Під час досудового розслідування, відповідно до пункту 10 частини 1 статті 303 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України, підозрюваний, його захисник чи законний представник може оскаржити, зокрема, повідомлення слідчим або прокурором особі про підозру у вчиненні злочину після спливу двох місяців із дня такого повідомлення, але не пізніше від закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду з обвинувальним актом. Однак зазначений порядок застосовується тільки у справах, у яких відомості про кримінальне правопорушення внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань від 3 жовтня 2017 року.

Ключові орієнтири

Наразі можна виділити такі ключові орієнтири щодо питання самої суті повідомлення про підозру та обставин, які є основоположними під час оскарження вказаної дії.

Так, у постанові Верховного Суду від 13 серпня 2020 року в справі № 200/13490/15­к зазначено, що повідомлення про підозру — це один із найважливіших етапів досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваним, можливості захищатись усіма дозволеними законом засобами і способами.

З огляду на правові норми КПК України слід розмежовувати (а) підозру як припущення про вчинення особою кримінально караного діяння; (б) письмове повідомлення про підозру як процесуальне рішення; (в) повідомлення про підозру як комплекс процесуальних дій, який передбачає складання та вручення повідомлення про підозру, роз`яснення процесуальних прав підоз­рюваного, суті підозри тощо.

Таким чином, як видно зі згаданих вище положень закону, поняття «повідомлення про підозру» розуміється в чинному КПК України саме як окремий процесуальний документ, а не як дія (процедура, процес), оскільки для цього законодавець вжив інший термін — «вручення повідомлення про підозру».

Піти за етапами

У постанові від 11 грудня 2019 року в справі № 536/2475/14­к Велика Палата Верховного Суду вказала: із системного аналізу норм глави 22 КПК України випливає, що процедуру здійснення повідомлення про підозру особі можна умовно поділити на кілька етапів. Перший етап — прийняття рішення щодо необхідності повідомити особі про підозру, що передбачає перевірку підстав здійснення такого повідомлення згідно з частиною 1 статті 276 КПК України, дотримання процесуальних гарантій під час проведення тих чи інших слідчих або оперативно­розшукових дій чи застосування запобіжних заходів, які вчинялись до моменту такого повідомлення.

Водночас КПК України не містить положень, якими було б визначено підстави для скасування повідомлення про підозру та не встановлює будь­яких обмежень щодо предмета перевірки слідчим суддею такого повідомлення, проте закріплює, що підозра має ґрунтуватися на допустимих доказах; обов`язок захисника — забезпечувати з`ясування обставин, які спростовують підозру; строк, після спливу якого дозволяється оскаржувати повідомлення про підозру, становить два місяці; також визначаються функції слідчого судді та вимоги щодо оцінки ним доказів, зокрема під час розгляду скарги про скасування повідомлення про підозру (ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 12 травня 2021 року в справі № 991/2154/21).

Водночас повноваження слідчого судді у сфері захисту прав та законних інтересів учасників процесу, враховуючи позицію, викладену в ухвалі Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі № 757/55167/20­к, не обмежуються випадками, зазначеними в статті 303 КПК України, оскільки законодавець не може передбачити всі випадки, коли порушуються права та законні інтереси особи і виникає потреба в їх поновленні судом під час досудового розслідування. Однак способи такого контролю обмежено визначеною кримінальним процесуальним законом процедурою, яка передбачає, зокрема, чіткий розподіл повноважень і недопустимість заміщення судовими інституціями функцій органів державного обвинувачення та досудового розслідування.

Природа контролю

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Тож судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується в конкретних правовідносинах.

Відповідно до висновку, сформованого в постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим.

Відсутність спору, своєю чергою, виключає можливість захисту, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17­а).

Процесуальні опоненти можуть допустити порушення прав особи на будь­якому з трьох вище описаних етапів повідомлення особі про підозру, а тому можна констатувати, що правова природа судового контро­лю обумовлюється потребою учасників кримінального провадження в отриманні невідкладного судового захисту їх прав, свобод та інтересів під час досудового розслідування. Відповідно, аналіз зазначених положень КПК України дає підстави для висновку, що під час оскарження повідомлення про підозру слідчий суддя вповноважений перевіряти, зокрема, дотримання процесуального порядку вручення повідомлення про підозру, а також наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, а не тільки аналізувати її відповідність вимогам статті 277 КПК України.

Довести обґрунтованість

У контексті зазначеного можна сказати, що можливість оскаржити повідомлення про підозру пов’язана виключно з питанням її обґрунтованості, тобто достатності доказів для її повідомлення, а не з будь­чим іншим. Оскаржується підозра з мінімальним стандартом в аспекті доказування, для якого достатньо найменших ознак, які здатні переконати стороннього спостерігача, що особа може бути причетна до кримінального правопорушення.

Тому повідомлення про підозру слідчий суддя скасовує лише в разі, якщо воно необґрунтоване, тобто не здатне переконати стороннього спостерігача, що особа може бути причетна до кримінального правопорушення, однак жодні інші порушення норм КПК України, крім тих, які вказують на очевидну недопустимість, не можуть бути підставою для скасування підозри, оскільки вони спричиняють інші передбачені цим КПК процесуальні наслідки.

СОЛОВЕЙ Денис — радник GRACERS, адвокат, м. Київ

ТОЧКА ЗОРУ

Недостатньо дієвий підхід
Денис НЄНОВ, адвокат ЮФ «Ілляшев та Партнери»

Питання меж перевірки повідомлення про підозру слідчим суддею прямо впливає на дотримання прав особи та якість судового контролю за досудовим розслідуванням.

На практиці слідчі судді досить часто не бажають аналізувати матеріали кримінального провадження з точки зору обґрунтованості підозри. Як правило, повідомлення про підозру скасовуються, скоріше, у зв’язку з формальними порушеннями (наприклад, врученням повідомлення про підозру всупереч законному порядку).

Небажання досліджувати суть підозри обґрунтовується тим, що це нібито є компетенцією суду за результатами дослідження доказів під час судового розгляду.

Але така позиція не відповідає частині 1 статті 94 КПК України, згідно з якою відповідний суб’єкт за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, зобов’язаний оцінити кожен доказ із погляду належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — із погляду достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Враховуючи наведений вище підхід до предмета перевірки повідомлення про підозру, право на оскарження цього процесуального рішення не є достатньо дієвим для захисту особи.

Аналогічну позицію компетентні органи здебільшого займають під час розгляду клопотань про застосування запобіжних заходів, незважаючи на прямий обов’язок перевірити обґрунтованість підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Що стосується переліку повноважень слідчого судді у сфері захисту прав учасників процесу, то вони не обмежуються лише розглядом скарг, поданих у порядку статті 303 КПК України. Судовий контроль поширюється і на питання законності затримання особи, дотримання стороною обвинувачення розумних строків під час досудового розслідування, надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, заходів забезпечення кримінального провадження (на тимчасовий доступ до речей і документів, відсторонення від посади тощо), а також на деякі інші питання.