«Заробітчани» є постійними героями новинних стрічок та телевізійних сюжетів, однак — парадоксально — українські законотворці досі зволікають щодо правового регулювання їх діяльності. Не так давно світ побачив законопроєкт № 6045 «Про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення» щодо забезпечення прозорості діяльності суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, та ліквідацію неринкових механізмів регулювання ринку праці». Проєкт закону запропоновано групою парламентаріїв, які вирішили все‑таки дослухатися до численних прохань із боку громадян, для яких робота за кордоном — це повсякденність.

Ініціатори законопроєкту наголошують, що, за різними оцінками експертів, у 2019—2021 роках кількість трудових мігрантів з України становила від 2,5 до більш ніж 3 млн громадян. Це призводить до того, що українським роботодавцям та інвесторам просто бракує робочих рук різних кваліфікацій навіть із запропонованою конкурентною заробітною платою. Усе це, продовжують автори законопроєкту, знижує конкурентоспроможність країни та стримує залучення прямих іноземних інвестицій, які насамперед можуть стимулювати зростання економіки та сприяти соціально‑політичній стабільності.

Окрім того, всім відомо, що трудова міграція — це розлоге поле для шахрайства. Річ у тім, що люди оплачують послуги компаній‑посередників без ліцензій, які досить часто максимум, що роблять, — це «продають повітря». Ба навіть більше: як стверджують автори законопроєкту, запроваджена для захисту українців ліцензія, яка видається компаніям — посередникам y міжнародному працевлаштуванні, насправді не працює належним чином. Адже, незважаючи на 1,8 млн запрошень на роботу, наданих нашим громадянам y Польщі 2020 року, тільки 15 340 людей виїхали працювати в цю країну через ліцензовані компанії. До того ж багато шахрайських структур отримують ліцензії та потім ошукують українців, які хочуть працевлаштуватися за кордоном. Сотні таких випадків зареєстровано останніми місяцями тільки в Києві, про що свідчать заяви громадян, подані до поліції.

Схема така: вакансію розміщено, шукач звертається до компанії, щоб працевлаштуватися за кордоном, сплачує кошти за посередницькі послуги, а після цього так звана компанія зникає.

Саме тому і постають питання, по‑перше, легальності роботи компаній‑посередників, а по‑друге, заборони їм брати гроші з людей, що шукають роботу. Гроші за свої послуги вони матимуть від іноземних роботодавців, для яких вони шукатимуть персонал. Така система працює в багатьох розвинутих країнах світу, роблять акцент ініціатори законопроєкту.

Експерти з міжнародного працевлаштування стверджують, що для підвищення правової культури самих громадян необхідно, щоб в українському суспільстві швидко поширювалася інформація, що сплачувати за вакансії за кордоном гроші не можна, і ті, хто порушуватимуть цю норму, все одно швидко втратять прибутки. Таким чином, шахрайство суттєво зменшиться. Поступова легалізація ринку міжнародного працевлаштування приведе до створення нормального конкурентного середовища та прозорої роботи бізнесу, що принесе державі гроші у вигляді податків та убезпечить українців від сплати грошей шахраям чи недоброчесним бізнесменам. Якщо компанія‑посередник буде погано працювати, брехатиме громадянину про вакансію та умови роботи, вона не отримає від роботодавця гроші за свої послуги.

Ініціатори законопроєкту також посилаються на те, що процедура отримання дозволу на працевлаштування в Україні іноземців та легалізації їх заробітної плати через неконкурентність та зайву зарегульованість видається досить складною й дорогою.

З огляду на це і виникає потреба встановити чітку заборону стягувати плату (гонорари, комісійні та інші винагороди) суб’єктами господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, з громадян, яким надаються зазначені послуги. Крім того, виключається норма, згідно з якою для працевлаштування іноземця (крім особливих категорій іноземців та осіб без громадянства, які претендують на працевлаштування в Україні) роботодавець в Україні зобов’язується виплатити такому іноземцю щонайменше 10 (в окремих випадках 5) мінімальних заробітних плат.

Подібні до згаданого законопроєкти вже фіксувалися, проте цього разу, схоже, він має всі шанси бути прийнятим. Чи допоможе це насправді, розмірковували експерти.

Альона СТУЛІНА «Юридична практика»

КОМЕНТАРІ

Валерія ГУДІЙ, радник, адвокат ЮФ «Ілляшев та Партнери»

Не все так добре

Законопроєктом № 6045 пропонується встановити заборону суб’єкту господарювання, який надає послуги з посередництва, отримувати кошти за них від громадян України у формі гонорарів, комісійних та інших винагород. Водночас оплачувати послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном буде роботодавець, якому їх надано.

На сьогодні Закон України «Про зайнятість населення» у чинній редакції передбачає, що суб’єкт господарювання, який надає послугу з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, не має права отримувати від осіб, яким їх надано, плату до підписання акта виконаних робіт.

Аналіз запропонованих змін свідчить, що єдиною вагомою зміною є заборона отримувати винагороду за надані послуги з посередництва, проте, на мій погляд, це не зменшить кількості ошуканих громадян. Більш ефективним та дієвим механізмом для їх захисту стане запровадження суттєвого рівня відповідальності за порушення суб’єктами господарювання ліцензійних умов та підвищення правової культури самих громадян.

У статті 7 Конвенції Міжнародної організації праці про приватні агентства зайнятості № 181 міститься заборона таким агентствам стягувати за свої послуги з працівників гонорари чи комісійні винагороди прямо чи опосередковано, повністю або частково. Водночас Конвенція допускає можливість винятків. Блокування на законодавчому рівні можливості провадити прибуткову господарську діяльність може призвести до зворотного наслідку — тіньової діяльності суб’єктів господарювання, що, зі свого боку, зменшить надходження до державного бюджету.

Так само, як і блокування можливості провадити прибуткову діяльність ліцензованим агентствам із працевлаштування, негативні наслідки для української економіки матиме виключення законодавчо встановлених вимог щодо мінімальної заробітної плати для працевлаштування іноземців та осіб без громадянства, які, наразі не обмежуючи прав іноземців, націлені на працевлаштування українськими компаніями громадян України.

Інеса ЛЕТИЧ, радниця Asters

Два боки медалі

Важливою запропонованою зміною законопроєкту є скасування норми, яка вимагає встановлення платню іноземцям у розмірі щонайменше 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма нині викликає чимало нарікань, оскільки фактично унеможливлює наймання іноземців на низькооплачувані роботи. Скажімо, така норма робить невигідним наймання іноземних працівників на роботи в будівництві, що практикувалось раніше, до її запровадження. Аналогічні нарікання висловлювали роботодавці, які потребували залучення іноземців на умовах неповного робочого часу, оскільки навіть у разі роботи іноземця протягом кількох годин на день розмір його заробітної плати мав бути не меншим від установлених 10 мінімальних зарплат. Бізнес називає таку вимогу дискримінаційною та недоцільною в умовах реалій ринку та частої нестачі вітчизняних кадрів.

Ефект запропонованої зміни, однак, є не зовсім однозначним. З одного боку, скасування вимоги щодо зарплати іноземних працівників підвищить конкуренцію та дасть змогу задовольнити кадрові потреби багатьох роботодавців. З іншого боку, слід не забувати про потенційну проблему зловживання можливістю працевлаштування іноземців для легалізації їх перебування без реальної мети працевлаштування.