19 січня 2022 року Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Про утворення Державної служби України у справах дітей» № 23. Державна служба України у справах дітей (служба) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Відповідно до постанови «Про утворення Державної служби України у справах дітей» завданням служби визначено формування та реалізацію державної політики у сфері захисту прав дітей та усиновлення.

Нагадаємо, що ще 30 листопада 2021 року Верховна Рада України закликала Кабінет Міністрів України створити зазначену службу. За відповідну постанову проголосували 349 народних депутатів України.

Необхідність новацій

Марина Корнієнко, юристка Asters, проаналізувала передумови створення Державної служби України у справах дітей. «Необхідність створення цього органу пояснюється тим, що донедавна в Україні не існувало єдиного центрального органу виконавчої влади, який формував та реалізовував державну політику в такій важливій сфері, як захист прав дітей. Питання, що стосуються прав дітей та усиновлення, віднесено до відання різних органів виконавчої влади (Міністерства соціальної політики, Міністерства освіти і науки, Міністерства молоді та спорту, Національної соціальної сервісної служби України тощо). З огляду на відсутність єдиного органу у сфері захисту прав дітей існують системні проблеми. Зокрема, станом на сьогодні відсутні ефективні механізми контролю за діяльністю місцевих служб у справах дітей», — сказала пані Корнієнко. Крім того, вона зауважує, що є проблеми з кадровим та методичним забезпеченням у діяльності відповідних органів.

Соціальними передумовами створення Державної служби України у справах дітей в уряді називають поглиблення соціально‑економічної кризи, поширення коронавірусу COVID‑19 та збройний конфлікт на Сході України. Такі обставини створюють ризики порушення прав і законних інтересів дітей.

На ці проблеми також звернула увагу Галина Лефор, адвокат ЮФ «Ілляшев та Партнери»: «Закон України «Про органи і службу у справах дітей та спеціальні установи для дітей» було прийнято ще в 1995 році. Внесені до нього протягом усіх цих років зміни й доповнення не надто сприяли ефективному захисту прав дітей, а також чітко не визначали правових основ діяльності як служб у справах дітей, створених як відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад, так і центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування і реалізацію державної політики у сфері сім’ї та дітей».

Також адвокат вказує на те, що законодавство передбачає створення служби у справах дітей для забезпечення соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей у територіальних громадах, на території яких вони проживають. «Однак у зв’язку з відсутністю єдиного центрального органу виконавчої влади з питань захисту прав дітей не сформовано відповідної єдиної державної політики та не скоординовано діяльність органів, які займаються цими питаннями (наразі питаннями захисту дітей займаються шість міністерств)», — зауважує Галина Лефор.

Початок роботи

Крім створення Державної служби у справах дітей, постановою № 23 передбачається внесення змін до схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 10 вересня 2014 року № 442 (зі змінами).

Підготовку проєкту Положення про Державну службу України у справах дітей та пропозицій стосовно внесення змін до актів законодавства для їх узгодження із зазначеною постановою доручено Міністерству соціальної політики України. На це виділено два місяці з моменту початку дії постанови. Водночас Фонду державного майна України необхідно вжити заходів для вирішення питання розміщення органу. «Однак, як зазначено в пункті 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної служби України у справах дітей», ця постанова набирає чинності одночасно із законом, що визначає спеціальний статус, особливі завдання та повноваження Державної служби у справах дітей, та законом, яким внесено зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» стосовно фінансування зазначеної служби, — підкреслює Галина Лефор і додає: — Таким чином, реальне створення центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом поставлено в залежність від часу та якості прийняття Верховною Радою України закону про Державну службу України у справах дітей та визначення джерел її фінансування».

Що у підсумку

Загалом заснування Державної служби України у справах дітей є суттєвим зрушенням у бік міжнародних стандартів у сфері захисту прав дітей. Проте оцінювати ще зарано. Галина Лефор проаналізувала можливі проблемні аспекти в діяльності служби: «На мою думку, можливе несвоєчасне внесення змін до законодавчих актів, що регулюють питання захисту прав дітей, коли не буде чітко виписано як повноваження Державної служби України у справах дітей, так і її органів на місцях, а також питання координації та взаємодії служби з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування. Також важливими є питання фінансування служби та якості кадрового забезпечення.

Водночас у зв’язку з відсутністю сьогодні проєкту Положення про Державну службу України у справах дітей та пропозицій стосовно внесення до актів законодавства змін із метою їх узгодження з ухваленою постановою складно спрогнозувати оцінку її діяльності: справді буде налагоджено ефективну систему забезпечення захисту прав дітей чи створено черговий державний орган без окреслених повноважень із широким штатом державних службовців».

Тому, на думку експертки, саме створення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань дітей, є необхідним та прогресивним кроком. А те, чи запрацює Державна служба України у справах дітей на повну силу та чи дійсно забезпечить ефективний захист особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей, залежить не тільки від повноважень, якими її буде наділено, але й від виконання конкретних завдань.

Анастасія ВОЛИНЕЦЬ «Юридична практика»

КОМЕНТАР

Державний пріоритет

Олександр КОВАЛЬ, адвокат, керівник департаменту АФ «Грамацький та Партнери»

Державну службу у справах дітей створено на виконання постанови Верховної Ради України № 1913‑ІХ від 11 грудня 2021 року (постанова). Конвенцією ООН про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, хто їх вчиняє, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава має забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. А Законом України «Про охорону дитинства» визначено правову охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет для держави. Саме на цьому наголошує законодавець у своїй постанові, зазначивши, що розгалужена система органів державної влади, які опікуються питаннями захисту прав дітей, малоефективна порівняно з єдиним центральним органом виконавчої влади, який, зрештою, і створено.

До створення служби розпорошеність функцій та компетенцій у питанні захисту прав та інтересів дітей між різними міністерствами, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування більше заважала дотриманню озвучених вище пріоритетів та виконанню завдань, перетворюючи їх на банальні декларації, передусім через надмірну бюрократизацію управлінського процесу. Прихильники концепції централізованого управління у створенні служби як єдиного централізованого органу виконавчої влади з питань захисту прав та інтересів дітей вбачають можливість посилити кадровий потенціал, утворити ефективну систему органів виконавчої влади, що сприятиме забезпеченню пріоритетності питань захисту прав дітей на всіх рівнях.

Досі надскладним завданням у питанні захисту прав та інтересів дитини лишається не лише позбавлення деструктивного впливу на дитину її неблагополучних батьків, а й закладення такій дитині фундаменту особистості, на основі якого вона зростатиме доброзичливою, чуйною, врівноваженою, освіченою, вихованою людиною та успішно подолає кризові етапи власного фізіологічного і ментального становлення. Таке завдання є справжнім викликом навіть для благополучних батьків під час виховання власного чада. Та те, що на перший погляд здається нереальним, на практиці може бути ефективно реалізовано. Про це свідчить досвід розвинутих країн. Головне — максимально залучати до цього процесу всі наявні ресурси, передусім матеріальні.