прапор_України

Генеральний партнер 2022 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Практична робота

Кодекс з процедур банкрутства значно розширює права кредиторів, але їх зміст залежить від формування практики застосування КУзПБ

Рубрика Тема номера
Формування практики застосування КУзПБ залежить від ґрунтовності та конструктивності правової позиції кредиторів в рамках справ про банкрутство
У КУзПБ значно розширено права кредиторів, завдяки чому підвищується ефективність і швидкість процедур погашення заборгованості

Минуло досить багато часу відтоді як набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ, Кодекс). Цього періоду якраз достатньо, щоб стверджувати про формування практики застосування КУзПБ, судової практики та певних правових підходів. І можна вже зробити перші висновки щодо того, наскільки ефективними є новели законодавства, що регулюють процедуру банкрутства юридичних та фізичних осіб.

Кодекс України з процедур банкрутства прийшов на зміну Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Закон про банкрутство), який зазнавав нищівної критики фахівців‑правників, кредиторів, зокрема банків та фінансових установ, і навіть представників суддівської спільноти. Предметом критики були законодавчі прогалини й суперечності щодо статусу та прав забезпечених кредиторів, якими зазвичай у процедурі банкрутства є саме банківські установи. У юридичної та фінансової спільнот було багато сподівань щодо того, що в Кодексі, як у новому та прогресивному нормативно‑правовому акті, буде досягнуто балансу інтересів усіх учасників справи про банкрутство, зокрема забезпечених кредиторів.

Справді, законодавець у Кодексі передбачив низку цікавих новел, які мали би значно розширити права як конкурсних, так і забезпечених кредиторів, підвищити ефективність і швидкість процедур погашення боржниками заборгованості перед кредиторами. А ми, відповідно до нашого досвіду роботи в банківській сфері та в тих справах, де успішно представляємо інтереси забезпечених кредиторів, спробуємо розібратись, як працюють деякі із законодавчих нововведень і чи дійсно на практиці вони слугують ефективними інструментами для кредиторів у їх правовій боротьбі з боржником.

Питання припинення дії мораторію

Одне з таких нововведень міститься в частині 8 статті 41 Кодексу, відповідно до якої дія мораторію стосовно задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, що є предметом забезпечення, припиняється автоматично після спливу 170 календарних днів із моменту запровадження процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про запровадження процедури санації. З огляду на тотальну практику недотримання процесуальних строків проведення процедури розпорядження майном в рамках розгляду справи про банкрутство, можливість для банку звернути стягнення на предмет забезпечення поза правовим режимом мораторію видається цілком логічною та правильною. Тим більше, як ми всі з вами знаємо, порушення справи про банкрутство та, як наслідок, впровадження режиму мораторію на задоволення вимог кредиторів часто є однією з головних цілей недобросовісного боржника, який свідомо ухиляється від виконання своїх зобов’язань перед кредитором. Зазначена вище норма, по‑перше, мала б слугувати для протидії затягуванню строків процедури розпорядження майном та, по‑друге, надавала б забезпеченому кредитору в разі порушення учасниками справи законодавчо встановлених строків можливість реалізувати свої права заставодержателя (іпотекодержателя) на власний розсуд і у вибраний ним
спосіб.

Здавалось би, цілком дієвий правовий механізм, проте Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у своїй постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 905/1923/15 дійшов трохи іншого висновку: «В частині 6 статті 41 КУзПБ закріплено, що задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство. <…> Таким чином, після спливу 170 днів із дня введення процедури розпоряджання майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації, задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, має здійснюватися за ухвалою суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, винесеною господарським судом за результатом розгляду заяви кредитора, вимоги якого є забезпеченими». Таким чином, правовий зміст норми, яка міститься в частині 8 статті 41 Кодексу, фактично нівелюється. Ба більше, не зовсім зрозуміло, яким чином та в який спосіб буде виконуватись ухвала господарського суду про надання дозволу на звернення стягнення на предмет забезпечення.

Якщо буквально тлумачити правовий висновок, то реалізація майна можлива лише в процедурі банкрутства, а отже, відповідно до розділу 5 Кодексу. Проте, аргументуючи своє рішення, Верховний Суд зазначає таке: «У межах дотримання наведеного принципу з відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність боржника, зважаючи на відсутність нормативного врегулювання співвідношення процедур виконавчого провадження та процедур банкрутства, з огляду на мету та цілі КУзПБ, такими, що відповідають положенням чинного законодавства України, можна вважати лише ті дії державного виконавця щодо звернення стягнення на майно боржника, які були дозволені (санкціоновані) судовим рішенням (ухвалою суду) в межах справи про банкрутство».

Зважаючи на викладене, цікавим видається питання, чи достатньо буде ухвали суду про надання дозволу на звернення стягнення на предмет забезпечення для того, щоб забезпечений кредитор розпочав процедури позасудового звернення стягнення на заставне майно. На нашу думку, так. Але вважаємо вкрай необхідним у відповідній заяві до господарського суду про надання дозволу на звернення стягнення на предмет забезпечення максимально чітко зазначати спосіб та порядок реалізації свого права як заставодержателя (іпотекодержателя).

На нашу думку, слід звернути увагу на те, що, з нашої точки зору, не до кінця є вирішеним питання щодо того, чи може суд взагалі відмовити в задоволенні клопотання кредитора, якщо ним виконані всі формальні вимоги, встановлені законом. Які обставини суд оцінює, притому що їх перелік прямо не закріплений в Кодексі? Якими є межі дискреції суду? Відповідь на такі питання має важливе значення для формування учасниками справи про банкрутство своїх позицій та стратегії дій.

Забезпечений чи конкурсний?

Ще однією важливою зміною законодавства стала новела, яка міститься в частині 2 статті 45 Кодексу: «Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим».

Якщо раніше, згідно з усталеною судовою практикою та до набуття чинності Кодексом, усі вимоги кредитора до боржника, який одночасно є заставодавцем (іпотекодавцем) та боржником в основному зобов’язанні, включались як забезпечені, то тепер з’явився правовий механізм виділення незабезпеченої частини грошових вимог та включення її до складу конкурсних вимог. Цілком зрозумілою є логіка банків, які почали активно звертатися до господарських судів із заявами про внесення змін до реєстру вимог кредиторів, маючи на меті отримати правовий статус конкурсного кредитора, а отже, право голосу в комітеті кредиторів.

Проте наразі позиція вищих судових інстанцій невблаганна: «Зміни в спеціальному законодавстві не належать до жодних із визначених як Законом про банкрутство, так і Кодексом України з процедур банкрутства підстав для внесення змін до затвердженого ухвалою суду реєстру вимог кредиторів, зокрема щодо черговості вимог кредитора / забезпеченого кредитора» (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 червня 2021 року у справі № 916/1950/16, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № Б8/065‑12.

А проте можливість перегляду вимог забезпеченого кредитора та внесення відповідних змін до реєстру вимог кредиторів все одно існує в тому випадку, коли майно боржника, який одночасно є заставодавцем (іпотекодавцем) та боржником в основному зобов’язанні, було реалізовано в рамках процедури банкрутства. Відповідну позицію сформував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 27 травня 2021 року у справі № 916/1142/18: «Кінцева вартість заставного (іпотечного) майна для цілей проведення розрахунків із забезпеченим кредитором формується в момент його реалізації. Після продажу заставного (іпотечного) майна вимоги забезпеченого кредитора до майнового поручителя, який є одночасно боржником в основному зобов’язанні, якщо інше не обумовлено договором застави (іпотеки) та немає заяви такого кредитора про відмову від забезпечення, включаються до реєстру вимог кредиторів до відповідної черги».

Отже, тепер забезпеченому кредитору, якщо він бажає отримати також процесуальний статус конкурсного, після порушення справи про банкрутство у визначений термін необхідно подати заяву з грошовими вимогами, де чітко визначити розмір незабезпечених вимог з огляду на вартість предметів застави, яку вказано в договорах забезпечення. Якщо ж вартість забезпечення більша, ніж сума грошових вимог, то необхідно надати до суду письмову відмову від усього забезпечення або його частини.

Кредиторська позиція щодо формування практики застосування КУзПБ

Формування практики правозастосування — процес тривалий та непростий, особливо якщо він стосується такого широкого кола правових питань, який охоплює Кодекс України з процедур банкрутства. Багато в чому результат залежить від того, наскільки ґрунтовною, принциповою і водночас конструктивною є правова позиція кредиторів у рамках справи про банкрутство. Як казали стародавні мудреці, Viam supervadet vadens («Дорогу здолає лише той, хто йде»). Тож будемо сподіватися, що рано чи пізно спільними зусиллями буде віднайдено формулу «золотого перетину» правової концепції процедур неплатоспроможності як балансу прав та інтересів усіх учасників справи про банкрутство.

ГНАТЮК Мирослав — партнер  Benchers law firm, м. Київ,
ВАЛЕНДЮК Владислав — радник Benchers law firm, м. Київ,
Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

tg-10
4_TaxForce600_90
covid
На-сайт_балы_600х90
На-сайт1_600x90
top50_2020_600x90
ULF_0002
Vacancies_600x90_ua
doroszab2
Slide

Зміст

IP REPORTER

Контроль артбуку

VOX POPULI

Паспортний контроль

Актуально

Правила конференції

Конкурсна місія

Selection mission

Галузі практики

Давня вина

Діловий етикет

Охоронна грамота

Попереджувальний сигнал

Дайджест

Приватні корективи

Держава та юристи

Командна першість

В інтересах дітей

Новини юридичних фірм

Asters оголосила про підвищення юристів до позиції радників

GOLAW запустила аналітичний ресурс «Судочинство в Україні»

Sayenko Kharenko стала партнером ЄБРР у підготовці звіту про реорганізацію бізнесу

Юристи Mamunya IP здобули остаточну перемогу для Synthon B.V. у Верховному Суді в тривалому патентному спорі

Baker McKenzie поглиблює співпрацю з КНУ імені Тараса Шевченка

Приватна практика

Ключовий підхід

Програми взаємодій

Тендерне забезпечення

Судова практика

Виконавче оскарження

Митна диспропорція

Судові рішення

Генеральний прокурор не є правонаступником КДКП

Щодо нюансів визначення юрисдикції спору, якщо частина позовних вимог заявлена як до фізичної особи, так і юридичної особи

Тема номера

Практична робота

Ознаки визнання

Механізм у нормі

Позиційні вимоги

Корпоративна надійність

Важелі мораторію

Інші новини

PRAVO.UA