Знайти підстави для відмови в прийнятті позову або хоча б залишити позовну заяву без руху — такі завдання нерідко ставляться перед помічниками суддів під час першого огляду цієї заяви або апеляційної чи касаційної скарги. В умовах надзвичайної перевантаженості суддів кожна справа, яку вдасться не розглянути, — на вагу золота. Тому подекуди аргументи суду стосовно того, чому заяву залишено без руху, та виявлені недоліки бувають дуже оригінальними або навіть курйозними.

Копії паспорта не вимагаються

Доволі поширеною є практика, коли суди вимагають від позивачів довести свою процесуальну дієздатність, надавши копії документів, що посвідчують особу. Попри те що такої вимоги немає в жодному процесуальному кодексі.

Для прикладу наведемо ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року у справі № 160/12120/19. Суд у цій справі подовжив строк на усунення недоліків та попередив про можливість застосування заходів процесуального впливу у відповідь на відмову позивача «усунути недоліки». Позивач вважав, що поданих разом із позовом даних достатньо щонайменше для відкриття провадження.

У цій справі окружний адміністративний суд вказав:

• — для підтвердження адміністративної дієздатності фізичним особам необхідно надавати, зокрема, паспорт (належним чином засвідчені копії) тощо;
• — до позовної заяви надано копії паспорта, засвідчені представником позивача;
• — копії паспорта може бути засвідчено лише власником відповідних документів на кожному розвороті копії.

Суд пояснив свою позицію тим, що згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані — це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яку ідентифіковано або може бути конкретно ідентифіковано. Тобто інформація щодо особи позивача, зазначена в його паспорті, є його персональними даними.

Хоча в цій конкретній справі в суду був об’єктивний сумнів у тому, що позивачку взагалі поінформовано про ініційований від її імені спір, позиція щодо вимоги надати копію паспорта як підтвердження адміністративної процесуальної дієздатності фізичної особи є хибною у своїй основі.

Так, приблизно в той самий час, 18 серпня 2021 року, в постанові у справі № 160/710/21 Верховний Суд (ВС) у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що подавати копії паспорта взагалі не потрібно.

ВС визнав безпідставним залишення судом другої інстанції апеляційної скарги без руху та повернення її згодом заявнику через неподання копії документа, що посвідчує особу, з метою перевірки процесуальної дієздатності.

Зокрема, тому що:

• — таку вимогу не передбачено положеннями Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України стосовно документів, які має бути додано до апеляційної скарги;
• — вимога про додавання до апеляційної скарги копії паспорта скаржника або копії іншого документа, що посвідчує особу, не корелюється з вимогами до апеляційної скарги, передбаченими статтею 296 КАС України.

Касаційний адміністративний суд ВС також підкреслив, що в матеріалах справи відсутні будь‑які відомості про те, що скаржник є неповнолітньою або недієздатною особою, отже немає обґрунтованих підстав для висновку про відсутність у нього адміністративної процесуальної дієздатності для звернення до суду з апеляційною скаргою.

Тож немає і підстав застосовувати наслідки, передбачені частиною 1 статті 298 КАС України та частиною 1 статті 169 КАС України, тільки через неподання скаржником копії документа, який посвідчує особу.

Шрифти, кегель і поля — не вимагається, але дуже бажано дотримуватися

Жоден процесуальний закон не встановлює чітких вимог до форми позовної заяви з точки зору розміру аркуша паперу, відступів, розміщення реквізитів тощо. Загалом презюмується, що громадяни не обмежені в обранні формату письмового звернення до суду. Однак суди просять дотримуватися хоча б базових вимог до документів. Особливо, якщо позивачем чи стороною, яка подає документ, є юридична особа.

На це серед іншого вказав Господарський суд міста Києва в ухвалі про залишення позову без руху від 20 вересня 2021 року у справі № 910/15032/21.

«Позовна заява оформлена без дотримання пункту 6.2 ДСТУ 4163:2020 «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно‑розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів», згідно з вимогами якого документи повинні мати такі поля в міліметрах: 30 — ліве; 10 — праве; 20 — верхнє та нижнє», — зазначено в ухвалі.

Суд пояснив, що дотримання ДСТУ 4163:2020 необхідне з огляду на подальше формування судом матеріалів справи.

Варто вказати, що це не була підстава для залишення позову без руху, однак ремарка викликала значний резонанс у юридичному середовищі.

Безпосередньою причиною для винесення ухвали, і саме на ці недоліки вказано в резолютивній частині, стала відсутність усіх реквізитів сторін, зазначення яких вимагається для подання позову.

Також варто звернути увагу на ремарку Господарського суду і щодо письмових (викладених на папері) доказів.

Суд зазначив: доказів на підтвердження надіслання/вручення відповідачу копії саме цієї позовної заяви фактично не додано.

За вимогами Господарського процесуального кодексу України:

• — письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом;

• — якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг із нього.

Однак сама позовна заява та копії письмових доказів, зазначених у додатках до неї, роздруковані неякісно та не придатні для опрацювання.

Але саме на позивача покладено обов’язок додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Реквізити для сплати судового збору — на совісті платника

Найбільшу групу підстав для відмов у прийнятті позову або залишенні позовної заяви без руху становлять помилки під час оплати судового збору: відсутність оригіналів платіжних доручень, помилки в заповненні призначення платежу, невідповідний розмір судового збору чи його сплата на інші реквізити.

Наприклад, Касаційний господарський суд у складі ВС відмовив у прийнятті касаційної скарги, встановивши, що фактично судовий збір не сплачено.

Такого висновку суд дійшов в ухвалі від 28 вересня 2021 року у справі № 915/895/20 з огляду на таке:

• — під час перевірки встановлено відсутність зарахування до спеціального фонду державного бюджету України судового збору, сплаченого заявником на рахунок Верховного Суду;
• — це підтверджується службовою запискою начальника фінансово‑економічного управління Верховного Суду;
• — платіжне доручення оформляється платником за встановленою формою згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів;
• — у наданому до суду платіжному дорученні реквізити «Банк отримувача», «Отримувач», «Код отримувача», «Рахунок отримувача» відрізняються від реквізитів Верховного Суду;
• — на офіційному вебсайті Верховного Суду в розділі «судовий збір» зазначено платіжні реквізити для перерахування цього збору.

Однак у доданому скаржником платіжному дорученні зазначено неправильні реквізити, що, на думку ВС, не може вважатися належним доказом сплати судового збору за подання касаційної скарги у встановлених законом порядку та розмірі.

Ірина ГОНЧАР «Юридична практика»