12 серпня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Овруцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Д» (ТОВ «Д») до Овруцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (Овруцька ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень‑рішень, установив таке.

У серпні 2016 року ТОВ «Д» звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Овруцької ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень‑рішень № *, № **, № *** від 1 квітня 2016 року.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення‑рішення від 1 квітня 2016 року № * в частині збільшення податкових зобов’язань із податку на додану вартість на 99 470,00 грн та застосування фінансових санкцій у сумі 29 735,00 грн. Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення‑рішення від 1 квітня 2016 року № ** щодо завищення від’ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 1848,00 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволених позовних вимог, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційну скаргу обґрунтовував тим, що факт складання позивачем податкових накладних на вартість списаних загиблих тварин та їх відображення в скорочених деклараціях свідчить про отримання позивачем податкової вигоди. Отже, позивач безпідставно не включив до складу податкових зобов’язань суми, які він самостійно визначив у податкових накладних.

Позивач письмово проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржуване судове рішення законним, обґрунтованим, а тому просить касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Рішення судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог позивач не оскаржує.

<…>

Заслухавши доповідь судді‑доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 22 лютого 2016 року до 14 березня 2016 року (перевірка тривала з 9 березня 2016 року до 14 березня 2016 року на підставі наказу від 4 березня 2016 року № ****) на підставі наказу від 11 лютого 2016 року № ***** згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пунктом 75.1 статті 75, пунктом 77.4 статті 77, пунктом 82.1 статті 82 Податкового кодексу (ПК) України та відповідно до плану‑графіка проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання посадові особи відповідача провели документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Д» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2012 року до 31 грудня 2015 року, сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування за період з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 21 березня 2016 року № ****** та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198, пункту 209.2 статті 209 ПК України та пункту 2 розділу V Порядку заповнення податкової декларації, розділу І «Податкові зобов’язання» наказу Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року № 966 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість».

За результатами цієї перевірки було винесено оскаржувані податкові повідомлення‑рішення від 1 квітня 2016 року:

— № *, відповідно до якого підприємству було збільшено суми податкових зобов’язань із податку на додану вартість на 150 455,00 грн та застосовано фінансові санкції в сумі 37 614,00 грн;

— № **, згідно з яким підприємству зменшено від’ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту з податку на додану вартість наступного податкового періоду в сумі 1848,00 грн;

— № ***, відповідно до якого до підприємства було застосовано фінансові санкції за порушення законодавства про регулювання обігу готівки в сумі 78 577,54 грн.

Позовні вимоги в оскаржуваній частині задовольнив суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів суду апеляційної інстанції, з чим погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, в період з березня 2013 року до грудня 2015 року позивач в установленому порядку провів списання свиней унаслідок загибелі (падежу) на загальну суму 596 820,73 грн, що підтверджувалося актами на списання та їх відображенням у бухгалтерському обліку. Таку нестачу свиней платник супроводжував самостійним складанням податкових накладних на загальну суму податку на додану вартість у розмірі 99 470,00 грн та відображенням таких зобов’язань із цього податку в скорочених податкових деклараціях.

Перелік операцій, які є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, визначено статтею 185 ПК України.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 ПК України об’єктом оподаткування є операції платників податку з (а) постачання товарів, місце постачання яких розташовано на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, зокрема операції з передання права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також із передання об’єкта фінансового лізингу для користування лізингоотримувачу/орендарю; (б) постачання послуг, місце постачання яких розташовано на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; (в) увезення товарів на митну територію України; (г) вивезення товарів за межі митної території України; (е) постачання послуг із міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим, авіаційним транспортом.

У розумінні підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв’язку з їх знищенням або зруйнуванням унаслідок впливу обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, зокрема в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, унаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Таким чином, ПК України прямо передбачено, що загибель тварин не може вважатися постачанням товарів, оскільки здійснюється без згоди платника податків та є знищенням — ліквідацією активу внаслідок впливу обставин непереборної сили.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що тварина, яка внаслідок загибелі припинила своє існування, втратила свою цінність як актив та не може належати до ресурсів підприємства, з неї не можна здобути корисні властивості, вона не здатна давати сільськогосподарську продукцію, її подальше використання в господарській діяльності не приведе до отримання економічних вигід у майбутньому. Загибель тварини, тобто її вибуття, відбувається поза волею платника податку. І в бухгалтерському обліку факт загибелі свині має відображатися лише як списання внаслідок природного убутку.

Своєю чергою, доводи касаційної скарги не мали підтвердження та не дають підстав вважати, що під час прийняття оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд постановив:

— касаційну скаргу Овруцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області залишити без задоволення;

— постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 12 серпня 2021 року. Справа № 806/1467/16. Головуючий суддя — Васильєва І.А. Судді — Пасічник С.С., Юрченко В.П.)