Розгляд спорів, у яких порушується питання розмежування юрисдикції судів, — це виключна компетенція Великої Палати Верховного Суду (ВС). За роки діяльності Великої Палати ВС її правові позиції з цього питання обраховуються вже не десятками, а, напевно, сотнями. І доволі багато висновків щодо визначення юрисдикції спору стосувалося справ за участю державних та приватних виконавців, які виконували судові рішення.

Попри те що це питання частково врегульовано процесуальними кодексами, та і за всіма спірними питаннями в такій категорії спорів уже є висновки Великої Палати ВС, усе‑таки виявилася прогалина в судовій практиці. Зокрема, перед Великою Палатою ВС було порушено питання, суд якої юрисдикції повинен розглядати справу за скаргою на постанову начальника відділу державної виконавчої служби, прийняту за результатами розгляду скарги на постанову державного виконавця.

Свій правовий висновок із цього питання Велика Палата ВС зробила в постанові від 23 листопада 2021 року (оприлюднена 14 грудня 2021 року) у справі № 175/1571/15, вказавши на підвідомчість таких спорів суду, за правилами судочинства якого розглядалась справа. Утім, у цьому спорі ВС сказав і про виняток.

Обставини справи № 175/1571/15

У вересні 2019 року гр‑н Г. звернувся до Дніпропетровського районного суду дніпропетровської області зі скаргою на постанову начальника Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції (ВДВС). Скаржник просив визнати зазначену постанову неправомірною та скасувати, а також зобов’язати начальника ВДВС розглянути скаргу на його підлеглого.

Свою скаргу гр‑н Г. обґрунтував тим, що ще в листопаді 2015 року головний державний виконавець Олександрійського міськрайонного управління юстиції Кіровоградської області (зараз Олександрійський міськрайонний ВДВС) відкрив виконавче провадження з примусового виконання заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2015 року у цій справі.

Проте майже через чотири роки, у вересні 2019‑го, інший головний державний виконавець цього ВДВС, якому було передано зазначене виконавче провадження, своєю постановою передав його з Олександрійського міськрайонного ВДВС до Центрального ВДВС м. Дніпра для виконання.

Постанову про передання виконавчого провадження гр‑н Г. оскаржив до начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС. Проте той своєю постановою відмовив у задоволенні скарги.

У своїй скарзі, поданій до суду, гр‑н Г. серед іншого зазначив, що постанова начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС суперечить вимогам Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 2 квітня 2012 року.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 16 квітня 2020 року задовільнив скаргу гр‑на Г. Постанову начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС суд визнав неправомірною та скасував, а також зобов’язав повторно розглянути скаргу гр‑на Г.

Але з таким підходом не погодився Дніпропетровський апеляційний суд. Постановою від 2 жовтня 2020 року скасовано ухвалу місцевого суду та закрито провадження за скаргою гр‑на Г.

Апеляційний суд зважав на те, що скаржник оскаржив у суді не виконавчі дії державного виконавця, а результати перевірки законності постанови, прийнятої під час здійснення виконавчого провадження. У цьому разі, на переконання суду апеляційної інстанції, дії та таке рішення підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

Стала практика

У касаційній скарзі на постанову апеляційного суду гр‑н Г. просив її скасувати та скерувати справу для продовження розгляду апеляційним судом. Касатор вказував, що апеляційний суд виніс постанову всупереч правовим висновкам Великої Палати ВС, висловленим у низці постанов, зокрема про те, що такі справи мають розглядатися в порядку того судочинства, в якому ухвалено судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи.

Розглянувши касаційну скаргу, Велика Палата ВС визнала її такою, що підлягає задоволенню.

Зокрема, Верховний Суд звернув увагу, що виконавче провадження є особливою процедурою виконання виконавчих документів, у тому числі судових рішень, яку врегульовано як процесуальними кодексами, так і Законом України «Про виконавче провадження».

Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів здійснюється в суді, який ухвалив судове рішення.

Винятками є оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, зокрема щодо виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Такі оскарження здійснюються в суді адміністративної юрисдикції.

Новий висновок

Проте Велика Палата зазначила, що раніше у своїх постановах не викладала висновку стосовно юрисдикції справ за скаргами на постанову начальника ВДВС, прийняту за результатами розгляду скарги на постанову державного виконавця. І саме це питання необхідно вирішити в цій справі.

Зокрема, правова проблема полягає в тому, чи є дії начальника ВДВС під час розгляду скарги на постанову державного виконавця щодо скерування провадження до іншого ВДВС діями суб’єкта владних повноважень. Чи спрямовані такі дії на виконання функцій контролю за діяльністю підлеглих? Чи це рішення, прийняте державним виконавцем щодо виконання судового рішення?

Вирішуючи це питання, ВС зазначив, що:

• — за Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» як державний виконавець, так і керівники органів державної виконавчої служби є державними виконавцями та держслужбовцями, а органи державної виконавчої служби є одночасно суб’єктами владних повноважень та органами, діяльність яких підпадає під контроль судових органів, що видали виконавчий документ;
• — передання виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого є складовою частиною процесу виконання судового рішення;
• — таке рішення впливає на права та обов’язки сторін виконавчого провадження, а тому ці дії або рішення державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби підлягають контролю з боку суду, який видав виконавчий документ;
• — водночас здійснення посадовою особою державної виконавчої служби контрольних функцій на юрисдикцію спору не впливає. Такий підхід забезпечує зосередження контролю за виконанням судового рішення в одному судовому органі.

Таким чином, Велика Палата ВС зробила висновок, що скарги на рішення, дії та/або бездіяльність посадової особи ВДВС, вчинені в порядку контролю за рішеннями, діями, або бездіяльністю державного виконавця щодо виконання рішення суду, підлягають розгляду за юрисдикцією того суду, що ухвалив відповідне судове рішення.

Проте слід зважати на винятки з цього висновку, на які звернула увагу Велика Палата ВС, та які вона раніше викладала у своїх постановах від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16‑ц та від 12 вересня 2018 року у справі № 461/5045/16.

Окрема думка

Також слід звернути увагу, що на вказану постанову Великої Палати ВС суддя Віктор Пророк висловив окрему думку.

Суддя вважає, що цю справу Велика Палата ВС не повинна була розглядати взагалі. Її мала вирішити колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі ВС, оскільки не було дотримано встановлених процесуальним законом умов передання справи на розгляд Великої Палати ВС.

Також читайте: Подання виконавчого документа до виконання має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника