Дотримання форми й інших вимог закону самі собою не гарантують правомірності правочину. Хоча вона й презюмується, але певні обставини можуть дати підстави зацікавленим особам оспорити угоду. Наприклад, якщо буде доведено недобросовісність дій сторін.

На цьому зосереджує увагу колегія суддів Касаційного господарського суду (КГС) у складі Верховного Суду (ВС) у своїй постанові від 27 липня 2021 року у справі № 922/2030/20. Справа стосувалася оскарження низки додаткових угод, підписаних протягом 2018 року за договором про закупівлю товарів, укладеним між відділом освіти, молоді та спорту районної державної адміністрації (РДА) та ТОВ «Т». Зокрема, з позовом звернувся прокурор і просив визнати недійсними відповідні угоди та стягнути з ТОВ «Т» на користь РДА безпідставно отримані кошти в розмірі 119 770,40 грн.

Суд першої інстанції, рішення якого підтримав і апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги щодо визнання додаткових угод недійсними, але відмовив у стягнення вказаної суми коштів.

Менше — більше

За обставинами справи відділ освіти розмістив замовлення на придбання пального (бензину А­95 та дизеля) і за результатами торгів обрав постачальника, який запропонував найменшу ціну. Попередньо ТОВ «Т» планувало постачати бензин за ціною 21,96 грн/літр, а дизельне пальне — 21,66 грн/літр.

Однак додатковими угодами ціну пального було збільшено спочатку до 24,12 грн і п’ятьма послідовними угодами — до 30,92 грн/літр за бензин і 30,24 грн/літр за дизель.

Усі збільшення ціни відбувалися на підставі довідок Харківської торгово­промислової палати щодо середніх цін на відповідні продукти в певний період, проте вони не містили даних про коливання цін і порівняння з цінами попередніх періодів. Хоча поступове підвищення ціни відбувалося в межах 10 % відсотків, як це було передбачено умовами угоди, проте загальне збільшення вартості літра пального становило 40 % для бензину і 39 % для дизеля.

Тобто прокурор у цьому провадженні оспорював додаткові угоди на підставі статті 203 Цивільного кодексу (ЦК) України як укладені з порушенням статті 3 та частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції, чинній на момент оголошення торгів. Зокрема, статтею 203 ЦК України (частина 1) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно, приписи норм Закону України «Про публічні закупівлі» на той час передбачали, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі щодо ціни за одиницю товару). Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов’язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зміни вартості одиниці товару не більш ніж на 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Коливання не враховано

Прокурор зазначав, що сторони в додаткових угодах не вказували реальні обставини коливання ціни на товар і фактично збільшили її більш ніж на 10 %. Це призвело до закупівлі пального в меншому, ніж було заплановано, обсязі, а потім і до необхідності виділення додаткових коштів для закупівлі іншої частини.

КГС ВС звернув увагу, що Законом України «Про публічні закупівлі» передбачено правило щодо можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % для запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Однак, на думку суду, сторони повинні були узгодити, які органи чи документи можуть визначатися замовником під час формування тендерної документації, а сторонами — під час укладанні договору (відповідно до тендерної документації) як такі, що вказують на суттєве коливання ціни на відповідний товар.

Суди попередніх інстанцій зауважили, що ТОВ «Т» послідовно збільшувало вартість пального, тож дійшли висновку, що товариство могло навмисно занизити пропоновану ціну пального з метою одержати перемогу у відкритих торгах, а після укладення договору збільшити ціну шляхом укладення додаткових угод, що і було зроблено, враховуючи відсутність достовірних доказів коливання вартості пального у вказаний період.

КГС ВС підкреслив, що відповідачі не могли не розуміти особливості функціонування ринку газу (тобто постійне коливання цін на газ, їх сезонне зростання­падіння були прогнозованими). Тому сторони мали можливість визначити в договорі порядок зміни ціни, зокрема, які коливання ціни надають право на перерахунок ціни (порогові показники), формулу розрахунку нової ціни, якими саме документами має підтверджуватися коливання цін на ринку товару.

Таким чином, КГС ВС погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, відповідно до яких ці дії відповідачів кваліфіковано як недобросовісні.

Нікчемний правочин — недійсний за законом

Водночас суд зауважив, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тож, якщо недійсність певного правочину встановлено законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його недійсним чи нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, якщо сторона або заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Як правову підставу позову прокурор у цій справі зазначив порушення вимог частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі», водночас порушення вказаної норми є ознакою нікчемності правочину згідно з положеннями частини 1 статті 37 цього закону у відповідній редакції.

З огляду на це КГС ВС зазначає, що визнання додаткових угод за договором недійсними не є належним способом захисту прав, адже нікчемний правочин є недійсним за законом
і не потребує визнання його недійсним судом.

Саме тому суд касаційної інстанції скасував рішення у справі в цій частині і відмовив у задоволенні названої позовної вимоги.

Водночас він зауважив, що вимогу про стягнення коштів із ТОВ «Т» може бути розглянуто судом як вимогу про застосування правових наслідків недійсності нікчемного правочину. Для з`ясування наявності підстав для стягнення коштів із ТОВ «Т» суд визначає, чи є спірні додаткові угоди № 1−5 до договору про закупівлю товарів нікчемними. А потім можна застосувати наслідки такої недійсності правочину.

Ірина ГОНЧАР «Юридична практика»