Обрання належного та ефективного способу захисту порушеного права в суді є однією з передумов вирішення судом спору. І якщо в разі обрання позивачем неефективного способу захисту його може відкоригувати суд, з огляду на практику Верховного Суду (ВС) в цьому питанні, то обрання неналежного способу захисту може поставити хрест на розгляді позову по суті.

У цьому контексті варто вказати на висновок Касаційного господарського суду у складі ВС, зроблений у постанові від 15 липня 2021 року у справі № 909/863/19, у якій учасник господарського товариства просив відновити його порушене право шляхом визнання переважного права на придбання корпоративних прав.

Обставини справи

8 травня 2019 року загальними зборами учасників ТОВ «Ш» було прийнято рішення про відступлення 100 % корпоративних прав у дочірньому підприємстві «О» на користь ТОВ «А». Загальні збори відбулися за присутності двох із трьох учасників ТОВ «Ш» — гр­на В. та гр­на Ж., кожен з яких володіє часткою (по 33,33 %) в статутному капіталі ТОВ «Ш». В той самий день відбулося передання корпоративних прав і часток у статутному фонді дочірнього підприємства «О» від ТОВ «Ш» до ТОВ «А», яке було зафіксовано актом прийняття­передання.

Не погоджуючись із таким рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Ш», третій учасник цього господарського товариства гр­н К. оскаржив його в судовому порядку та просив Господарський суд Івано­Франківської області перевести на нього права та обов’язки покупця на корпоративні права та на 100­відсоткову частку в статутному фонді дочірнього підприємства «О». За вказаним позовом було відкрито провадження у справі.

Проте паралельно з цією судовою справою гр­н К. звернувся до суду з позовом до гр­на В. та гр­на Ж., в якому просив визнати його переважне право як учасника дочірнього підприємства «О» ТОВ «Ш» на придбання відчужуваних корпоративних прав і часток у статутному фонді дочірнього підприємства «О», які відчужено гр­ном В. та гр­ном Ж.

Свої позовні вимоги гр­н К. обґрунтував тим, що відповідачі, які є власниками 2/3 корпоративних прав у дочірньому підприємстві, неправомірно відчужили як свої частки, так і частку позивача — 1/3 частину корпоративних прав. Унаслідок відчуження були порушені корпоративні права позивача та його переважне право на придбання часток інших учасників.

Також гр­н К. звертав увагу суду на те, що за своєю організаційно­правовою формою дочірнє підприємство «О» фактично є товариством з обмеженою відповідальністю, управління яким здійснюють загальні збори, а кінцевими управлінцями цього підприємства є його бенефіціарні власники (контролери), інформацію про яких зазначено у відповідному розділі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань (ЄДР).

Попередні висновки

Рішенням Господарського суду Івано­Франківської області від 14 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17 лютого 2021 року, в задоволенні позовних вимог гр­на К. відмовлено.

Зокрема, суди вказали на те, що ні позивач, ні відповідачі не є учасниками чи засновниками дочірнього підприємства «О», а також не є власниками часток у статутному капіталі зазначеного підприємства, оскільки за його статутом єдиним засновником і власником 100 % статутного капіталу є ТОВ «Ш». Своєю чергою, рішення загальних зборів ТОВ «Ш» про відчуження корпоративних прав і часток у статутному капіталі його дочірнього підприємства на час розгляду спору є дійсним, а питання правомірності вказаного рішення не є предметом розгляду та дослідження в межах цієї справи.

Окрім того, суди звернули увагу, що гр­н К. як учасник материнського підприємства та один із кінцевих бенефіціарних власників дочірнього підприємства мав право брати участь у вирішенні питання щодо відчуження частки у статутному капіталі шляхом участі в загальних зборах ТОВ «Ш», зокрема звертатися до зборів із пропозиціями щодо купівлі частки.

Також апеляційний суд підкреслив, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, зокрема визнання переважного права на прид­бання корпоративних прав, оскільки корпоративні права «не є об’єктом права власності, а отже, і не можуть переходити у власність». Об’єктом права власності є частка в статутному капіталі.

У касаційній скарзі на зазначені судові рішення гр­н К. просив суд їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Неправильне ототожнення

Розглянувши скаргу, Касаційний господарський суд у складі ВС визнав її такою, що не підлягає задоволенню, та вказав на допущену судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи помилку.

Зокрема, ВС зазначив, що з огляду на положення статті 167 Господарського кодексу (ГК) України корпоративні права учасника визначаються часткою в статутному капіталі господарського товариства. Тобто вони обумовлені наявністю в особи прав на частку в статутному капіталі господарського товариства.

Суд вказав на правильність висновку апеляційного суду про те, що корпоративні права не є об’єктом права власності та не можуть переходити у власність. Об’єктом права власності є частка в статутному капіталі товариства.

«Заявляючи вимогу про визнання за ним переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав, позивач фактично ототожнює такі різні поняття, як «корпоративні права» (так звані права з частки) і права на частку, що не узгоджується з положеннями статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та статтею 362 Цивільного кодексу (ЦК) України, які стосуються виключного переважного права на придбання саме частки, а не права з частки», — зазначив ВС.

Належний спосіб захисту

Також суд вказав, що гр­н К. фактично прагне набути у власність частки інших учасників у статутному фонді (статутному капіталі) дочірнього підприємства «О». Проте саме собою визнання судом за позивачем переважного права на придбання частки іншого учасника не призведе до захисту цього порушеного права (в разі якщо буде встановлено обставини наявності такого права та його порушення), оскільки фактично це визнання буде декларативним, що не спричиняє значущих для позивача наслідків у вигляді набуття права на частки інших учасників товариства.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі ВС дійшла висновку, що в разі якщо позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення переважного права позивача на придбання частки у праві спільної часткової власності, належним способом захисту порушених прав позивача, який фактично прагне придбати таку відчужену частку іншого учасника, є позов про переведення на позивача прав та обов’язків покупця частки (частини частки). Такий спосіб захисту передбачено частиною 4 статті 362 ЦК України та частиною 5 статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Водночас саме в межах позову про переведення на позивача прав та обов’язків покупця частки підлягають дослідженню обставини наявності частки позивача у спільній частковій власності, зокрема і частки гр­на К. у дочірньому підприємстві «О», наявності корпоративних прав у цьому підприємстві, обставини порушення цих прав (у разі встановлення факту їх наявності).

Таким чином, ВС констатував, що позовні вимоги про визнання за позивачем переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав і часток у статутному фонді (статутному капіталі) дочірнього підприємства «О» не є належним та ефективним способом захисту, передбаченим законом, оскільки такий спосіб не відповідає вимогам чинного законодавства. Тож у разі задоволення цих вимог порушені права позивача не буде відновлено у спосіб, до якого фактично прагне позивач.

Також суд зазначив, що подання в цій справі позову про визнання за позивачем переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав і часток у статутному фонді (статутному капіталі) дочірнього підприємства «О» за наявності поданого позивачем іншого позову про визнання недійсним рішення загальних зборів та переведення на позивача прав та обов’язків покупця частки у статутному капіталі цього дочірнього підприємства (з належним способом захисту), за яким відкрито провадження в іншій господарський справі, є надмірним.

Окремо ВС вказав, що оскільки в цій справі позовні вимоги не становлять належний та ефективний спосіб захисту, то вони не підлягають і розгляду по суті. Проте, незважаючи на правильність висновку апеляційного суду щодо неналежності обраного гр­ном К. способу захисту, цей суд, як і місцевий господарський суд, розглянув справу по суті. З огляду на те що допущене порушення не призвело до прийняття неправильного рішення в цій справі, Верховний Суд залишив без змін резолютивну частину оскаржуваних рішень.

Анатолій ГВОЗДЕЦЬКИЙ «Юридична практика»