З 2021 року оновилася адміністративна карта України — впроваджується новий поділ на райони, перейменовано чимало міст, відповідно, відбувається реорганізація представництва центральних органів влади на місцях і органів місцевого самоврядування. Потребує змін і судова система, і саме над новою мережею місцевих судів — районні, міськрайонні та районні в містах замінять окружними — працює сьогодні спеціальна робоча група. Про перші результати, потенційні заміни (213 окружних судів замість 665 районних) та труднощі, які можуть виникнути під час оновлення системи, розповів голова профільної робочої групи, народний депутат України Павло Павліш.

— Пане Павле, ви представили проєкт закону, яким передбачено, що на місцях розглядати цивільні та кримінальні справи будуть 213 окружних судів. Розкажіть, хто визначав цю кількість, із яких розрахунків, і головне — чому народні депутати України готували проєкт, адже це прерогатива глави держави та судових органів влади?

— Право вносити законопроєкт щодо створення чи ліквідації судів є прерогативою Президента України, тому саме він зможе ініціювати відповідне питання перед парламентом. Але виключно парламент має право ухвалювати закони. І щоб його прийняття не перетворилося на тотальну дискусію, було вирішено, що ще на стадії підготовки такий акт буде опрацьовуватися з максимальним залученням парламентарів.

Тому над самим проєктом працює робоча група, в рамках якої ми проводимо широке обговорення, перш ніж визначити кількість і територіальну юрисдикцію нових окружних судів. Зважаючи на те що для такого рішення треба розуміти й особливості місцевого устрою, географії, економічних і соціальних зв’язків, ми намагаємося залучати до обговорення всіх, кого робота судів може прямо стосуватися.

До складу робочої групи безпосередньо входить і представник Офісу Президента України, який відповідає за судову владу, представники міжнародних організацій, таких як проєкт ЄС «Право‑Justice», USAID (Агентство США з міжнародного розвитку), Рада Європи, що надають нам технічну підтримку. Є в ній і народні депутати України — члени нашого комітету, а також ті з колег, хто виявив бажання доєднатися до нашої робочої групи. Крім того, до роботи над проєктом залучені представники Вищої ради правосуддя, Офісу Генерального прокурора, правоохоронних органів.

Ми надзвичайно вдячні Раді суддів України та представникам відповідних апеляційних судів за підтримку й експертну позицію.

У деяких регіонах проявляли активність адвокати, місцева влада… Але нечасто.

Загалом ми були відкритими й намагалися врахувати пропозиції та інтереси всіх осіб, які так чи інакше залучені до процесу здійснення правосуддя.

— Ви проводили загальні наради чи йшли буквально за списком областей?

— Фактично ми обговорювали кожну область, кожен населений пункт чи об’єднану територіальну громаду. А тому, щоб врахувати максимально особливості юридичного життя на місцях, ми на такі обговорення запрошували представників відповідних апеляційних судів, територіального управління Державної судової адміністрації України, теруправління прокуратури та інших правоохоронних органів, щоб у результаті отримати мапу судів, яка буде задовольняти потреби тих, хто безпосередньо працює із судами, та населення.

— Цей законопроєкт — частина судової реформи чи адміністративної?

— Це все ж таки частина адміністративно‑територіальної реформи, яка фактично впроваджується з цього року. Після зміни меж районів логічно постало питання про районні суди (які вже не відповідають межам районів), а тому й було ухвалено рішення щодо правосуддя перехідного періоду, і поки що районні та інші місцеві суди продовжують діяти в межах тих територій, які були до реформи адміністративно‑територіального устрою.

Але треба, щоб судоустрій відповідав системі інших органів державної влади, а тому з часом існування районних судів, дислокованих у містах, що вже не є райцентрами, припиниться.

— Як я розумію, про просте об’єднання наявних судів у нові районні суди не йдеться, адже окружних судів буде трішки більше, ніж нових районів.

— Так, ми працюємо над створенням не районних, а окружних судів, і вони можуть не збігатися за територіальною юрисдикцією. Ми розуміємо, що є області, де кількість районів стала значно меншою. Тому просто перемістити суди в нові райцентри було б зручніше, але ми маємо не просто змінити назви, а забезпечити доступ до правосуддя для громадян і рівномірне навантаження для суддів.

Якщо просто змістити суд у новий райцентр, може виявитися, що він розташований десь на межі району, відповідно, з іншого кінця такого району буде дуже незручно добиратися на засідання або щоб подати позов чи інші документи.

Тому ми зумисне не орієнтуємося на межі нових районів. Загалом ми враховуємо інтереси громадян, щоб населені пункти з однієї об’єднаної територіальної громади обслуговувалися в одному окружному суді. Саме населення на місцях, громадяни показують, де було б зручно формувати судові округи.

— Водночас інші органи державної влади таку прив’язку до районів мають. Чи буде зручно одним і тим самим поліцейським чи прокурорам подавати матеріали в різні суди?

— Їхні представники були залучені до обговорення, висловлювали свої побажання, вносили пропозиції. Загалом ми дійшли консенсусу в тому, що суди створюються на підставі закону, а от уже територіальні підрозділи прокуратури чи поліції — актами міністра чи Генерального прокурора. Тому, якщо буде такий дискомфорт, змінити мережу прокуратур буде простіше, ніж судів.

Водночас оновлення мережі судів є також елементом судової реформи, адже ми прагнемо досягти більш рівномірного навантаження на суддів, щоб вони швидше і якісніше здійснювали правосуддя, могли проводити засідання, формувати колегії тощо.

Саме тому ще одним критерієм для об’єднання було поєднання в одному окружному суді нинішніх судів таким чином, щоб не виникало кадрових проблем щодо проведення засідань і нагромадження справ в одного судді. Для цього в суді має бути щонайменше вісім суддів. Це дасть змогу і спеціалізацію запровадити, і колегії для розгляду справ формувати, і вимоги щодо недопустимості повторної участі суддів у провадженні враховувати. Так само буде «запас» і на випадок відводів, відпусток чи тимчасової непрацездатності судді.

— Як ви обирали центри округів?

— Загалом ми орієнтувалися на більші міста чи об’єднані територіальні громади (ОТГ). Саме там було більше жителів і більше будівель, у яких може бути розміщено суди, розвинена транспортна і соціальна інфраструктура.

— Чи були якісь проблеми з вибором?

— Певні питання, звісно, лишились, і на них треба буде віднайти відповіді. Наприклад, там, де великі відстані за невисоких показників кількості справ. Або, наприклад, у Київській області є місто Славутич, яке територіально розташоване в Чернігівській. Жодного економічного сенсу створювати там окремий суд або приєднувати це місто до якогось з округів у Київській області немає. Усі економічні та соціальні зв’язки в них вибудовані з Чернігівським регіоном, тому і судитися було б краще в Чернігівській області.

У всіх обласних центрах ми плануємо створити єдиний суд, навіть якщо в місті є поділ на райони. Він може бути міським чи окружним, з юрисдикцією на відповідну ОТГ чи округ. Єдине місто, якого це не буде стосуватися, — Київ. Тут залишиться 10 районних судів.

— Чи в усіх центрах округів є бодай приміщення, щоб суд розпочав роботу?

— Ні, не всюди є приміщення саме в судової влади. Місцеві органи ми не залучали, але їх позицію частково враховували апеляційні суди. Саме на їхню думку ми спиралися найбільше — вони знають і реальне навантаження, і місцеві особливості.

Ми розраховуємо й на те, що в більшості колишніх райцентрів звільнилися приміщення від укрупнення органів державної влади на місцях, тому їх можна використати для судів, скажімо, після реконструкції.

Загалом на першому етапі ми плануємо використовувати ті приміщення, в яких і зараз розташовані суди. Об’єднання буде лише в одну юридичну особу, але з часом ми все ж таки хочемо перенести суди в єдине приміщення в центрі округу.

Це буде наочною демонстрацією змін, які відбуваються та які зможуть відчути люди на місцях. На жаль чи на щастя, треба міняти форму — у цьому випадку місце розташування, щоб стали помітними і внутрішні трансформаційні процеси, які відбулися або відбуваються.

— Будуть нові приміщення?

— Хотілось би, щоб кожен суд отримав нову будівлю, але ми розуміємо, що так не буде, або принаймні не в найближчі кілька років. В ідеалі хотілось би, щоб це були будівлі за спеціально розробленим проєктом, такі, які одразу відповідають вимогам часу, потребам людей, щоб був доступ для маломобільних груп населення, щоб були кімнати для перебування з дітьми, зали очікування, кімнати для роботи прокурорів та адвокатів. Щоб судді були відділені від відвідувачів і могли зустрітися з ними лише в судовому засіданні.

Звісно, там мають бути відповідні зали судових засідань, оснащені вже сучасними системами, і купу інших технічних нюансів слід врахувати на стадії проєктування.

Тобто потрібно зробити все, щоб відчувалося, що людина прийшла до суду, а не просто в якусь хатинку чи ще гірше — в напівпідвальне приміщення в житловому будинку.

— Це дуже хороша ідея, хоча й не нова, але реалізувати її не вдалося, зокрема тому, що останні 5 років судова влада не отримує фінансування капітальних видатків. Проте яким має були бюджетне асигнування на ці потреби, вже рахували?

— На цьому етапі ми не можемо порахувати бюджет, хоча розуміємо, що йдеться про значні кошти. І так само розуміємо, що за рік ми 200 будівель не побудуємо. Тому перехідний період, протягом якого буде здійснюватися правосуддя одним судом у кількох приміщеннях, становитиме 2–5 років.

Але якщо будівництво буде включено до проєкту типу «великого будівництва», то можна будувати на рік по 40–50 судів.

У будь‑якому разі відсутність коштів сьогодні не повинна призводити до зупинки процесу створення окружних судів.

Бесіду вела Ірина ГОНЧАР, «Юридична практика»