ГОРЕЦЬКИЙ Олег — керуючий партнер «Горецький і Партнери», м. Київ

Врегулювання простроченої заборгованості — це здійснювані кредитором, новим кредитором, колекторською компанією заходи, спрямовані на погашення в позасудовому порядку заборгованості споживача, який прострочив виконання грошового зобов’язання (прострочена заборгованість) за договором про споживчий кредит або іншим договором. Заходи, здійснювані Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) у процесі виведення неплатоспроможних банків із ринку та ліквідації банків у частині роботи з простроченою заборгованістю споживача, не є врегулюванням простроченої заборгованості. Водночас до таких заходів вдаються зазвичай так звані колектори. Нижче розповім про особливості позасудового врегулювання проблемної заборгованості кожним зі способів.

Механізми стягнення заборгованості

Стягнення кредитної заборгованості здійснюється залежно від особливостей кожного випадку. Найпростіший та найменш витратний для боржника метод стягнення — досудові переговори, під час яких відбувається врегулювання спірних питань і закріплення порядку й термінів повернення боргів та виплат компенсацій.

Досудове стягнення — це спосіб стягнення заборгованості, що будується на основі переговорів компетентних фахівців із боржниками, метою яких є вирішення питання щодо погашення боргу з мінімальними фінансовими втратами як для боржника, так і для банку.

Досудове стягнення боргів посідає перше місце серед усіх можливих способів врегулювання конфліктів, пов’язаних із заборгованістю. Основна причина цього полягає в тому, що такий спосіб вигідний не лише кредитору, а й боржнику: він дає змогу обом сторонам уникнути значних часових, трудових та фінансових витрат. На стадії досудового стягнення можливо вирішити питання про погашення заборгованості на взаємовигідних умовах для боржника і кредитора з використанням різних форм реструктуризації боргу, застосування різних видів розстрочок виконання фінансових зобов’язань.

Дуже важливо для кредитора та боржника визначити й локалізувати причини виникнення кредитної заборгованості на ранній стадії або під час проведення переговорів. У такому випадку ефективність роботи, спрямованої на профілактику виникнення та погашення кредитної заборгованості, буде максимальною.

Основні етапи роботи щодо досудового стягнення заборгованості такі:

попереднє інформування клієнта про настання термінів погашення заборгованості;

повідомлення боржників про несвоєчасне виконання зобов’язань (sms‑інформування, надсилання голосових повідомлень, розсилання електронних листів);

проведення переговорів та консультацій з боржниками у телефонному режимі;

підготовка та надіслання на адресу боржника письмових повідомлень про повернення боргу;

контроль надходження оплат;

проведення зустрічей та переговорів із боржниками за місцем їх перебування.

Наступний етап стягнення заборгованості — це виставлення претензій кредитором боржнику. Претензія є початком як досудового, так і судового етапу стягнення, оскільки, відповідно до законодавства України, під час подання позову до позовної заяви необхідно додати документ, що підтверджує наміри сторін у досудовому порядку врегулювати спір.

Примусове стягнення заборгованості

Якщо методи стягнення кредитної заборгованості, до яких входять переговори та інші досудові процедури, не спрацьовують і боржник, як і раніше, ухиляється від виконання зобов’язань, банк переходить до наступного етапу цивільно‑правових відносин — примусового стягнення. Це, своєю чергою, призведе до додаткових матеріальних витрат для боржника, а також до збільшення часових меж врегулювання заборгованості.

Якщо кредитор спільно з боржником на етапі досудової роботи не змогли врегулювати питання щодо погашення заборгованості, надалі його вирішуватимуть у суді. І вирішити їх кредитор може цілком успішно.

Більш‑менш офіційно колекторські фірми з’явились в Україні не так давно: після «банкопаду» 2013—2017 років, коли збанкрутували 96 банківських установ, у колекторських фірм побільшало клієнтів, адже Фонд передав більшість проблемних кредитів ліквідованих банків колекторам.

Донедавна в Україні діяльність інституту колекторів не було чітко врегульовано спеціальним законодавством, що призводило до численних порушень прав боржників і створило сприятливі умови для функціонування так званих чорних колекторів, які нерідко діють поза межами правового поля.

14 квітня 2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту споживачів при врегулюванні простроченої заборгованості». Документ покликаний захистити боржників від дій недобросовісних колекторів. Зокрема, ним внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та інших нормативно‑правових актів щодо врегулювання діяльності кредиторів та колекторів під час взаємодії з боржниками стосовно прострочених кредитних зобов’язань. Визначено поняття «колекторська компанія», запроваджено Реєстр колекторських компаній, встановлено вимоги щодо взаємодії кредиторів та колекторів зі споживачами та іншими особами під час врегулювання простроченої заборгованості (вимоги стосовно етичної поведінки).

Національний банк України (НБУ) у встановленому ним порядку веде Реєстр колекторських компаній, забезпечує вільний цілодобовий безоплатний доступ до інформації з цього реєстру в інтернеті (на сторінці офіційного інтернет‑представництва НБУ) з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації з нього.

Особливості стягнення заборгованості за іпотечними кредитами

У більшості розвинутих країн світу процедура стягнення та реалізації нерухомого майна за простроченими іпотечними кредитам займає декілька місяців, оскільки в цих державах кредитор має право забрати та продати заставне майно без довгих судових розглядів і судових виконавців. Натомість в Україні процес стягнення, як правило, триває роками, з трьома судовими інстанціями та продажем майна у виконавчому провадженні. Складна, тривала та дуже затратна процедура стягнення предмета іпотеки не дає змоги банкам ефективно вирішувати питання проблемних кредитів та, відповідно, стримує розвиток іпотечного кредитування.

Зокрема, існує необхідність удосконалити механізми позасудового врегулювання заборгованості та вчинення виконавчих написів нотаріусів.

Пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (КМУ) № 1127 від 25 грудня 2015 року, на відміну від статті 35 Закону України «Про іпотеку», передбачено необхідність підтвердження іпотекодержателем державному реєстратору факту отримання іпотекодавцем та боржником вимоги, а не відправлення іпотекодержателем такої вимоги. Це призводить до неможливості використання іпотекодержателями механізму позасудового врегулювання заборгованості у випадках, коли іпотекодавці та боржники свідомо «не отримують» вимоги. Потребується внесення змін до згаданої постанови Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1127 від 25 грудня 2015 року.

Також необхідне внесення змін до постанови КМУ «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 від 29 червня 1999 року. У вказаній постанові не встановлено чітко визначеного переліку документів, необхідних для вчинення виконавчих написів, а також містяться неточності, що дозволяють різне трактування одних і тих самих норм. Це призводить до масових оскаржень у судовому порядку законності вчинених нотаріусами виконавчих написів, тобто створює для кредиторів ризики під час використання такого інструмента.