 2013 року митний орган прийняв рішення про притягнення заявниці до відповідальності за частиною 1 статті 483 Митного кодексу України за надання неправдивих відомостей митному органу, що призвело до недоплати митних зборів у розмірі 22 477,44 гривень (близько 2 000 євро на той момент). Заявниця оскаржила це рішення в суді, стверджуючи, зокрема, що вона не намагалася навмисно порушити митні правила. Її дії стали результатом зазначення помилкових даних в інвойсі, чого вона спочатку не помітила.

Заявниця оскаржила це рішення в суді, стверджуючи, зокрема, що вона не намагалася навмисно порушити митні правила.

15 липня 2013 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв’язку з відсутністю в діях заявниці складу адміністративного правопорушення.

Під час розгляду апеляції заявниця визнала, що припустилася помилки, і попросила суд не накладати на неї суворе покарання. Адвокат заявниці повторив аргументи, наведені нею в суді першої інстанції.

23 серпня 2013 року Запорізький апеляційний суд (апеляційний суд) скасував рішення суду першої інстанції та залишив у силі рішення митниці. Він здебільшого спирався на протокол про адміністративне правопорушення щодо заявниці. Ще було враховано її відповідальність як декларанта, визнання нею того, що вона надала митному органу помилкові дані, а також той факт, що держава зазнала матеріальних збитків унаслідок таких дій.

Апеляційний суд ухвалив, що заявниця має виплатити штраф у розмірі, який дорівнює вартості ввезених товарів (48 661,56 євро), і товари має бути конфісковано згідно з відповідною статтею Митного кодексу України. Це рішення не було виконано, а виконавче провадження неодноразово відкривалося та закривалося.

Позиція сторін

Заявниця стверджувала, що вона виявила розбіжність у документах наступного дня. Того самого дня вона отримала лист від продавця, в якому він визнавав, що відправив їй неправильний рахунок‑фактуру, та вибачався за помилку. Вона повідомила митному управлінню про помилку і попросила надати їй можливість виправити її. Проте митний орган відмовився прийняти її письмову заяву та склав протокол про адміністративне правопорушення. Суворість штрафу, за доводами заявниці, поставила її у скрутне фінансове становище, оскільки її щомісячна зарплата становила 3300 гривень (близько 96 євро). Вона була змушена щомісяця віддавати частину своєї зарплати на погашення боргу, та її майно перебувало під постійною загрозою конфіскації судовими виконавцями.

Звертаючись до ЄСПЛ, заявниця обґрунтовувала порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) у зв’язку з безпідставним накладенням на неї штрафу.

Уряд під час розгляду справи ЄСПЛ спирався на факти, встановлені митними органами. За його доводами, саме митна служба виявила розбіжність, про яку йдеться. Це сталося після того, як заявниця на їх прохання надала додаткові документи щодо митного оформлення, які містили правильний рахунок‑фактуру. Тільки після цього заявниця підтвердила у своїх письмових поясненнях, що припустилася помилки в декларації, та надала лист продавця.

Представник уряду визнав, що санкція, накладена на заявницю, була рівносильна втручанню в її право власності. Однак таке втручання було законним та пропорційним. Зокрема, він заявив, що цю санкцію передбачено статтею 483 Митного кодексу України та її застосування є обов’язковим. Під час накладення санкції національний суд взяв до уваги вину заявниці, її характеристику та інші відповідні фактори. Уряд надалі припустив, що заявниця повинна була спробувати отримати відшкодування за завданий їй збиток від продавця товару, який припустився помилки в рахунку‑фактурі.

Правова позиція ЄСПЛ

Оцінюючи втручання в права заявниці, ЄСПЛ дійшов висновку, що, хоча вона досі не виплатила штраф, однак зобов’язана його виплатити. Тому не можна заперечувати, що заявниця зазнала фактичних витрат і їй загрожують майбутні збитки. Відповідно, було втручання в її майнові права (§ 54 mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 15 листопада 2016 року у справі «Misiukonis and Others v. Lithuania», скарга № 49426/09).

Що стосується законності втручання, то Суд взяв під сумнів, що національні суди достатнім чином встановили наявність у діях заявниці складу правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 483 Митного кодексу України, а саме «незаконну мету приховування товарів від митного контролю». На думку Суду, встановлення цього елемента складу правопорушення передбачає навмисне надання декларантом митним органам неправдивих відомостей та документів.

Проте, враховуючи обмежені повноваження щодо оцінки фактів та перевірки відповідності внутрішньому законодавству, ЄСПЛ залишив це питання відкритим. Суд одразу перейшов до оцінки законності мети та пропорційності такого втручання, що є центральним питанням у цій справі (§ 81 mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 19 січня 2021 року у справі «Aktiva DOO v.Serbia», скарга № 23079/11).

Суд підкреслив, що мита або збори за імпортовані товари повинні розглядатися як такі, що стосуються сфери оподаткування, яка належить до прерогативи державної влади (§ 25 рішення ЄСПЛ від 24 листопада 2016 року у справі «ТОВ «Полімерконтейнер» проти України», скарга № 23620/05). Водночас основне питання, яке мав вирішити Суд, полягало в тому, чи існувало розумне співвідношення пропорційності між засобами, використаними владою для досягнення заявленої законної мети, та захистом права заявниці на мирне користування своїм майном. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо заявнику доведеться нести індивідуальний та надмірний тягар відповідальності.

Правопорушення передбачає навмисне надання декларантом митним органам неправдивих відомостей та документів

Аргумент уряду про те, що оцінку пропорційності було внесено до рішення апеляційного суду, не був переконливим для ЄСПЛ. Суд зауважив, що суд апеляційної інстанції просто послався в загальному вигляді на «характер правопорушення та спосіб його вчинення», «інформацію про характеристику [заявниці]» та «її фінансове становище», не наводячи жодної оцінки відповідних обставин.

За висновками ЄСПЛ, обов’язковий характер санкції, за обставин цієї справи — розмір штрафу, — позбавив заявницю можливості аргументувати свою позицію з якоюсь перспективою досягти успіху в судовому розгляді щодо неї. Отже, відповідно до обставин цієї справи Суд дійшов висновку, що санкція, накладена на заявницю, зокрема сума штрафу, який їй було призначено рішенням апеляційного суду, є непропорційним втручанням у її майнові права, що суперечить вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Доводи уряду про можливість заявниці вимагати компенсації своїх матеріальних втрат від продавця товару, за висновками Суду, не впливають на рішення в цьому випадку. Загалом, якщо спосіб правового захисту виявиться ефективним, він може спонукати зробити висновок про те, що існував справедливий баланс між засобами, використовуваними владою для захисту спільних інтересів та права особи на мирне користування своєю власністю (§ 37 рішення ЄСПЛ від 4 липня 2017 року у справі «S.C. Service Benz Com S.R.L. v. Romania», скарга № 58045/11). Однак у цій справі, як зазначив ЄСПЛ, уряд висловив таку можливість, як загальне зауваження. Він не підкріпив її посиланням на будь‑яке конкретне положення закону або відповідну судову практику, які би продемонстрували, що такий засіб правового захисту був доступний заявниці, не кажучи вже про ефективність (§ 39 рішення ЄСПЛ від 17 вересня 2015 року у справі «Andonoski v. the former Yugoslav Republic of Macedonia», скарга № 16225/08).

Таким чином, Суд в результаті розгляду цієї справи встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Варто зазначити, що двоє суддів ЄСПЛ у вказаній справі висловили окрему думку, в якій не погодилися з мотивами рішення. На їх переконання, за обставин цієї справи не будо доведено навіть законності втручання в права заявниці, оскільки суд апеляційної інстанції не встановив «незаконної мети переховування товарів від митного контролю». Рішення суду апеляційної інстанції не містило «жодної оцінки відповідних обставин, включаючи щиросердне зізнання та подальшу поведінку заявниці».

Дар’я ГОВОРУН «Юридична практика»