Обов’язковість виконання судового рішення — один із ключових принципів судочинства. Для забезпечення його виконання держава створила систему державних та приватних виконавців, діяльність яких має важливе значення в системі судочинства та є завершальною стадією останнього.

Окремо в кожному процесуальному кодексі розглядається питання участі іноземних осіб у судовому провадженні та гарантування їм рівних із національними суб’єктами прав та обов’язків. Однак чи завжди виконання судового рішення є гарантованим і безапеляційним?

У цій статті ми спробуємо розібратися з аспектами виконання рішень про стягнення коштів на користь нерезидентів і визначити, чи справді забезпечується на практиці дотримання принципу обов’язковості виконання судового рішення.

Стягнення коштів на користь нерезидента

Задекларовані законодавчо права справді є повністю рівними для всіх суб’єктів права, незалежно від країни громадянства або реєстрації.

На рівні звернення іноземної особи до суду та ухвалення судового рішення, як правило, не виникає жодних проблем. Аналогічно звичним є ухвалення рішення на користь нерезидентів із використанням іноземної валюти, яка найчастіше передбачена як валюта зобов’язання та/або платежу за зовнішньоекономічними контрактами та зобов’язаннями. Так само без питань проходить і стадія відкриття виконавчого провадження.

За умови ініціативності виконавця та наявності активів у боржника найближчим часом може бути забезпечено стягнення та зарахування отриманих коштів на рахунки приватного виконавця або органів державної виконавчої служби, як гривневі, так і валютні.

То в який же момент під час стягнення грошових коштів на користь нерезидента виникає тема для цієї статті? Відповідь: у найцікавіший. У той, коли може здатися, що все вже майже позаду, а гроші, які успішно вдалося «відібрати» в боржника, практично в кишені законного власника — на етапі перерахування коштів виконавцем на рахунок стягувача­нерезидента.

Фінансовий моніторинг і валютний контроль

Справді, на останньому етапі, під час перерахування коштів із рахунку виконавця на рахунок стягувача — іноземного суб’єкта, починають виникати десятки питань. Спробуємо в них розібратися.

Перша перепона на шляху грошового переказу в іноземній валюті на користь нерезидента закладена Законом України «Про валюту і валютні операції» та низкою підзаконних актів, прийнятих на його виконання. Банки під час здійснення будь­якої валютної операції зобов’язані відстежувати та виявляти так звані індикатори сумнівності та в разі їх виявлення проводити додатковий аналіз такої валютної операції. Водночас коло таких критеріїв досить широке і визначається як законом, так і самими банками. Метою такого аналізу є забезпечення дотримання всіх вимог валютного законодавства.

Другим кордоном, ще більш складним, є передбачений Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (Закон № 361­IX) фінансовий моніторинг, обов’язок здійснення якого так само покладено на банки. Метою фінансового моніторингу є виявлення спроб легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, під час здійснення фінансових операцій та запобігання їм. Обов’язковому фінансовому моніторингу підлягають, зокрема, всі фінансові операції з переказу коштів за кордон на суму не менш ніж 400 тисяч гривень або її еквівалента в іншій валюті. Водночас банки можуть здійснювати заходи фінансового моніторингу також і щодо інших операцій за наявності підозри.

Додатковий аналіз фінансових операцій у межах валютного контролю та фінансового моніторингу може проводитися, зокрема, шляхом витребування банком додаткових документів, що стосуються планованої операції. Варто зазначити, що закон жодним чином не обмежує банки в переліку та підставах витребування таких додаткових документів, залишаючи це питання на розсуд фінансової установи. Не має особливого впливу на ситуацію і участь у валютнiй операції приватного виконавця або органів державної виконавчої служби як спеціального суб’єкта і той факт, що переказ коштів ініціюється з метою виконання судового рішення.

Так, саме «розсуд банку» стає в результаті вирішальним критерієм для перерахування коштів виконавцем на користь стягувача і від нього залежить можливість фактичного виконання судового рішення.

З’являється своєрідний конфлікт між обов’язком виконавця здійснити примусове виконання судового рішення, обов’язком боржника сплатити борг, правом стягувача на отримання коштів з одного боку та обов’язком банку перевірки операції — з іншого.

Банки розглядають суб’єктами (учасниками) фінансової операції, пов’язаної з перерахуванням стягнутих із боржника коштів на користь стягувача, не лише виконавця (виконавчу службу) та отримувача коштів, але й боржника за виконавчим документом, чиї активи спрямовуються за кордон. Серед документів, надання яких може вимагати банк, можуть бути документи щодо кінцевих бенефіціарних власників боржника та стягувача, бенефіціарів самої валютної операції, підтвердження відповідності операції фінансовому стану та суті діяльності суб’єктів, а також й інші документи.

При цьому, якщо стягувач, будучи зацікавленим у здійсненні операції та отриманні коштів, потенційно може надавати ті чи інші додаткові коментарі або документи й інакше сприяти банку та виконавцю в проведенні операції, то від боржника таких дій можна чекати досить довго.

Тут також варто зазначити, що банки хоча й посилаються на норми законодавства про валютні операції та протидію легалізації незаконних доходів, однак на практиці досить рідко вдаються до формальних заходів, що ними передбачені, а саме — до офіційного зупинення фінансової операції. Частіше банк, не надаючи офіційної відповіді, довго вивчає попередньо надані документи, подає додаткові усні запити та «неофіційно» повідомляє про недостатність інформації для проведення операції.

Судове оскарження дій банку

Якщо ви справді налаштовані рішуче, виконавець передусім повинен офіційно подати до банку документи з вимогою про придбання іноземної валюти (за необхідності) та про перерахування коштів на користь стягувача й отримати офіційне рішення банку про зупинення чи відмову в здійсненні операцій. Після отримання такого офіційного документа виконавець може звертатися до суду з вимогами про його оскарження.

Новий Закон № 361­IX набув чинності лише в середині 2020 року, а тому говорити про практику його застосування ще зарано. Не доводиться говорити про бурхливу судову практику і відповідно до закону від 2014 року, враховуючи, що регулювання в частині зупинення підозрілих фінансових операцій не зазнало принципових змін.

Водночас наявні рішення ухвалено частіше на користь позивачів, а в їх основу покладено здебільшого ненадання банком будь­яких доказів, що підтверджують обґрунтованість його дій. Загалом прийняти рішення на користь позивача судам вдавалося не стільки за рахунок сильної позиції позивача, скільки через повністю пасивну позицію банку. Однак варто розуміти, що позицію позивача має бути в будь­якому випадку підтверджено документами, наданими на запит банку.

Мати на увазі

Звісно, ми не говоримо, що жодного судового рішення про стягнення коштів на користь нерезидента не може бути виконано. Такі рішення виконуються, кошти фактично перераховуються, а процес не є повністю патологічним.

Мова йде лише про те, що такий додатковий і часто досить складний етап, як проходження валютного нагляду та фінансового моніторингу, має місце. Тому, крокуючи шляхом судового стягнення та виконання рішення, варто мати на увазі, що в певний момент у позивача — компанії, розташованої десь у Німеччині, можуть вимагати надання засвідчених копій всіх документів, що підтверджують ланцюжок структури власності українського підприємства­боржника.

При цьому такі вимоги будуть умовно законними, проте створюватимуть нові виклики саме для нерезидента­стягувача та залученого ним виконавця.

 ГНИП Анна — старший юрист Asters, м. Київ