21 жовтня 2019 року почав діяти Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ, Кодекс), який набув чинності 21 квітня 2019 року. До набрання чинності Кодексом відновити свою платоспроможність або збанкрутувати могли тільки юридичні особи, оскільки Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343­ХІІ такої можливості для фізичних осіб не передбачав.

Нове для фізичної особи

Новелою КУзПБ є книга IV «Відновлення платоспроможності фізичної особи», якою встановлено регулювання провадження у справах про неплатоспроможність боржника — фізичної особи та не пов`язується можливість здійснення процедур, урегульованих Кодексом, із обов`язковою наявністю в особи статусу фізичної особи — підприємця.

Як випливає з пояснювальної записки до проєкту КУзПБ, метою його прийняття, зокрема, є врегулювання відносин щодо відновлення платоспроможності фізичних осіб, які опинилися в скрутній фінансовій ситуації та потребують допомоги з боку держави.

Підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство фізичної особи, відповідно до статті 115 КУзПБ, є її заява в разі, якщо:

1) розмір прострочених зобов’язань боржника перед кредитором (кредиторами) становить щонайменше 30 розмірів мінімальної заробітної плати;

2) боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі понад 50 % місячних платежів за кожним із кредитних та інших зобов’язань упродовж двох місяців;

3) ухвалено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення;

4) існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов’язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).

Можливості подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство фізичної особи (заява) її кредиторами КУзПБ не передбачає.

Попри те що ця норма не містить вимог про необхідність одночасної наявності всіх чотирьох підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, це питання стало предметом жвавих дискусій не лише серед юристів, але й представників суддівського корпусу.

Наявність постанови?

Водночас на практиці саме недоведення заявником наявності постанови у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення, досить часто було підставою для залишення судом заяви без руху або її повернення. Наприклад, відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень станом на 1 липня 2021 року недодавання до заяви вказаної постанови призводило до залишення її без руху або повернення судом у більш ніж 50 випадках.

Щодо цього слід зазначити, що винесення постанови у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення, ні положеннями Закону України «Про виконавче провадження», ні Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 2 квітня 2012 року, прямо не передбачено. На практиці факт відсутності в боржника майна державні та приватні виконавці здебільшого фіксують, складаючи акт.
З огляду на це одержання фізичною особою — боржником у виконавчому провадженні такого документа, як постанова про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення, може стати проблемою.

З огляду на це позиція деяких судів щодо обов’язкової наявності сукупності всіх чотирьох підстав, передбачених частиною 2 статті 115 КУзПБ для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, стала справжньою перешкодою для заявників.

Чотири самостійні підстави

На мою думку, системний аналіз положень статті 115 КУзПБ вказує на те, що кожна з чотирьох підстав, передбачених частиною 2 цієї статті, є самостійною та повинна застосовуватися незалежно від інших підстав. Тобто вказана норма закону дозволяє фізичній особі самостійно обирати одну чи декілька підстав для звернення до суду із заявою та не містить вимоги довести перед судом наявність усіх чотирьох підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Крім того, підстава, передбачена пунктом 4 частини 2 вказаної статті (існування інших обставин, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов’язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності), по суті, є взаємовиключною з рештою підстав, передбачених пунктами 1−3. Це зумовлено тим, що підстави, передбачені пунктами 1−3 частини 2 статті 115 КУзПБ, стосуються випадків, коли в боржника є прострочене грошове зобов’язання, виконати яке він не має змоги, тимчасом як четверта підстава стосується випадку, коли фізична особа спроможна виконувати свої фінансові зобов’язання, однак прогнозує в майбутньому свою неплатоспроможність.

Зазначене зумовлює неможливість одночасного застосування підстави, передбаченої пунктом 4, з будь­якою тих, які передбачено пунктами 1−3 частини 2 статті 115 КУзПБ.

З іншого боку, необхідність одночасного застосування в сукупності трьох підстав із пунктів 1−3 частини 2 статті 115 КУзПБ також не ґрунтується на положеннях книги IV Кодексу, адже відсутність у фізичної особи майна як передумову для складення згаданого вище документа виконавчого провадження не визначено Кодексом як необхідну умову для звернення до суду із заявою.

Адже вимогами частини 3 статті 116 КУзПБ встановлено обов’язок заявника додати до заяви опис майна, що належить йому на праві власності, з копіями правоустановчих документів і перелік майна, що перебуває в заставі. Очевидно, що такі вимоги закону прямо вказують на те, що право на звернення до суду із заявою не поставлено законодавцем у залежність від майнового стану фізичної особи.

Ба більше, встановлений Кодексом обов’язок фізичної особи авансувати винагороду керуючого реструктуризацією за три місяці виконання повноважень недвозначно вказує на наявність у потенційного заявника активів для ініціювання такого судового провадження.

Усі ці аргументи свідчать про необхідність відповідного роз’яснення щодо правильного застосування на практиці зазначених положень статті 115 КУзПБ.

Судове тлумачення

Як відомо, одним із завдань Верховного Суду (ВС) є тлумачення чинного законодавства, усунення недоліків законодавчої техніки та нормативних прогалин. Виконуючи ці функції, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (КГС) у своїй постанові від 17 червня 2021 року у справі № 926/2987­б/20 вказав, що перелік підстав, визначених частиною 2 статті 115 КУзПБ для відкриття провадження у справі про банкрутство фізичної особи, не є вичерпним, оскільки пунктом
4 частини 2 статті 115 Кодексу передбачено можливість «існування інших обставин, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов`язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності)». Системний аналіз статті 113, частин 1, 2 статті 116, частини 1 статті 119 Кодексу дає можливість дійти висновку, що наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у кожному конкретному випадку повинна визначатися місцевим судом із урахуванням поданої боржником заяви та доданих до неї доказів на доведення настання обставин, що підтверджують неплатоспроможність фізичної особи (на момент звернення до суду із відповідною заявою) або загрозу її неплатоспроможності (у визначений зобов`язанням строк або в майбутньому). Водночас право боржника звернутися із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не залежить від наявності в сукупності всіх чотирьох підстав, передбачених частиною 2 статті 115 КУзПБ.

Таким чином, сформована судом касаційної інстанції правова позиція створює підґрунтя для висновку, що положення статті 115 КУзПБ не вимагають від особи доведення перед судом одночасної наявності всіх передбачених частиною 2 цієї статті підстав для звернення із заявою. Тому для відкриття судом провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи цілком достатньо додати до заяви документи, що підтверджують наявність лише частини підстав, наприклад зазначених у пунктах 1 і 2 частини 2 статті 115 Кодексу. Ненадання в цьому випадку постанови у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення, не може бути підставою для повернення такої заяви або залишення її без руху.

Своєю чергою, наявність у фізичної особи будь­яких активів не є перешкодою для звернення до суду із заявою, адже те, що в особи є рухоме чи нерухоме майно, не перешкоджає відкриттю провадження у справі про неплатоспроможність, а повинно братися судом до уваги на наступних стадіях провадження, зокрема під час затвердження плану реструктуризації боргів (пункт 22 постанови ВС у складі колегії суддів КГС від 10 вересня 2020 року у справі № 902/227/20).

Таким чином, прийняття Верховним Судом зазначених постанов має важливе значення для формування усталеної судової практики у справах про неплатоспроможність фізичних осіб, адже відсутність в особи згаданої вище постанови у виконавчому провадженні на практиці створювало невиправдані перешкоди у зверненні до суду.

Сподіваюся, що застосування господарськими судами вказаних правових висновків суду касаційної інстанції призведе до значного зростання кількості відкритих проваджень у справах про неплатоспроможність фізичних осіб як дієвого механізму відновлення їх платоспроможності шляхом застосування процедур, передбачених КУзПБ.

ПЕТРАШ Юрій — радник, адвокат ЮК MORIS GROUP, м. Київ