прапор_України

Генеральний партнер 2022 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Юридична практика № 5-6 (1258-1259) » Щодо нюансів визначення юрисдикції спору, якщо частина позовних вимог заявлена як до фізичної особи, так і юридичної особи

Щодо нюансів визначення юрисдикції спору, якщо частина позовних вимог заявлена як до фізичної особи, так і юридичної особи

Вирішення спору за правилами господарського судочинства в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності товариства на спірні нежитлові приміщення та скасування запису про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення за цим товариством, а за правилами цивільного судочинства в частині позовної вимоги до цього ж товариства про визнання недійсним договору купівлі продажу нежитлових приміщень порушуватиме принцип повноти, всебічності та об’єктивності з’ясування обставин справи, оскільки дослідження того ж самого предмета, а також тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій

23 листопада 2021 року Велика Палата Верховного Суду розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «А» (ОСББ «А») на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 липня 2020 року в цивільній справі за позовом ОСББ «А» до гр‑на П., товариства з додатковою відповідальністю «Ж» (ТДВ «Ж»), треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Л., Департамент реєстрації Харківської міської ради Харківської області, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення, визнання договору купівлі‑продажу нежитлових приміщень недійсним та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення, встановивши таке.

 

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСББ «А» звернулося до суду з позовом до гр‑на П., ТДВ «Ж», треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Л. (приватний нотаріус Л.), Департамент реєстрації Харківської міської ради Харківської області, в якому просило:

— визнати недійсним свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення підвалу № 9, 10, 11 житлового будинку (літ. А‑16) загальною площею 123,7 кв.м, розташовані за адресою: *, серія та номер **, видане державним реєстратором Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області М.;

— скасувати запис від 25 червня 2015 року № *** у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення підвалу № 9, 10, 11 житлового будинку (літ. А‑16) загальною площею 123,7 кв.м, розташовані за адресою: * , за ТДВ «Ж»;

— визнати недійсним договір купівлі‑продажу нежитлових приміщень від 23 квітня 2019 року, укладений між ТДВ «Ж» та гр‑ном П., посвідчений приватним нотаріусом Л. за реєстровим № ****;

— скасувати запис від 23 квітня 2019 року № ***** у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення підвалу № 9, 10, 11 житлового будинку (літ. А‑16) загальною площею 123,7 кв.м, розташовані за адресою: *, за гр‑ном П.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що власники багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: *, які об’єдналися в ОСББ «А», є співвласниками на праві спільної сумісної власності приміщень загального користування, зокрема приміщення підвалу будинку.

ТДВ «Ж» незаконно набуло право власності на нежитлові приміщення підвалу № 9, 10, 11 житлового будинку (літ. А‑16) загальною площею 123,7 кв.м, розташовані за вказаною вище адресою, що за законом належать ОСББ «А», та здійснило відчуження вказаних об’єктів на користь гр‑на П. Такі дії порушують права та законні інтереси ОСББ «А», закріплені Конституцією України, нормами інших законодавчих актів України.

ОСББ зазначало, що спірні приміщення є допоміжними приміщеннями, які, своєю чергою, є неподільним майном, що перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку та не підлягає відчуженню.

У зв’язку з цим реєстрація права власності на спірні нежитлові приміщення підвалу підлягає скасуванню як проведена незаконно, оскільки ТДВ «Ж», а надалі й гр‑н П. не мали жодних підстав для набуття права власності на ці приміщення.

 

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

26 лютого 2020 року ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова провадження у справі в частині позовних вимог ОСББ «А» до ТДВ «Ж» про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення закрито. Роз’яснено позивачу його право на звернення з такими вимогами в порядку господарського судочинства.

Закриваючи провадження в частині позовних вимог до ТДВ «Ж» про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення та скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, суд першої інстанції зробив висновок, що спори між юридичними особами не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки віднесені до компетенції господарського суду та підлягають розгляду в порядку господарського судочинства на підставі вимог, приписів та положень Господарського процесуального кодексу (ГПК) України, а за змістом статті 20 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

16 березня 2020 року ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова провадження у справі за вказаним позовом ОСББ «А» до гр‑на П. зупинено до розгляду апеляційної скарги.

28 липня 2020 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСББ «А» залишено без задоволення, а ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2020 року — без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що за суб’єктним та предметним критеріями спір у справі підлягає вирішенню в господарському суді, оскільки ОСББ «А» діє від власного імені як позивач у відносинах з юридичною особою — ТДВ «Ж» щодо оспорювання права власності на нежитлові приміщення.

 

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У серпні 2020 року ОСББ «А» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, в якій посилалося на порушення судами норм процесуального права і просило судові рішення скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

 

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суди з порушенням пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу (ЦК) України формально вирішили питання про юрисдикційність справи, не надали належної оцінки предмету спору, суб’єктному складу учасників, зокрема тій обставині, що суб’єктом спору є фізична особа.

Зазначалося, що ОСББ «А» є юридичною особою, але не є суб’єктом господарювання та не здійснює господарську діяльність. Його діяльність спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально‑технічних умов для функціонування, що здійснюється за участю суб’єктів господарювання, тому така діяльність є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючого суб’єкта.

ОСББ вважало, що вимога про недійсність договору купівлі‑продажу є похідною від вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення, оскільки в разі задоволення цієї позовної вимоги буде встановлено, що ТДВ «Ж» не мало повноваження розпоряджатися спірними нежитловими приміщеннями, зокрема укладати договір купівлі‑продажу; позовні вимоги про визнання свідоцтва про право власності та визнання недійсним договору купівлі‑продажу є нерозривно пов’язаними між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення іншої позовної вимоги.

Було звернено увагу на те, що між ОСББ «А» та ТДВ «Ж» немає господарських відносин, натомість порушено право власності ОСББ, яке є цивільним правом.

 

Рух справи в суді касаційної інстанції

У суді касаційної інстанції переглядається ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині закриття провадження в справі за позовом ОСББ «А» до ТДВ «Ж» про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення.

11 вересня 2020 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

9 листопада 2020 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказану справу призначено до судового розгляду.

18 листопада 2020 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину 6 статті 403 ЦПК України, а саме з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції, та із зазначенням у мотивувальній частині ухвали про необхідність формування єдиної правозастосовної практики, оскільки Велика Палата Верховного Суду не викладала висновку щодо предметної та суб’єктної юрисдикції спорів за позовом ОСББ про визнання недійсним правоустановчого документа про право власності та скасування запису про державну реєстрацію права власності, поданим після 15 грудня 2017 року до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа.

24 грудня 2020 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду прийнято до розгляду справу та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

 

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду заслухала доповідь судді, перевірила наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи та вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлено, що 3 липня 2008 року було проведено державну реєстрацію юридичної особи — ОСББ «А».

Згідно з пунктом 1.1 статуту ОСББ «А» об’єднання створено власниками квартир та/або приміщень багатоквартирного будинку за адресою: *. Місце розташування об’єднання: * .

З матеріалів справи випливає, що ТДВ «Ж» на підставі свідоцтва про право власності від 28 серпня 2015 року, серія та номер **, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області М., належали на праві власності нежитлові приміщення підвалу № 9, 10, 11 житлового будинку (літ. А‑16) загальною площею 123,7 кв.м, розташовані за адресою: *, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 25 червня 2015 року № *** про реєстрацію права власності на вказані нежитлові приміщення за ТДВ «Ж».

Згодом, 23 квітня 2019 року, між ТДВ «Ж» та гр‑ном П. було укладено договір купівлі‑продажу нежитлових приміщень, за умовами якого продавець передає нерухоме майно — нежитлові приміщення підвалу № 9, 10, 11 у житловому будинку (літ. А‑16), розташованому за адресою: *, загальною площею 123,7 кв.м у власність покупцеві, а покупець приймає нерухоме майно і сплачує за нього продавцю обговорену грошову суму. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області 23 квітня 2019 року та зареєстрований у реєстрі за № ****. На підставі цього договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 23 квітня 2019 року № ***** про реєстрацію права власності на вказані нежитлові приміщення за гр‑ном П.

ОСББ «А» вважало, що ТДВ «Ж» незаконно набуло право власності на нежитлові приміщення підвалу № 9, 10, 11 житлового будинку (літ. А‑16) загальною площею 123,7 кв.м, розташовані за адресою: *, та згодом відчужило вказані об’єкти нерухомого майна на користь гр‑на П. Свої доводи обґрунтовувало тим, що власники багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: *, які об’єдналися в ОСББ «А», є співвласниками на праві спільної сумісної власності приміщень загального користування, зокрема приміщень підвалу будинку, які є допоміжними приміщеннями (неподільним майном), перебувають у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку та не підлягають відчуженню.

З огляду на викладене ОСББ «А» звернулося до суду з позовом до гр‑на П. та ТДВ «Ж», у якому просило визнати недійсними вказані свідоцтво про право власності від 28 серпня 2015 року та договір купівлі‑продажу нежитлових приміщень від 23 квітня 2019 року, а також скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи від 25 червня 2015 року № *** про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ТДВ «Ж» та від 23 квітня 2019 року № ***** про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за гр‑ном П.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції розгалужена. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція — це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесено до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України (тут і далі — в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, які виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору стосовно такого майна або майнових прав, коли цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді та переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по‑перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь‑яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по‑друге, спеціальний суб’єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, в порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь‑які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Перелік категорій справ, що підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, визначено в статті 20 ГПК України.

Так, частиною 1 статті 20 ГПК України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачалося, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку з провадженням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, та спорів стосовно вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, яке є предметом забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та/або фізичні особи — підприємці (пункт 6); вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору стосовно такого майна або майнових прав чи спору, що виник із корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді та переданий на його розгляд разом із такими вимогами (пункт 13); інші справи у спорах між суб’єктами господарювання (пункт 15).

Згідно зі статтею 20 ЦПК України та статтею 21 ГПК України не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цими кодексами.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб’єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Статтею 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи, які виникають у зв’язку з провадженням господарської діяльності.

За змістом частин 1 та 3 статті 3 Господарського кодексу (ГК) України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, здійснювана для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва — підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися й без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально‑технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб’єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб’єктів.

Під час вирішення питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними в статті 3 ГК України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб’єкта господарювання; наявність між сторонами, по‑перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по‑друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення спору господарським судом.

Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб’єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.

ОСББ «А» звернулося до суду з позовом до гр‑на П. та ТДВ «Ж», в якому просило:

— визнати недійсним свідоцтво про право власності ТДВ «Ж» на спірні нежитлові приміщення;

— скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення за ТДВ «Ж»;

— визнати недійсним договір купівлі‑продажу нежитлових приміщень від 23 квітня 2019 року, укладений між ТДВ «Ж» та гр‑ном П.;

— скасувати запис про державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за гр‑ном П.

Частиною 1, пунктами 2, 4 частини 3 статті 175 ЦПК України передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги стосовно предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові — для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місце розташування (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб — громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв’язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити в рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів — зміст позовних вимог щодо кожного з них.

У статті 48 ЦПК України вказано, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.

Відповідач — це особа, яка, на думку позивача або відповідного уповноваженого суб’єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб’єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до участі у справі у зв’язку з позовною вимогою, яка висувається до нього.

Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути подано спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів та/або відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо (1) предметом спору є спільні права чи обов’язки кількох позивачів або відповідачів; (2) права та обов’язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; (3) предметом спору є однорідні права та обов’язки.

Відповідно до частини 1 статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об’єднано декілька вимог, пов’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Позивач визначив відповідачем ТДВ «Ж» за позовними вимогами про визнання недійсним свідоцтва про право власності ТДВ «Ж» на спірні нежитлові приміщення; скасування запису про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення за ТДВ «Ж»; визнання недійсним договору купівлі‑продажу нежитлових приміщень від 23 квітня 2019 року, укладеного між ТДВ «Ж» та гр‑ном П.

Зі свого боку, гр‑н П. є відповідачем за позовними вимогами ОСББ «А» про визнання недійсним договору купівлі‑продажу нежитлових приміщень від 23 квітня 2019 року, укладеного між ТДВ «Ж» та гр‑ном П.; скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за гр‑ном П.

Отже, за позовними вимогами ОСББ «А» про визнання недійсним договору купівлі‑продажу нежитлових приміщень відповідачами правомірно зазначено і ТДВ «Ж», і гр‑на П. як сторони вказаного договору. Розгляд цих позовних вимог без ТДВ «Ж» неможливий, оскільки рішення ухвалюється лише щодо сторін (позивача та відповідача) у цивільній справі.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСББ «А» до ТДВ «Ж» про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення.

Проте на розгляді суду залишилася позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі‑продажу нежитлових приміщень, стороною якого, крім фізичної особи, є юридична особа — ТДВ «Ж».

Тобто після винесення ухвали про закриття провадження у наведеній вище частині склад відповідачів в іншій частині вимог, які залишилися на розгляді суду, не змінився, оскільки у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору всі сторони правочину мають залучатися як відповідачі, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Обов’язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об’єктивності з’ясування обставин справи й оцінювання доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з’ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв’язками, відносинами і залежностями. Таке з’ясування запобігає однобічності та забезпечує, як результат, ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Вирішення спору за правилами господарського судочинства в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності ТДВ «Ж» на спірні нежитлові приміщення та скасування запису про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення за цим товариством, висунутих до ТДВ «Ж», а за правилами цивільного судочинства в частині позовної вимоги до ТДВ «Ж» про визнання недійсним договору купівлі‑продажу нежитлових приміщень порушуватиме принцип повноти, всебічності та об’єктивності з’ясування обставин справи, оскільки дослідження того ж самого предмета, а також тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа в цілому підлягає розгляду в межах одного виду судочинства, в цьому випадку — в порядку цивільного судочинства.

Висновок судів попередніх інстанцій про віднесення справи в частині позовних вимог ОСББ «А» до ТДВ «Ж» про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення до юрисдикції господарських судів є помилковим та не відповідає принципу правової визначеності.

 

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Частиною 6 статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і скерування справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до винесення незаконної ухвали суду першої інстанції та/або постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення та скерувати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судового рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 259, 400, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду постановила:

— касаційну скаргу ОСББ «А» задовольнити;

— ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 липня 2020 року скасувати, справу скерувати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

(Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року. Справа № 641/5523/19. Суддя‑доповідач — Ситнік О.М. Судді — Анцупова Т.О., Британчук О.С., Власов Ю.Л., Григор’єва І.В., Гриців М.І., Гудима Д.А., Данішевська В.І., Єленіна Ж.М., Золотніков В.С., Князєв В.В., Крет Г.Р., Пільков К.М., Прокопенко О.Б., Пророк В.В., Рогач Л.І., Сімоненко В.М., Штелик С.П.)

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

tg-10
4_TaxForce600_90
covid
На-сайт_балы_600х90
На-сайт1_600x90
top50_2020_600x90
ULF_0002
Vacancies_600x90_ua
doroszab2
Slide

Зміст

IP REPORTER

Контроль артбуку

VOX POPULI

Паспортний контроль

Актуально

Правила конференції

Конкурсна місія

Selection mission

Галузі практики

Давня вина

Діловий етикет

Охоронна грамота

Попереджувальний сигнал

Дайджест

Приватні корективи

Держава та юристи

Командна першість

В інтересах дітей

Новини юридичних фірм

Asters оголосила про підвищення юристів до позиції радників

GOLAW запустила аналітичний ресурс «Судочинство в Україні»

Sayenko Kharenko стала партнером ЄБРР у підготовці звіту про реорганізацію бізнесу

Юристи Mamunya IP здобули остаточну перемогу для Synthon B.V. у Верховному Суді в тривалому патентному спорі

Baker McKenzie поглиблює співпрацю з КНУ імені Тараса Шевченка

Приватна практика

Ключовий підхід

Програми взаємодій

Тендерне забезпечення

Судова практика

Виконавче оскарження

Митна диспропорція

Судові рішення

Генеральний прокурор не є правонаступником КДКП

Щодо нюансів визначення юрисдикції спору, якщо частина позовних вимог заявлена як до фізичної особи, так і юридичної особи

Тема номера

Практична робота

Ознаки визнання

Механізм у нормі

Позиційні вимоги

Корпоративна надійність

Важелі мораторію

Інші новини

PRAVO.UA