Чинним законодавством (Цивільним кодексом (ЦК) України, Законом України «Про заставу» (Закон № 2654­ХІІ ), Законом України «Про іпотеку» (Закон № 898­ІV), Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (Закон № 1255­ІV) визначено два наслідки виконання зобов’язання боржника (задоволення вимог кредитора) особою, відмінною від боржника: перехід прав кредитора до такої особи (заміна кредитора) у відповідному зобов’язанні в порядку суброгації та виникнення в цієї особи права регресної вимоги до боржника.

Кожен із зазначених наслідків має різний вплив на обсяг прав та обов’язків сторін, вирішальним моментом для визначення якого є статус основного зобов’язання. Так, під час суброгації зобов’язання як правовідношення не припиняється, а лише відбувається заміна особи кредитора. Водночас регрес припиняє виконане зобов’язання (його частину) і призводить до виникнення нового зобов’язання.

Вказані трансформації статусу основного зобов’язання впливають, зокрема, на рівень забезпеченості вимог нового кредитора, адже якщо наслідком є регрес, то акцесорні зобов’язання припиняються в зв’язку із припиненням основного зобов’язання і вимоги кредитора залишаються незабезпеченими, а в разі переходу прав кредитора в порядку суброгації разом із переходом прав кредитора за основним зобов’язанням передбачається перехід прав на акцесорні зобов’язання. Окрім цього, припинення обтяження (під час регресу) або зміна обтяжувача (під час заміни кредитора) є підставою для виникнення додаткових прав та обов’язків сторін, адже в обох цих випадках виникає необхідність внести записи до державних реєстрів (статті 17, 24 Закону № 898­ІV, стаття 13 Закону № 1255­ІV тощо), що, наприклад, у разі припинення обтяження (зміни обтяжувача) рухомого майна є обов’язком заставодержателя, на виконання якого надано п’ять днів, а в разі його невиконання передбачено відповідальність заставодержателя за відшкодування завданих збитків (статті 13, 44 Закону № 1255­ІV).

Обидва зазначені наслідки мають свої особливості регулювання, на які потрібно звертати увагу під час їх реалізації, проте, зважаючи на те що перехід прав кредитора в порядку суброгації є більш застосовуваний, доцільно детальніше розглянути саме його тонкощі.

Відмінності суброгації для поручителів

Суброгація є одним із способів переходу прав кредитора в порядку сингулярного правонаступництва і, на жаль, визначення терміна «суброгація» для цілей застосування його у зобов’язальному праві в ЦК України не наведено. Проте серед випадків переходу прав кредитора в порядку суброгації цікаві ті, що передбачають виконання зобов’язань боржника (задоволення вимог кредитора) особою, яка є стороною забезпечувальних правовідносин: виконання зобов’язання боржника заставодавцем (стаття 28 Закону № 1255­ІV, частина 1 статті 512 ЦК України); виконання зобов’язання боржника поручителем (частина 2 статті 556 ЦК України); задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки (стаття 11 Закону № 898­ІV).

Особливістю вказаних випадків є в певному сенсі подвійний правовий статус осіб­боржників під час виконання зобов’язання (задоволення вимог кредитора). В одному випадку у звʼязку з укладеними вказаними особами договорами забезпечення виконання зобов’язання (договорів поруки, застави, іпотечного договору) за кожним із них виникає окреме зобов’язання перед кредитором боржника, і на виконання умов вказаних договорів забезпечення поручителем, заставодавцем та іпотекодавцем здійснюється невиконання зобов’язання боржника, а виконання власного зобов’язання вказаних осіб за договорами забезпечення — задоволення вимог кредитора. В іншому випадку кожна з цих осіб, керуючись власними інтересами, може здійснити саме виконання зобов’язання боржника, діючи поза межами договорів забезпечення (стаття 28 Закону № 1255­ІV, стаття 11 Закону № 898­ІV).

Розмежування цих двох статусів для майнових поручителів здійснено досить чітко, і це зумовлено, зокрема, тим, що для задоволення вимог кредитора зобов’язання майнових поручителів, як боржників у забезпечувальному зобов’язанні, обмежено вартістю предмета забезпечення, а зобов’язання боржника передбачає виконання в повному обсязі.

Водночас відмежування умовно позазабезпечувального статусу для поручителя — питання дискусійне. Це пояснюється тим, що на відміну від майнових поручителів, які несуть субсидіарну відповідальність, поручителі є солідарними боржниками. Існує думка, що поручитель також може набути так званого позазабезпечувального статусу, якщо виконає зобов’язання боржника, не чекаючи вимоги кредитора. У такому разі власний інтерес поручителя полягатиме у зменшенні суми відсотків і штрафних санкцій, які підлягатимуть сплаті, якщо виконання зобов’язання боржника буде здійснено пізніше. Проте, як зазначено вище, це питання дискусійне і не має такого практичного значення, як для майнових поручителів, адже незалежно від того, в якому статусі буде поручитель, наслідки виконання ним зобов’язання визначатимуться однаково.

Більш цікавим є дослідження питання порядку реалізації наслідків виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою. Правовий аналіз частини 2 статті 556 ЦК України та судової практики її застосування, зокрема постанови Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6­466цс15, постанови Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 759/17152/16­ц та багатьох інших, може дати підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою зобов’язання. Водночас змістове навантаження словосполучення «повне виконання» є також неоднозначним, адже воно використовується і в значенні повного погашення всієї суми заборгованості (кредиту), тобто за часткового виконання обов’язку боржника права кредитора до поручителя не переходять, і в значенні визначення моменту, з якого права кредитора перейдуть до поручителя в розмірі виконаної ним частки обов’язку боржника (з моменту повного виконання обов’язку боржника перед кредитором).

Зазначений підхід також має значення з урахуванням вимог частини 1 статті 556 ЦК України, відповідно до якої після виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов’язок боржника. Це правило також визначено в частині 1 статті 517 ЦК України і є однією із загальних вимог, передбачених для заміни кредитора у зобов’язанні.

Окремі загальні аспекти суброгації в забезпечувальних правовідносинах

Незайвим також буде розглянути й питання застосування до випадків переходу прав кредитора в порядку суброгації загальних вимог до заміни кредитора в зобов’язанні, визначених статтями 513–519 ЦК України. Існує думка, що заміна кредитора внаслідок суброгації не потребує дотримання будь­яких формальностей. Проте, аналізуючи вказані норми, можна дійти протилежного висновку, адже жодна з цих загальних норм не містить винятків щодо їх застосування, як і нема спеціальних норм, які б встановлювали такі обмеження застосування загальних норм. Крім того, однією зі спеціальних норм, а саме частиною 3 статті 528 ЦК України, прямо передбачено необхідність застосування статей 512–519 ЦК України.

Тобто загальні вимоги до заміни кредитора у зобов’язанні мають застосовуватись до випадків суброгації, але щодо порядку їх застосування питання починаються з першої ж вимоги, а саме статті 513 ЦК України. Вказана стаття передбачає, що правочин щодо заміни кредитора в зобов’язанні вчиняється у тій самій формі з урахуванням вимог щодо його реєстрації, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання. З огляду на це виникає питання, що саме — правочин чи юридичний факт — з урахуванням вимог статті 11 ЦК України має визначатись як підстава виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема в нового кредитора. І це питання є важливим не тільки з огляду на необхідність дотримання вимог статті 513, а і для цілей визначення моменту переходу прав кредитора, в т.ч. за забезпечувальними зобов’язаннями, особливо тими, які виникли на підставі нотаріально посвідченого договору або передбачають внесення інформації щодо заміни обтяжувача до відповідних реєстрів.

Додає складнощів у реалізації наслідків суброгації в кредитних та забезпечувальних правовідносинах також недостатнє врегулювання питання виконання первісним кредитором зобов’язання, визначеного частиною 1 статті 517 ЦК України, щодо передання новому кредитору документів, які засвідчують права, що передаються, та інформації, яка є важливою для їх здійснення у випадках, якщо таких кредиторів буде кілька, зокрема у випадку задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки та погашення решти заборгованості іншою особою (поручителем). І це питання є важливим для всіх сторін зобов’язання, адже боржнику потрібно розуміти, хто є належним кредитором, для виконання на його користь свого зобов’язання; для кожного нового кредитора це важливо з огляду на необхідність доведення своїх вимог; для первісного кредитора це важливо, зокрема, з огляду на вимоги статті 519 ЦК України.

Більш глибокий аналіз питань, пов’язаних із суброгацією в кредитних правовідносинах, виявить ще низку невизначених питань, зокрема щодо процесуального правонаступництва, заміни особи обтяжувача тощо, які також не мають залишитися поза увагою. Звісно, можна вирішувати ці питання індивідуально в кожному випадку, наприклад, формувати суб’єктний склад забезпечувальних правовідносин з урахуванням зазначеної актуальної практики або визначати умовами договорів забезпечення обсяг прав, що переходитимуть у випадку суброгації, проте такий шлях не гарантує захисту інтересів осіб, які вже є зобов’язаною стороною в забезпечувальних зобов’язаннях, адже більшість із них не відповідають зазначеним вимогам. З огляду на це найкращим виходом є все ж таки вирішення цих питань на законодавчому рівні. Таким рішенням може бути визначення наслідком виконання зобов’язання боржника іншою особою виключно виникнення регресної вимоги до боржника.

СЕРГЕЄВА Оксана — правознавець банківської та суміжних галузей права, м. Київ