Видавництво Поточна кадрова ситуація в судах України, перебіг конкурсних процедур, больові точки кваліфікаційного оцінювання суддів та варіанти швидкого заповнення суддівських вакансій обговорили сьогодні на круглому столі «Правосуддя майбутнього: добір та призначення суддів», організованому «Юридичною практикою» за підтримки Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Верховного Суду та Вищої ради правосуддя.
Модерували дискусію Руслан Сидорович, заступник голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів Україн, та Рустам Колесник, шеф-редактор видавництва «Юридична практика».
Виклики для правосуддя
«Ні в кого немає сумніву в тому, що демократична держава не може існувати без судової влади, до того ж ця влада має бути незалежною», — наголосив Станіслав Кравченко, Голова Верховного Суду, коментуючи виклики для здійснення правосуддя з огляду на поточну кадрову ситуацію в судах.
Він також звернув увагу на виклики, спричинені війною: «У кожного своя специфіка, але завдання одне — забезпечення правосуддя в тих умовах, які склалися». За словами очільника ВС, можна констатувати, що судова система в цілому впоралася зі своїм завданням.
Говорячи про організацію роботи судів, Станіслав Кравченко відзначив роботу, яка ведеться щодо переведень суддів, зміни територіальної підсудності судів, у перспективі — створення нової мережі судів. Водночас він сфокусував увагу на питанні суддівських кадрів: із відновленням роботи ВРП звільнено понад 300 суддів, натомість жодного суддю поки що не призначено.
«Треба розуміти, що на певному етапі система просто не зможе виконувати своє завдання», — констатував пан Кравченко.
Він позитивно оцінив відновлення роботи щодо призначення суддів — Президенту України внесено вже понад 100 відповідних подань.
«Швидкого заповнення вакансій не буде, на жаль. Система не передбачає такої ситуації в цьому, і є основна проблема», — заявив Дмитро Лук’янов, заступник голови Вищої ради правосуддя, відповідаючи на запитання модератора, якими можуть бути варіанти швидкого заповнення суддівських вакансій.
Він нагадав, що ВККС не працювала 4 роки, рік не працювала ВРП — їх роботу було відновлено вже під час повномасштабної війни. «По суті, ми лише зараз починаємо працювати в межах передбачених Конституцією процедур добору, і це не швидкий процес», — прокоментував Дмитро Лук’янов.
Богдан Моніч, голова Ради суддів України, висловив сподівання на швидке вирішення питання призначення тих суддів, подання щодо яких уже внесені та зависли в Офісі Президента.
Він також звернув увагу на проблему створення нової системи судів, до яких теж треба буде призначати суддів. Пан Моніч поставив запитання, чи слід проводити конкурси та призначати суддів до судів зі «старої» мапи. Коментуючи оптимізацію судової мережі, спікер зазначив, що це дасть змогу більш оптимально використати наявний ресурс суддів та збалансувати навантаження на них.
Від рекомендації до призначення
Оцінку всіх етапів конкурсних процедур, які передують підписанню указу Президента про призначення судді, розпочав Дмитро Лук’янов. Він повідомив, що наразі ВРП відмовила лише двом кандидатам, які оскаржили відповідне рішення ВРП. Причиною таких рішень пан Лук’янов вважає, зокрема, наявність вакансій у ВРП (наразі є 17 членів із 21). Коли склад ВРП буде повністю сформований, процес ухвалення рішень буде простішим і результативнішим.
«Без фінального кроку, який залежить від Офісу Президента України, вся робота ВККС та ВРП просто позбавлена сенсу. Ба більше, в контексті євроінтеграції та зовнішньої політики, в якій судова реформа наразі посідає ключове місце, без спільного розуміння судової влади, органів суддівського врядування, Офісу Президента, виконавчої влади ми точно не зможемо досягнути успіху», — прокоментував Руслан Сидорович, адресуючи запитання Ірині Мудрій, заступнику керівника Офісу Президента України, щодо перспектив взаємодії в процесі підвищення ефективності судової влади.
Пані Мудра заявила, що серед її основних пріоритетів на новій посаді (призначена заступником керівника Офісу Президента України 29 березня 2024 року) — забезпечення сталого функціонування судової системи та її сталий розвиток, забезпечення інституційної спроможності судового врядування та незалежності суддів, а також підвищення інституційної спроможності Державної судової адміністрації України.
«Ми розуміємо, що на сьогодні гостро стоїть питання передусім щодо призначення суддів. Я провела інвентаризацію тих пропозиції про призначення, які вже перебувають в Офісі Президента. Перша група — це ті кандидати, які були відібрані новим складом ВККС та ВРП, друга — пропозиції, які були внесені до оновлення складу», — прокоментувала Ірина Мудра. Вона зазначила, що пріоритетом є судді, рекомендовані новими ВККС та ВРП, причому одночасно з указами про призначення доцільно привести їх до присяги.
Пані Мудра також звернула увагу на доцільність удосконалення критеріїв та стандартів оцінки доброчесності кандидатів, необхідність подальших консультації щодо оновлення мапи судів під час воєнного стану. Інше важливе питання — обрахунок збитків, заподіяних судовій системі внаслідок російської агресії.
Павло Павліш, народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, коментуючи процедури призначення суддів, висловив думку, що найближчим роком кадрова ситуація в судах буде лише погіршуватися.
Декларування й доброчесність
Про межі та критерії оцінювання доброчесності, нюанси декларування та досвід оскарження говорили:
- Руслан Мельник, секретар першої палати Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
- Віктор Павлущик, голова Національного агентства з питань запобігання корупції;
- Андрій Пасічник, член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
- Ігор Дашутін, суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, доцент, д.ю.н.;
- Вероніка Крейденкова, співкоординаторка Громадської ради доброчесності.
Руслан Мельник прокоментував, що ВККС у питаннях доброчесності орієнтується на положення, закріплені в Бангалорських принципах та Законі України «Про судоустрій та статус суддів», – вимоги до кандидатів на посаду судді досить чітко ідентифікують критерії, що належать до поняття доброчесності: незалежність, неупередженість, чесність, сумлінність, непідкупність, дотримання норм етики, відповідності рівня життя та пояснення активів.
Представник ВККС розповів, що оцінка доброчесності на сьогодні здійснюється в межах декількох процедур: кваліфікаційного оцінювання, конкурсних процедур, а також у межах притягнення особи до дисциплінарної відповідальності. Категорія доброчесності використовується ще в рамках щорічного декларування доброчесності.
«Ми підходимо до цього поняття (доброчесності) досить утилітарно. Ми відмовилися від того, щоб розглядати його як суто філософську або морально-етичну категорію, та даємо оцінку з позиції наших реалій», — пояснив Руслан Мельник.
Голова НАЗК Віктор Павлущик наголосив, що доброчесність суддів є стратегічним інструментом побудови незалежності й прозорості судової системи. А говорячи про критерії доброчесності, він зазначив, що в Державній антикорупційній програмі навіть передбачено окремий захід, який є в повноваженнях ВРП і ВККС, щодо створення критеріїв доброчесності суддів, а також індикаторів доброчесності кандидатів у судді. Для створення цих критеріїв можуть бути використані, зокрема, напрацювання НАЗК.
Говорячи про подання декларації суддями, Віктор Павлущик висвітлив роботу НАЗК стосовно автоматизації процесів, що, зокрема, спростить роботу держорганів та громадян, які заповнюють декларації, а також нівелює певні елементи помилок.
Член ВККС Андрій Пасічник розповів про напрацювання поточного складу ВККС в оцінці доброчесності та взаємодію з Громадською радою доброчесності. Він також повідомив про розробку єдиних показників оцінки доброчесності та професійної етики суддів і кандидатів у судді — відповідна робоча група працює на базі ВРП. Очікується, що найближчим часом проєкт документа буде презентовано.
«Наразі декларація залишається найбільш важливим інструментом в оцінці доброчесності. Більшість рішень ґрунтуються саме на оцінці майнового стану, і ми використовуємо інструмент декларацій. У зв’язку з цим потрібно усвідомлювати, наскільки він важливий», — акцентував Андрій Пасічник.
Суддя КАС ВС Ігор Дашутін звернув увагу на проблемні питання, які виникають під час заповнення декларацій, та важливість їх обговорення з представниками, зокрема, ВККС. Він виступив із пропозицією до ВРП та ВККС утворити робочу групу з декларування, щоби була можливість заздалегідь розглянути всі проблемні питання декларування за 2024 рік: «Якщо буде юридична визначеність та ВККС повернеться до надання допомоги в заповненні декларацій, то можливо, і позовів буде набагато менше».
Вероніка Крейденкова, співкоординаторка Громадської ради доброчесності, наголосила на конструктивності поточної співпраці ВККС та ГРД.
«Кваліфікаційне оцінювання тепер є прямою вимогою міжнародних партнерів. Від нас із вами залежать нині гроші, які надійдуть до бюджету. Ми як ГРД наголошуємо, що воно повинно бути якісним, і суспільство цього від нас очікує», — зазначила Вероніка Крейденкова.
Вектори вдосконалення
Обговорення питання недоліків, які мають наявні механізми підготовки, добору й призначення суддів, та того, як їх удосконалити, розпочала Надія Кобецька, член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Вона наголосила, що зміни, які були внесені в профільний закон у грудні 2023 року, насправді забезпечили більшу системність, послідовність та чіткість, передовсім у розмежуванні трьох ключових процедур, які входять у загальну процедуру доступу до суддівських посад: добору, конкурсу та призначення.
Пані Кобецька прокоментувала, зокрема, зміни щодо організації ключового етапу добору — кваліфікаційного іспиту: «Фактично виходить, що кандидати до місцевих судів мають здавати сім тестувань і чотири практичні завдання. І кожне з них є надважливим, оскільки закон визначає, що кандидат вважається таким, що склав кваліфікаційний іспит, якщо він набрав щонайменше 75% балів із кожного тестування та практичного завдання». На думку доповідачки, це може стати бар’єром для деяких кандидатів, тож вона запропонувала в майбутньому обговорити запровадження можливості для кандидата обрати спеціалізацію, та відповідно, тестування й практичне завдання, як це передбачено для чинних суддів.
Своїм досвідом проходження добору поділилися Інна Павлик, суддя Приморського районного суду м. Одеси. Вперше до резерву вона була зарахована у 2011 році, а суддею стала в 2020 році.
Інна Павлик сфокусувала увагу на помічниках суддів — досвідчених спеціалістах, вирощених судовою системою. Тенденцією є їх звільнення через низьке фінансове забезпечення та відсутність перспектив зайняти посаду судді в майбутньому.
«Посада судді передбачає навчання, знання, здобути які можна, лише працюючи на посаді помічника судді. У чинному законодавстві містяться вимоги до кандидата на посаду судді, зокрема щодо не менш ніж 5 років стажу у сфері права. Для того щоб ми змогли якнайшвидше заповнити вакантні посади та пришвидшити добір, слід надати перспективи помічникам суддів, щоб вони мали наміри працювати суддями після 5-10 років роботи на посаді помічника судді. Оскільки звільняються дійсно кваліфіковані спеціалісти, і ми дуже довго вирощуватимемо таких спеціалістів, які в майбутньому стануть справді професійними перспективними суддями», — акцентувала Інна Павлик.
Зі свого боку, Руслан Сидорович зазначив, що працюючи у Вищій кваліфікаційній комісії суддів, він просто в захваті від стійкості кандидатів на посаду судді, які йдуть до своєї мети 7-9 років.
«Треба розуміти, що люди, які поклали стільки часу й зусиль, найімовірніше, будуть цінувати роботу, яку отримують такою великою ціною. Але це й не означає, що такі довгі періоди треба витримувати, потрібно шукати можливості робити ці процеси коротшими», — зазначив модератор.
Вектори державної політики у вирішенні цих питань також окреслив Павло Павліш, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики. На його думку, державні органи мають одну ціль — покращити роботу судової системи, навіть із такими вихідними даними, як зараз. У Комітеті буде розглядатись виконання Ukraine Facility Plan, на цей розгляд буде запрошено й ВККС, ВРП, Офіс Президента, громадськість тощо.
«Верховна Рада на сьогодні як законодавчий орган виконала всі вимоги щодо формування нової системи доброчесності й нових органів судової системи. Крім цього, на меті стоїть обговорення з Радою Європи покращення підстав щодо дисциплінарної відповідальності суддів. Ці критерії допоможуть Вищій раді правосуддя в її роботі», — відзначив пан Павліш.
Микола Оніщук, ректор Національної школи суддів України, д.ю.н., вважає кадровий дефіцит проблемою екзистенційного характеру для судової системи. З одного боку, ця проблема безпрецедентна, адже в жодній країні Європейського Союзу такої диспропорції немає, а з іншого – так само немає в наших європейських колег такої багаторівневої та складної системи доступу до професії.
«Попри внесення змін до закону про судоустрій та статус суддів, які дещо лаконізували процедури доступу, вони все одно залишаються тривалими й доволі складними», — констатував пан Оніщук.
Навіть очікувані нами темпи розв’язання проблеми кадрового дефіциту не видаються оптимістичними, вважає спікер.
Конкурсні процедури 2023—2024 років: напрацювання ВККС України
За словами Романа Сабодаша, члена ВККС України, минулого вересня Комісія розпочала основний конкурс до апеляційних судів, який наразі триває. Перше питання, яке поставила перед собою комісія, – як зробити так, щоб люди перестали подавати документи в паперовому вигляді.
«Усі, хто коли-небудь брав участь у цих конкурсах, пам’ятають, що означає зібрати пакет документів, привезти його в Комісію та засвідчити кожен аркуш», — згадує спікер. Таке завдання було поставлено, й треба віддати належне секретаріату та підряднику, які зробили все можливе й неможливе для того, щоби подання документів у грудні відбулося в електронному режимі.
«Нас попереду ще чекає електронне досьє кандидата, яке буде запущено відповідно до рішення Комісії першого травня в базовому варіанті. У майбутньому планується його суттєве розширення», — поділився Роман Сабодаш.
Больові точки і кваліфікаційне оцінювання суддів
Віталій Гацелюк, член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, відзначив у своєму виступі, що кваліфікаційне оцінювання на відповідність саме і є больовою точкою. «Це місце, яке сигналізує й символізує те, що в певній сфері є можливість для вдосконалення. Ці больові точки нам показують, де можна вдосконалити судову систему», — вважає спікер.
Насправді відновити довіру до судової системи без оцінювання на відповідність неможливо, адже без цього ми не зможемо виконати свою конституційну функцію та забезпечити доступ до правосуддя. «Цю довіру треба відновлювати, і я впевнений, що ми можемо це зробити», — зазначив пан Гацелюк.
«Ми відновили оцінювання на відповідність фактично 13 листопада 2023 року. Перед цим іще влітку ми розподілили близько 490 суддів, і станом на 25 квітня завершено кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді стосовно 103 суддів. З них щодо 82 ухвалено рішення про відповідність займаній посаді, 21 — не відповідають. Крім того, щодо 2 суддів внесено подання до ВРП про звільнення у зв’язку з відмовою від кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді», — навів статистику спікер.
Інна Білоус, суддя Вищого антикорупційного суду, своєю чергою, поділилась власним досвідом кваліфікаційного оцінювання за участю міжнародних експертів, який, за її словами, виявився досить емоційним.
«З цим завданням я впоралась. Тоді найбільшою проблемою була невизначеність поняття «доброчесність», відсутність чітких критеріїв оцінювання. Зараз ситуація набагато краща, попри те що критерії ще не затверджені, але певна еволюція вже відбулася», — зауважує пані Білоус.
Інна Білоус згадує, що орієнтувалась на індикатори, затверджені Громадською радою доброчесності. Зараз же і кандидатам, і суддям, які проходять оцінювання, на думку спікерки, набагато легше. Адже існує багато практики застосування, є рішення судів і Великої Палати.
Водночас є актуальні питання, а саме реалії війни, які мають бути обов’язково враховані. Серед них питання військового обліку, питання щодо перетину кордону після повномасштабного вторгнення, щодо майна на тимчасово окупованих територіях тощо.
Концептуальне судореформування
Оксана Епель, голова наукової ради LOBBY CLUB, суддя Шостого апеляційного адміністративного суду, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, доцент, д.ю.н., присвятила свій виступ темі нових концепцій судової реформи в Україні. За її словами, за останні роки Україна здійснила важливі кроки на шляху реформ.
«Сьогодні ми вислухали виступи щодо цих важливих перебудов й важливих кроків держави. Втім, як ми бачимо, запит суспільства на відновлення довіри до суду залишається й нині актуальним. Цей запит залишається так само в наших міжнародних партнерів. У суспільстві точиться дискусія щодо нових реформ, зокрема стосовно обрання суддів народом. Написано навіть чимало наукових робіт із цього приводу, думки є і за, і проти», — зазначила пані Епель, окресливши власну суб’єктивну точку зору.
Безумовно, єдиним і головним носієм влади в Україні є народ, який обирає державні органи, інституції. Втім, якщо звернутись до історії радянської України, коли такі принципи були закладені на рівні конституції, ці вибори зводилися фактично до того, що вкидалися бюлетені й з’являлись кишенькові судді, що служили своїм партійним прихильникам. Тож, за словами пані Епель, на шляху до пошуку незалежності суддів Україна відмовилась від такої процедури. У світі існує лише декілька країн, які практикують такий порядок добору суддів. Водночас європейські країни загалом дотримуються процедури саме призначення суддів.
«Ми в Україні маємо віднайти свій метод, який буде притаманний саме нам, копіювання будь-якої моделі шляхом калькування просто неможливе», — резюмувала спікерка.
Продовжив тему Сергій Колісник, керуючий партнер LOBBY CLUB, адвокат, к.ю.н. Передусім він подякував захисникам — військовослужбовцям, ветеранам і полеглим героям, завдяки кому ми продовжуємо жити, працювати й маємо можливість говорити про правосуддя.
«Відповідно до статті 1 Конституції Україна – це суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. На жаль, на сьогодні за кожною з ознак у нас «ні». Чому? Бо ми не демократична держава, хай як хочеться це стверджувати. У нас до цього часу існує радянська ієрархічна структура управління державою, — зазначив Сергій Колісник. — Нам потрібно розвивати інститути демократії — прямої та непрямої. Водночас вирішувати, який має бути державний лад та устрій, повинні саме військові, завдяки яким цей лад та устрій є».
«Демократія має бути залучена і до формування судової гілки влади. Нам потрібно переформатовувати її та кардинально змінювати підходи до формування суддівського корпусу – формувати його має колегія судових виборників», – вважає пан Колісник. У своєму виступі він поділився своїм баченням щодо першочергових змін у системі судоустрою України.
Завантажується ...
