прапор_України

Генеральний партнер 2022 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Невиправна вада

Рубрика Тема номера
Описка, допущена позивачем під час формулювання позовних вимог та зазначення реквізитів оспорюваних правочинів, не підлягає виправленню на підставі статті 234 ГПК України

Польський сатирик Юзеф Йотем дуже точно зауважив: «Кожен має право на помилку, але не кожному дозволено вчасно помітити її». Цей влучний вираз може бути вжито не тільки щодо повсякденного життя пересічної людини, а і стосовно господарського процесу. Водночас допущена в судовому процесі помилка, яку вчасно не помітили, може призвести до непередбачуваних наслідків для його учасників.

Перше та основне, що згадується стосовно помилок у господарському процесі, — це описка в судовому рішенні. З процесуального погляду, важливе значення має встановлення того, хто саме припустився помилки. Під час розгляду складних справ із великою кількістю досліджуваних доказів помилку може бути допущено на будь‑якій стадії судового процесу: позивачем — під час формулювання позовних вимог; експертом — під час складання висновку та за неправильного цитування досліджуваних документів; судом — під час складання судового рішення. Найчастіше описка в судовому рішенні допускається випадково, коли суддя складає текст цього рішення. Саме така технічна помилка, власне, і є опискою, виправлення якої передбачено статтею 243 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України. Проте інколи трапляються випадки, коли описку допустив не суддя, а інший учасник справи, наприклад позивач, який неправильно зазначив реквізити договору в прохальній частині позову, а суд, задовольняючи його, дослівно відтворив таку помилку в резолютивній частині свого рішення. У цій публікації спробуємо проаналізувати, чи буде така цитована помилка опискою, а від цього, своєю чергою, залежить, чи підлягає вона виправленню в порядку статті 243 ГПК України.

 

Виправити власні помилки

Відповідно до частини 1 статті 243 ГПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Зі змісту вказаної норми випливає, що виправленню підлягають описки та арифметичні помилки, «допущені в рішенні». З  буквального тлумачення норми видно, що мова йде про описки, допущені під час складання судового рішення. Тобто суб’єктом, який може припуститися помилки під час складання рішення, є виключно суд.

В одній з останніх позицій, яку висловив Верховний Суд у постанові від 29 січня 2021 року у справі № 22‑ц/354/11, наголошується на тому, що суд може виправити лише власні помилки, допущені під час складання судового рішення: «Описка — це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, допущена під час його письмово‑вербального викладення (помилка в правописі, розділових знаках тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належать написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат і строків тощо. Суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації рішення чи його правосудність. <…> Суд може виправити лише ті арифметичні помилки, яких він сам припустився. Якщо такі помилки наявні у висновку експерта або в наданих суду документах, вони судом не виправляються. Арифметичні помилки у висновку експерта усуваються шляхом допиту експерта та уточнення ним свого висновку або враховуються судом під час оцінки цього доказу».

Описка як помилка в судовому рішенні визначається за такими ознаками: (1) це механічна помилка, якої припустився сам суд, а не учасник справи; (2) описка є мимовільною, випадковою помилкою суду, допущеною під час письмово‑вербального викладення змісту рішення; (3) до описок не належать помилки, наявні в наданих суду документах (тобто допущені іншими учасниками справи, хоча вони і призводять, як наслідок, до неправильного цитування судом, однак не є описками в розумінні процесуального закону).

Для того щоб були наявні підстави для виправлення описки, помилка має відповідати таким критеріям: (1) вона повинна бути механічною, тобто спричиненою випадковими огріхами під час друкування тексту судового рішення (неуважністю суду, автоматичним виправленням текстовим редактором тощо); (2) таку технічну помилку має бути допущено під час складання тексту судового рішення самим судом; (3) помилка повинна бути мимовільною та випадковою, а не обумовленою цитуванням документів, у яких було допущено помилки іншими учасниками судового процесу (позивачем, відповідачем, експертом тощо).

З огляду на викладене можемо стверджувати, що не можна віднести до описок помилки, які (1) допустив не суд, а інший учасник судового процесу, та (2) наявні в наданих суду документах.

 

Відділити своє від чужого

Отже, наведене вище свідчить, що не є опискою випадок, коли суд дослівно процитував у своєму рішенні зміст процесуального документа (позовної заяви або заяви про збільшення чи зменшення позовних вимог) чи письмового доказу (висновок судового експерта), наявного в матеріалах справи.

Наприклад, у справі № 922/1424/14 під час формулювання позовних вимог позивач помилився щодо номера й дати договору оренди землі та звернувся до суду із заявою про виправлення описки в резолютивній частині судового рішення, оскільки в цій частині постанови вказано договір оренди землі № 63213/04 від 12 листопада 2004 року, тоді як предметом позову був договір оренди землі № 040567100125 від 3 листопада 2005 року і в матеріалах справи міститься копія саме цього договору.

Верховний Суд, переглядаючи справу № 922/1424/14, прийняв постанову від 8 квітня 2020 року, в якій дійшов таких висновків: «Резолютивна частина постанови апеляційного господарського суду, щодо внесення виправлень в якій позивач звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про виправлення описки, не містить тих описок, про які вказувалося в заяві позивача, оскільки, як вбачається з тексту прохальної частини позовної заяви та тексту додаткової угоди, яку викладено судом апеляційної інстанції в постанові від 15 грудня 2014 року, вони є ідентичними, тобто текст спірної додаткової угоди, викладений судом апеляційної інстанції у своїй постанові, та текст додаткової угоди, який зазначено позивачем у прохальній частині позову, за винятком тієї частини угоди, в якій суд виправив описку за власною ініціативою, повністю збігаються, у звʼязку з чим у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для виправлення описок відповідно до статті 243 ГПК України, про які позивач вказав у своїй заяві.

За наявності викладених вище обставин внесення інших даних у резолютивну частину постанови
суду від 15 грудня 2014 року, які зазначає позивач у своїй заяві про виправлення описки та, відповідно, в касаційній скарзі, означало б зміну судового рішення, що є недопустимим та не відповідає статті 243 ГПК України».

Верховний Суд у цій справі підтвердив позицію, що суд не може виправляти описки, допущені в документах, які було надано іншими учасниками процесу (у вказаній справі — в позовній заяві), а не зроблені безпосередньо судом під час складання тексту судового рішення.

Також особливої уваги заслуговує ухвала Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 911/1201/16, у якій під час формулювання позовних вимог позивач помилився, зазначаючи номер і дату кредитного договору, звернувся до суду із заявою про виправлення описки в резолютивній частині рішення суду та просив суд вказати правильні номер і дату кредитного договору — № 12262‑6/КЛ від 11 грудня 2007 року замість № 10124‑6/КЛ від 14 серпня 2008 року. Судами першої та апеляційної інстанцій у задоволенні заяви позивача стосовно виправлення описки в реквізитах договору було відмовлено з тих підстав, що резолютивна частина судового рішення точно відповідала прохальній частині позову, яку сформулював сам позивач.

Водночас у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 24 липня 2018 року у справі № 911/1201/16, якою було залишено без змін ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про виправлення описки, зазначено таке мотивування відмови: «Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в суду відсутні повноваження на самостійну зміну предмета позову, відповідно до норм процесуального права неправильно визначена матеріальна‑правова вимога позивача і, як наслідок, резолютивна частина рішення Господарського суду Одеської області є результатом саме недбалості позивача та складення неправильної прохальної частини позовної
заяви».

Апеляційний суд надав справедливу оцінку щодо процесуальних наслідків допущеної позивачем недбалості під час формулювання позовних вимог: не можна перекладати на суд відповідальність за помилки, допущені позивачем унаслідок неуважності або неправильного цитування реквізитів оспорюваних договорів, і такі помилки не підлягають виправленню в порядку, передбаченому для виправлення описок, які було допущено судом.

Схожу позицію про необхідність відмовити у виправленні описки, якщо її допустив не суд, було висловлено в рішеннях у справі № 910/14858/18, у якій позивач помилився щодо номера оспорюваного кредитного договору та звернувся до суду із заявою, в якій просив суд виправити допущену в резолютивній частині рішення описку, вказавши правильний номер кредитного договору (№ 11/01‑128‑КФ замість № 11/02‑128‑КФ). Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні заяви позивача про виправлення описки, оскільки позивач у прохальній частині позову зазначив саме такі реквізити, які суд, задовольняючи позов, відтворив у резолютивній частині судового рішення (ухвала Господарського суду міста Києва від 2 вересня 2019 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 3 грудня 2019 року).

 

Винятки з правил

Наведені вище приклади практичного застосування норми статті 234 ГПК України створюють уявлення, що суди сформували усталену судову практику, згідно з якою не підлягає виправленню описка, допущена позивачем під час формулювання позовних вимог та зазначення відомостей щодо оспорюваних правочинів. Такі помилки не належать до описок, допущених судом під час складання судового рішення, та не підлягають виправленню на підставі статті 234 ГПК України.

Незважаючи на те що сформовано усталену практику щодо наявності або відсутності підстав для виправлення описок у судових рішеннях залежно від того, хто саме припустився помилки та на якій стадії судового процесу (позивач під час формулювання позовних вимог чи суд на стадії складання судового рішення), інколи трапляються винятки, які не підтверджують правило, а навпаки, призводять до ускладнення формування єдиної правозастосовної практики.

Так, під час розгляду питання про виправлення описки в рішенні, прийнятому у справі № 916/2087/18, суди дійшли зовсім іншого висновку, який прямо суперечить висновкам апеляційних судів і Верховного Суду, сформульованим під час розгляду відповідних заяв у наведених вище справах.

У справі № 916/2087/18 позивач припустився доволі поширеної помилки — в прохальній частині позову вказав неправильні дані щодо оспорюваного правочину. Так, позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору поставки № ОР‑14829. За  результатами розгляду справи судом першої інстанції позов було задоволено частково, суд визнав недійсним договір поставки саме з тим номером, який позивач вказав під час формулювання позовних вимог. Це рішення було залишено без змін судом апеляційної інстанції. Після набрання рішенням законної сили позивач, якому потрібно було посилатися на вказане судове рішення в інших спорах, виявив власну помилку — зазначення неправильного номера договору, який точно процитували суди в резолютивній частині рішення. Позивач звернувся до суду із заявою про виправлення описки в порядку статті 234 ГПК України, в якій просив суд у резолютивній частині рішення змінити номер оспорюваного договору — з № ОР‑14829 на № ОР‑14820.

Водночас номер договору в резолютивній частині рішення повністю відповідав номеру, який позивач зазначив у двох заявах про уточнення позовних вимог. Після виявлення факту, що описку допустив не суд під час складання судового рішення, а позивач, який не зміг правильно вказати реквізити оспорюваного договору, в суду були наявні всі підстави для відмови в задоволенні заяви неуважного позивача про виправлення описки. Натомість суд дійшов висновку, абсолютно протилежного висновкам Верховного Суду, викладеним у цитованих вище справах: задовольнив заяву позивача про виправлення «описки» та виправив помилку, допущену позивачем під час формулювання позовних вимог (ухвала Господарського суду Одеської області від 13 травня 2021 року та постанова Південно‑західного апеляційного господарського суду від 18 червня 2021 року).

Отже, існує неоднозначна судова практика з питання виправлення описки в резолютивній частині судового рішення, коли її було допущено в прохальній частині позовної заяви. Ускладнення цієї ситуації полягає в тому, що якщо описку допущено в рішенні суду першої інстанції (як у справі № 916/2087/18), то ухвалу про виправлення описки може бути оскаржено тільки в суді апеляційної інстанції. Пунктом 2 частини 1 статті 287 ГПК України не передбачено можливості подати касаційну скаргу на ухвалу про виправлення описки або про відмову в її виправ‑
ленні.

Формування правової позиції Верховним Судом та забезпечення єдності судової практики з питань виправлення описки в судовому рішенні можливе тільки в разі оскарження ухвал апеляційного суду в порядку пункту 3 частини 1  статті 287 ГПК України. Проте в деяких випадках звуження передбаченого статтею 17 ГПК України права на перегляд судового рішення призводить до того, що апеляційні суди приймають дискусійні рішення, наприклад щодо виправлення описки.

Увага до деталей

Таким чином, подаючи позовну заяву до господарського суду, слід ретельно перевірити прохальну частину позову, оскільки неуважність згодом може призвести до додаткових спорів щодо виправлення описки, в яких ще, на превеликий жаль, не сформовано єдиної правозастосовної практики.

З іншого боку, в питанні виправлення описки в резолютивній частині судового рішення насамперед слід звертати увагу на те, чи збігаються і чи є повністю ідентичними позовні вимоги та резолютивна частина судового рішення. Оскільки в разі правильного, на нашу думку, застосування статті 234 ГПК України, якщо позовні вимоги містять помилку в реквізитах договору, однак вони повністю ідентичні резолютивній частині рішення, то нема підстав для виправлення описки, адже в такому випадку відсутня описка, допущена судом під час складання судового рішення.

ОПАНАСЕНКО Анатолій — юрист ЮФ «Юрлайн», м. Одеса


 

 

 

 

 

 

 

КОМЕНТАРІ


 

Жанна ЗАЄЦЬ, юрист практики вирішення судових спорів Sayenko Kharenko

 

Треба виправляти

До виправлення описки в судових рішеннях через допущення в позовній заяві помилки може бути два підходи.

Перший полягає у формальній оцінці позовної заяви та зумовлюється принципом диспозитивності судового процесу. Звертаючись із позовом до суду, позивач сам визначив свої позовні вимоги, і суд розглядає справу не інакше, ніж у межах цих вимог. Визначення в судовому рішенні інших реквізитів договору, наказу чи іншого документа означає, що суд самостійно вийшов за межі заявлених позовних вимог.

Водночас я прихильниця іншого підходу. Під час розв’язання спору суди працюють задля досягнення мети судочинства, тобто ефективного захисту порушеного права. Видається, що відмова у виправленні описки через допущення технічної помилки в позовній заяві такій меті не відповідає. Навіть більше, коли протягом тривалого строку існував судовий спір, суд досліджував відповідні докази, то немає сумнівів, щодо якого саме документа виник спір. Це означає, що помилку, яка була в позовній заяві й надалі перейшла в текст рішення, треба виправити, і тут загалом немає якихось негативних наслідків для жодної зі сторін, якщо під час ухвалення судового рішення не було допущено будь‑яких інших порушень.

 


 

Євген ЯЦЕНКО, адвокат Ostin Law Firm

 

Механізм затягування часу

Юрист у разі звернення до нього клієнта запитає: «Чию сторону представляємо?». Далі, залежно від індивідуальних обставин, розвиток цих роздумів можна буде трактувати як таке собі «втручання» в правову позицію, яку юрист узгодив із клієнтом.

Головне — іноді виправлення описки рівнозначне затягуванню часу для відновлення порушеного права позивача (стягувача), незалежно від того, допущено таку описку помилково чи не дуже.

Не рятує і передбачений законодавцем десятиденний строк на розгляд заяви про внесення виправлень або ініціатива самого суду щодо цього, адже такі ухвали підлягають оскарженню в апеляційному порядку незалежно від рішення суду.

Дещо на загальну ситуацію можуть вплинути заходи забезпечення позову (якщо такі були), але й вони продовжують діяти протягом дев’яноста днів із дати набрання рішенням законної сили. У наших же судових реаліях цей строк спливе швидко, а кінцеве рішення суду (де й є описки) так і залишиться невиконаним.

Тому що для позивача (стягувача) зло, для відповідача (боржника) щастя.

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

tg-10
4_TaxForce600_90
covid
На-сайт_балы_600х90
На-сайт1_600x90
top50_2020_600x90
ULF_0002
Vacancies_600x90_ua

Інші новини

PRAVO.UA