Відповідальність водіїв — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Юридична практика № 31-32 (1232-1233) » Відповідальність водіїв

Відповідальність водіїв

Рубрика Дайджест
Обставини, які пом’якшують або скасовують кримінальну відповідальність водіїв, та випадки, коли пішохід не завжди правий: судова практика від ВС
Те, що аварійна ситуація виникла внаслідок протиправних дій пішохода, не знімає з водія обов'язку зреагувати на зміну дорожньої обстановки

«Пішохід завжди правий, коли живий», — жартував відомий сатирик Михайло Жванецький. Справді, тривалий час підхід до питань кримінальної відповідальності за порушення правил дорожнього руху (ПДР, правила) базувався на підході, закріпленому в Цивільному кодексі (ЦК) України щодо відповідальності власника об’єкта підвищеної небезпеки, яким є транспортних засіб.

Власне, ще 20 листопада 2019 року постановою у справі № 296/2509/16-ц Касаційний цивільний суд (КЦС) у складі Верховного Суду (ВС) підірвав устої «безкарності» пішоходів. Тоді, нагадаємо, ВС вказав на неможливість покладання відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки з огляду на статтю 1187 ЦК України, на особу, яка не є власником або володільцем транспортного засобу, тобто на пішохода.

Однак ВС також зазначив, що на спірні правовідносини поширюються загальні норми статті 1166 ЦК України щодо відповідальності за заподіяну майнову шкоду. Тож, враховуючи наявність у діях пішохода вини щодо порушень ПДР, унаслідок яких іншим учасникам дорожнього руху було заподіяно майнову або моральну шкоду, саме на пішохода, який став винуватцем дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), було покладено обов`язок відшкодувати збитки, завдані внаслідок пошкодження автомобіля під час ДТП.

 

Можливість виявити небезпеку — підстава для відповідальності водія

Останнім часом суди дедалі частіше, вирішуючи питання про кримінальну відповідальність за правопорушення проти безпеки руху, тобто в справах про ДТП, беруть до уваги концепцію вини саме за кримінальним правом, хоча відповідальність водія вона не виключає.

Так, у постанові від 8 грудня 2020 року у справі № 278/1306/17 стосовно відповідальності водія у разі порушення ПДР іншим учасником дорожнього руху Касаційний кримінальний суд (ККС) у складі ВС зазначив таке.

Дорожній рух — це діяльність із підвищеним ризиком, під час якої можуть виникати непередбачувані ситуації як унаслідок виникнення певних зовнішніх факторів (наприклад, завалів або поваленого дерева), так і через людські помилки, необережність, необачність, а також і порушення правил дорожнього руху.

Обв`язок дотримуватися не лише чітко визначених правил, як, наприклад, обмеження швидкості або заборона проїзду, але й загальних засад безпеки руху, які визначаються дорожньою обстановкою, що склалася, покладається однаково на всіх учасників дорожнього руху.

Водій юридично зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну (пункт 2.3 ПДР) та в разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку об`єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди (пункт 12.3 ПДР). Закон не передбачає модифікації цих обов`язків або звільнення від них залежно від причин виникнення перешкоди, тож до таких причин можуть також належати і порушення ПДР іншим учасником дорожнього руху.

Отже, визначальним фактором для відповідальності водія за наслідки ДТП є об`єктивна можливість виявити небезпеку і технічна можливість уникнути спричинення цих наслідків, а не причини небезпеки.

Фактично суд повторює позицію ККС ВС, викладену в постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 759/2926/16-к, у якій факт, що небезпеку для дорожнього руху створив саме потерпілий внаслідок грубого порушення ПДР, не викликає сумніву.

«Однак, незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій зобов`язаний був виконати вимогу пункту 12.3 правил і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. Таким чином, той факт, що небезпеку для руху, а саме перебування пішохода на проїзній частині дороги, створено внаслідок власної протиправної поведінки пішохода, не звільняє водія від виконання вимог зазначеного пункту правил», — вказав тоді ККС ВС.

 

Схема ДТП — основа справи

Учасники ДТП, внаслідок якого було спричинено тяжкі тілесні ушкодження особі, можуть не бути притягнутими до кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу (КК) України, якщо слідчі органи неналежним чином склали схему ДТП та провели огляд місця події.

Такий висновок напрошується з постанови ККС ВС від 23 лютого 2021 року у справі № 175/777/15, у якій суди встановили недоведеність вини обвинуваченого з огляду на:

— відсутність однозначного висновку судових експертиз про причини та причинно-наслідковий зв’язок між діями учасників ДТП;

— неможливість із протоколу огляду місця події встановити безпосереднє місце ДТП;

— неможливість зі схеми ДТП визначити дорожню обстановку в момент аварії, розташування автомобілів до та в момент пригоди і місце їх зіткнення.

Тож суди дійшли висновку про недоведеність поза розумним сумнівом вини обвинуваченого.

«Саме внаслідок вкрай непрофесійного, поверхового, однобічного та неефективного досудового розслідування, що супроводжувалося грубим порушенням Кримінального процесуального кодексу України, залишилися невстановленими всі обставини цієї пригоди та вичерпано можливості їх отримання», — зазначив ККС ВС.

Однак нагадаємо, що це не позбавляє права потерпілого — пасажира одного з автомобілів, що зіткнулися, якому завдано тяжких тілесних ушкоджень, — отримати відшкодування шкоди на підставі статті 1187 ЦК України.

 

Стан дорожнього покриття — важливий фактор

Зауваження до схеми ДТП стали однією з причин скерування ККС ВС на повторний апеляційний розгляд справи № 712/5746/18, що стосувалася питання спричинення тілесних ушкоджень пішоходові, який раптово вийшов на проїжджу частину (заїзд до прибудинкової території) безпосередньо перед автомобілем.

Суди першої та апеляційної інстанцій вважали доведеним, що водій мала можливість зреагувати та виконати приписи пункту 12.3 ПДР. Однак ККС ВС у постанові від 2 червня 2021 року вказав, що суди не дали належної оцінки доводам захисту про те, що:

— в протоколі огляду та схемі події не вказано безпосереднього місця наїзду на пішохода;

— слідчим необ`єктивно відображено стан дорожнього покриття;

— не зазначено ділянки з льодовим покриттям і перешкоди у вигляді ям та вибоїн, їх розташування й розміри.

На думку суду касаційної інстанції, це свідчить про формальний підхід апеляційного суду під час розгляду апеляційної скарги захисника, адже, навівши численні доводи апеляційної скарги захисника, він:

— обмежився цитуванням вироку суду першої інстанції щодо посилання на сукупність доказів, викладених у ньому, без їх аналізу та оцінки;

— фактично не дав жодної оцінки доводам, наведеним в апеляційній скарзі, про суперечливість цих доказів, а також необґрунтованість і невмотивованість висновків суду першої інстанції.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням — право суду

У постанові від 10 червня 2021 року у справі № 199/8951/19 перед ККС ВС було порушено питання про можливість призначити покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України.

Обвинуваченого за частиною 2 статті 286 КК України, порушення ПДР яким спричинили смерть особи, було засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, яке слід відбувати реально, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Не сприйняли суди як фактори для звільнення від відбуття покарання такі доводи:

— необережність як причину злочину;

— позитивну характеристику та відсутність фактів притягнення до відповідальності за порушення у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту;

— похилий вік і стан здоров`я.

На противагу цьому ВС вказав, що обвинувачений не вчинив дій, які б свідчили про щире каяття, не намагався відшкодувати заподіяну шкоду, а інші фактори, наведені захистом, уже стали підставою для того, що засудженому було призначено фактично мінімально можливе за вказаною статтею покарання.

Що стосується стану здоров’я як причини неможливості відбувати покарання у вигляді позбавлення волі, то це не є безумовною підставою для призначення міри примусу

з випробуванням, а лише питанням, яке підлягає вирішенню за визначених законом випадків у порядку виконання вироку.

 

Ірина ГОНЧАР «Юридична практика»

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA