Генеральный партнер 2020 года

Издательство ЮРИДИЧЕСКАЯ ПРАКТИКА
Главная » Выпуск №1 (628) » Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положень статей 102, 103, 116 Закону України «Про судоустрій України»

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положень статей 102, 103, 116 Закону України «Про судоустрій України»


На языке оригинала

В связи с многочисленными толкованиями решения Консти­туционного Суда Украины по вопросу назначения судей на административные должности предлагаем читателям самим сделать выводы из нижеприведенных документов — решения КСУ № 34-рп/2009 и особых мнений судей КСУ Анатолия Дидкивского и Виктора Шишкина без купюр и на языке оригинала.


22 грудня 2009 року Конституційний Суд України розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положень статей 102, 103, 116 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року № 3018–ІІІ (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 27-28, ст. 180).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 41 Закону України «Про Конституційний Суд України» стало конституційне подання 51 народного депутата України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 93 Закону України «Про Конституційний Суд України» є практична необхідність в офіційній інтерпретації зазначених положень Закону України «Про судоустрій України».

Заслухавши суддю-доповідача Домбровського І.П. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України установив таке.

1. Суб’єкт права на конституційне подання — 51 народний депутат України — звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень статей 102, 103, 116 Закону України «Про судо­устрій України» від 7 лютого 2002 року № 3018–ІІІ (Закон).

Практична необхідність в офіційному тлумаченні, на думку авторів клопотання, виникла у зв’язку з неоднозначним розумінням та застосуванням положень Закону щодо повноваження Ради суддів України призначати на адміністративні посади голів судів, заступників голів судів та звільняти їх з цих посад.

Народні депутати України вказують, що Конституційний Суд України у Рішенні від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007 визнав неконституційним положення частини 5 статті 20 Закону, відповідно до якого голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України, і рекомендував Верховній Раді України невідкладно в законодавчому порядку врегулювати питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з посади. Проте, як стверджується в конституційному поданні, Верховна Рада України не прийняла відповідного закону.

Рада суддів України 31 травня 2007 року прийняла рішення № 50 щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення їх з цих посад, яким визначила, що саме вона є єдиним повноважним на це суб’єктом.

Необхідність наділення себе повноваженнями призначати суддів на адміністративні посади та звільняти їх з цих посад Рада суддів України обґрунтувала тим, що 1 червня 2007 року закінчувалися повноваження більше ніж 300 голів і заступників голів судів загальної юрисдикції, і зволікання з призначенням суддів на вакантні посади до законодавчого врегулювання цього питання могло призвести до дестабілізації судової системи, ускладнень в організаційному керівництві діяльністю судів, а отже — до погіршення стану правосуддя в державі та захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Однак автори клопотання вважають, що у Законі передбачено чіткий порядок заміщення суддів, які обіймали адміністративні посади. Крім того, 26 травня 2005 року Голова Верховного Суду України надіслав апеляційним судам України лист № 1-5/454 з роз’ясненням вимог частини 7 статті 20 Закону, згідно з якими у разі закінчення повноважень судді, який займав адміністративну посаду, його обов’язки на підставі статей 24, 28, 29, 41, 42 Закону виконують відповідно перший заступник голови, заступник голови або старший за віком суддя.

У зв’язку з неоднозначним розумінням та застосуванням положень Закону стосовно повноваження Ради суддів України призначати суддів на адміністративні посади в судах та звільняти їх з цих посад, народні депутати України звернулися до Конституційного Суду України з проханням дати офіційне тлумачення положень статей 102, 103, 116 Закону, роз’яснивши, чи має Рада суддів України на це законні повноваження.

2. Свої позиції стосовно предмета конституційного подання висловили Голова Верховної Ради України, Голова Верховного Суду України, голова Ради суддів України.

3. Конституційний Суд України, вирішуючи порушені в конституційному поданні питання, виходить з такого.

3.1. Рішенням від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007 Конституційний Суд України визнав неконституційним положення частини 5 статті 20 Закону, відповідно до якого голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України, і рекомендував Верховній Раді України невідкладно в законодавчому порядку врегулювати питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади (пункти 1, 3 резолютивної частини).

Однак це питання до цього часу законом не врегульоване.

3.2. У Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина 1 статті 6), та визначено механізм її здійснення (частина 2 статті 6, частина 2 статті 19). Основний Закон України встановив засади організації і діяльності судової влади та взаємодії між нею, законодавчою і виконавчою владою на підставі конституційно закріпленої системи стримувань і противаг.

Так, до повноважень Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні належить прийняття законів з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів (стаття 75, пункт 3 частини 1 статті 85, пункт 14 частини 1 статті 92 Конституції України).

Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 92 Конституції України судоустрій ви­значається виключно законами України. Законом затверджено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги до формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлено загальний порядок забезпечення діяльності судів та врегульовано інші питання судоустрою. Статтею 104 Закону передбачено, що організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, конференції суддів, з’їзд суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи. За Законом суддівське самоврядування — це самостійне колективне вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні професійними суддями, до яких належать організаційне забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, які не пов’язані безпосередньо зі здійсненням правосуддя (частини 1, 2 статті 102).

Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається відповідно до Конституції України Законом, Законом України «Про статус суддів» та іншими законами, а також регламентами і положеннями, які приймаються органами суддівського самоврядування згідно з Законом (частина 3 статті 102).

У Законі передбачено, що з’їзд суддів України — це найвищий орган суддівського самоврядування (частина 1 статті 112), а Рада суддів України є вищим органом суддівського самоврядування у період між з’їздами суддів України (частина 1 статті 116), та визначено правові основи їх функціонування. Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 116 Закону до повноважень Ради суддів України віднесено вирішення питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених Законом, а тому зміст цієї норми слід аналізувати в сукупності з іншими його нормами, зокрема статтею 20.

3.3. У частині 5 статті 20 Закону ви­значено повноваження Ради суддів України (ради суддів спеціалізованих судів) давати рекомендації стосовно призначення суддів на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення з цієї посади.

Отже, положення пункту 4 частини 5 статті 116 Закону, у якому зазначено, що Рада суддів України вирішує питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених цим Законом, у системному зв’язку з положенням першого речення частини 5 статті 20 Закону необхідно розуміти як таке, що дає Раді суддів України право вирішувати питання про рекомендацію кандидатури конкретного судді для призначення його на посаду голови суду, заступника голови суду.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що така рекомендація є обов’язковою складовою законодавчо визначеної процедури вирішення кадрових питань. Тому орган (посадова особа), повноважний приймати рішення про призначення на відповідні посади чи звільнення з них, не має ­права вирішувати такі питання на свій розсуд без відповідної рекомендації. Питання призначення судді на адміністративну посаду голови суду, заступника голови суду чи звільнення з цієї посади відповідно до чинної редакції першого речення частини п’ятої статті 20, статті 116 Закону може бути вирішене тільки на підставі рекомендації Ради суддів України (ради суддів спеціалізованих судів), оскільки саме в чинній редакції пункту 4 частини 5 статті 116 Закону визначено рекомендаційний характер рішення Ради суддів України для призначення повноважним органом (посадовою особою) суддів на адміністративні посади в судах.

3.4. Згідно зі статтею 93 Закону України «Про Конституційний Суд України», підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з’ясуванні або роз’яснен­ні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України.

Зі змісту статей 102, 103 Закону не вбачається, що ними врегульовано пов­новаження Ради суддів України щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах.

Суб’єкт права на конституційне подання, звернувшись з клопотанням про офіційне тлумачення зазначених норм Закону, не навів обґрунтування у його практичній необхідності.

На думку Конституційного Суду України, конституційне провадження у справі у цій частині відповідно до пункту 2 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України», пункту 1 § 51 Регламенту Конституційного Суду України підлягає припиненню.

3.5. Оскільки рекомендація Верховній Раді України, викладена у Рішенні Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007 у справі про звільнення судді з адміністративної посади, щодо необхідності в законодавчому порядку врегулювати призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади не виконана, це призвело до правової невизначенос­ті (прогалини в Законі). Конституційний Суд України вважає за необхідне згідно з частиною 2 статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» покласти на Верховну Раду України обов’язок невідкладно вирішити це питання.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтею 2, пунктом 2 статті 45, статтями 62, 66, 67, 69, 70, 95 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України вирішив таке.

1. В аспекті конституційного подання положення пункту 4 частини 5 статті 116 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року № 3018–ІІІ, згідно з яким Рада суддів України вирішує питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених цим Законом, у системному зв’язку з положенням його першого речення частини 5 статті 20 треба розуміти так, що Рада суддів України повноважна давати рекомендації стосовно такого призначення тому органу (посадовій особі), який законом наділений цими повноваженнями.

2. Припинити конституційне провадження у справі щодо офіційного тлумачення положень статей 102, 103 Закону України «Про судоустрій України» на підставі пункту 2 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України» — невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, цим Законом.

3. Зобов’язати Верховну Раду України невідкладно виконати Рішення Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007 щодо законодавчого врегулювання питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади.

4. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним i не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у «Віснику Конституційного Суду України» та в інших офіційних виданнях України.

(Рішення Конституційного Суду України № 34-рп/2009 від 22 грудня 2009 року. Справа № 1-53/2009. Головуючий — Стрижак А.А. Судді — Бринцев В.Д., Вдовiченко С.Л., Головін А.С., Джунь В.В., Дідківський А.О., Домбровський І.П. — доповідач, Кампо В.М., Колос М. І., Лилак Д. Д., Маркуш М.А., Мачужак Я.В., Нiкiтiн Ю.І., Овчаренко В.А., Стецюк П.Б., Ткачук П.М., Шишкін В.І.)


Окрема думка судді Конституційного Суду України Шишкіна В. І. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положень статей 102, 103, 116 Закону України «Про судоустрій України» (справа про призначення суддів на адміністративні посади)

Конституційний Суд України у резолютивній частині Рішення від 22 грудня 2009 року № 34-рп/2009 (Рішення) зазначив, що в аспекті конституційного подання положення пункту 4 частини 5 статті 116 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року № 3018‑ІІІ, згідно з яким Рада суддів України вирішує питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених цим Законом, у системному зв’язку з положенням його першого речення частини 5 статті 20 треба розуміти так, що Рада суддів України повноважна давати рекомендації стосовно такого призначення тому органу (посадовій особі), який законом наділений цими повноваженнями.

Стосовно Рішення висловлюю таку думку.

1. Суб’єкт права на конституційне подання — 51 народний депутат України — звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень статей 102, 103, 116 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року № 3018–ІІІ (Закон) щодо повноважень Ради суддів України призначати суддів на адміністративні посади в судах та звільняти їх з цих посад.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 39 Закону України «Про Конституційний Суд України» автори клопотання мали б зазначити, які саме положення вказаних статей Закону слід витлумачити. Відсутність такої конкретизації Конституційний Суд України мав би оцінити як недотримання правових приписів і відмовити у відкритті конституційного провадження у справі на підставі пункту 2 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України».

2. У резолютивній частині Рішення Конституційний Суд України вказав, що дає офіційне тлумачення положень пункту 4 частини 5 статті 116 Закону у системному зв’язку із положеннями його першого речення частини 5 статті 20, проте:

а) автори клопотання не ставили питання про тлумачення положень статті 20 Закону;

б) положення частини 5 статті 20 Закону стосовно повноваження Ради суддів України давати рекомендації при призначенні судді на посаду голови, заступника голови суду не має самостійного характеру. Така правомочність була одним із сегментів у процедурному порядку призначення суддів на вказані посади, де призначення на посаду голови, заступника голови суду законодавець на момент прийняття Закону відніс до пов­новажень Президента України. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007 надання такого повноваження Президенту України було визнано неконституційним. У зв’язку з цим втратив своє первісне значення весь порядок заміщення суддями вказаних посад, який був встановлений цією нормою (норма про рекомендацію стала мертвою), тому вона не може оцінюватися у сукупності з іншою нормою, та ще й з «підпорядкуванням» їй положень пункту 4 частини 5 статті 116 Закону;

в) положення пункту 4 частини 5 статті 116 Закону про те, що Рада суддів України вирішує питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених Законом, має імперативний, а не рекомендаційний характер. З огляду на граматичний і телеологічний аналіз словосполучення «вирішує питання щодо призначення» можна вважати, що законодавець надав Раді суддів України повноваження вирішувати вказані питання з прийняттям завершального (остаточного) рішення у тому порядку, який для неї має бути конкретизований у Законі.

Виходячи з викладеного, зведення такого права Ради суддів України, як вирішення відповідного питання, лише до рекомендування є обмеженням встановленого Законом одного з прав вищого органу суддівського самоврядування, який діє у період між з’їздами суддів України. Така інтерпретація цієї норми не узгоджується з приписами Конституції України стосовно гарантії забезпечення незалежності судів і суддів та ролі у цьому суддівського самоврядування (частини 1, 2 статті 126, частина 6 статті 127, частина 2 статті 130).

Суддя Конституційного Суду України Шишкін В.І.


Окрема думка судді Конституційного Суду України Дідківського А.О. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положень статей 102, 103, 116 Закону України «Про судоустрій України» (справа про призначення суддів на адміністративні посади)

На підставі статті 64 Закону України «Про Конституційний Суд України вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2009 року № 34-рп/2009 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положень статей 102, 103, 116 Закону України «Про судоустрій України» (справа про призначення суддів на адміністративні посади) (Рішення).

У пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційний Суд України (Суд) зазначив, що в аспекті конституційного подання положення пункту 4 частини 5 статті 116 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року № 3018–ІІІ (Закон), згідно з яким Рада суддів України вирішує питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених Законом, у системному зв’язку з положенням його першого речення частини 5 статті 20 треба розуміти так, що Рада суддів України повноважна давати рекомендації стосовно такого призначення тому органу (посадовій особі), який законом наділений цими пов­новаженнями.

Пунктом 2 резолютивної частини Рішення припинено конституційне провадження у справі щодо офіційного тлумачення положень статей 102, 103 Закону на підставі пункту 2 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України» — невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, цим Законом.

Підтримуючи позицію Суду щодо цього пункту Рішення, вважаю, що справа взагалі не підлягала розгляду в Суді, тому конституційне провадження слід було припинити і щодо офіційного тлумачення статті 116 Закону виходячи з такого.

1. Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» у конституційному поданні має міститися правове обґрунтування тверджень щодо необхідності в офіційному тлумаченні Конституції України та законів України (пункт 4 частини 2 статті 39); підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з’ясуванні або роз’ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України (частина 1 статті 93). Питання, порушені у конституційному поданні, повинні належати до повноважень Суду, визначених статтею 150 Конституції України.

Суб’єкт права на конституційне подання просить дати офіційне тлумачення положень статей 102, 103, 116 Закону та роз’яснити, чи має Рада суддів України законні повноваження призначати суддів на адміністративні посади в судах та звільняти їх з цих посад.

Проте у конституційному поданні не було наведено, які саме положення цих статей Закону потребують офіційного тлумачення, що свідчить про невизначеність предмета тлумачення, а отже, унеможливлювало здійснення офіційної інтерпретації.

На необхідності дотримання зазначених вимог Суд неодноразово наголошував у своїх ухвалах про відмову у відкритті ­конституційного провадження (від 13 лютого 2003 року № 11-у/2003, від 6 жовтня 2009 року № 49-у/2009, від 29 жовтня 2009 року № 55-у/2009, від 25 листопада 2009 року № 59-у/2009 та інших).

Аналіз конституційного подання свідчить, що народні депутати України не навели обґрунтування практичної необхідності в офіційному тлумаченні вказаних норм Закону.

Автори клопотання як на підставу (практичну необхідність) в офіційному тлумаченні зазначених норм Закону посилаються на прийняте Радою суддів України 31 травня 2007 року рішення № 50 «Щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення їх з цих посад», яким визначено, що саме вона призначає суддів на посади голів, заступників голів судів загальної юрисдикції та звільняє з цих посад до врегулювання цього питання в законодавчому порядку.

Таким чином, поставлене у конституційному поданні питання стосувалося перевірки Судом на відповідність статтям 102, 103, 116 Закону зазначеного рішення Ради суддів України. Однак це не належить до повноважень Суду (стаття 14 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

Крім того, питання про призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції вже було предметом розгляду Суду. Так, у Рішенні Суду від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007 у справі про звільнення судді з адміністративної посади Суд визнав неконституційним положення частини 5 статті 20 Закону, відповідно до якого голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України, і рекомендував Верховній Раді України невідкладно в законодавчому порядку врегулювати питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади (пункти 1, 3 резолютивної частини). На виконання цього Рішення 22 жовтня 2009 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» щодо адміністративних посад в судах» № 1668–VI (реєстр. № 1122-1 законопроекту).

Суд в ухвалах неодноразово наго­лошував на непідвідомчості йому питань, які потребують не офіційного тлумачення, а законодавчого врегулювання (ухвали від 2 листопада 2004 року № 68-у/2004, від 15 лютого 2007 року № 14-у/2007, від 30 травня 2007 року № 25-у/2007 та інші).

У зв’язку із зазначеним та на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України», § 51 Регламенту Конституційного Суду України конституційне провадження у справі підлягало припиненню.

2. Підтвердженням обґрунтованості висновку щодо припинення конституційного провадження у справі є і зміст Рішення.

Так, суб’єкт права на конституційне подання просить дати офіційне тлумачення статей 102, 103, 116 Закону та роз’яснити, чи має Рада суддів України законні повноваження призначати суддів на адміністративні посади в судах та звільняти їх з цих посад.

Не дивлячись на те, що у конституційному поданні не було наведено, які саме положення вказаних статей Закону потребують офіційного тлумачення, Суд з власної ініціативи витлумачив положення пункту 4 частини 5 статті 116 Закону, згідно з яким Рада суддів України вирішує питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених Законом, про що і йдеться у мотивувальній частині та пункті 1 резолютивної частини Рішення.

Проте жодного тлумачення положень пункту 4 частини 5 статті 116 Закону Рішення не містить. Фактично у мотивувальній та резолютивній частинах здій­снена спроба дати офіційне тлумачення окремих положень першого речення частини 5 статті 20 Закону, знову ж таки, з власної ініціативи Суду. Однак це не передбачено у Законі України «Про Конституційний Суд України».

У редакції першого речення частини 5 статті 20 Закону, що була чинна до прийняття Рішення Суду від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007, були визначені суб’єкт, який призначає суддів на адміністративні посади та звільняє їх з цих посад, — Президент України за поданням Голови Верховного Суду України (щодо спеціалізованих судів — голови відповідного спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів — відповідної ради суддів). Оскільки положення щодо повноважень у Президента України призначати суддів на адміністративні посади та звільняти їх з цих посад визнано неконституційним, то і передбачений у частині 5 статті 20 Закону порядок вирішення цих питань є юридично нікчемним в цілому і підлягав не тлумаченню, а законодавчому врегулюванню відповідно до Рішення Суду від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007.

Суддя Конституційного Суду України Дідківський А.О.

Поделиться

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Подписывайтесь на «Юридическую практику» в Facebook, Telegram, Linkedin и YouTube.

0 Comments
Встроенные отзывы
Посмотреть все комментарии
Slider

Содержание

Актуальный документ

Передача права на торговую марку

Государственная практика

Судогроши за судодни

Законодательная практика

Беззащитный проект

Комментарии и аналитика

Запутались в трех соснах

Новшеств много, а бюджета нет

Техосмотр ТС: есть ли альтернатива?

Украинский энергетический прецедент

Запутались в трех соснах. Прокуратура

Запутались в трех соснах. Нотариат

Запутались в трех соснах. Адвокатура

Законодательный круговорот

Неделя права

Гарантию за ОПЗ вернут

У ВАСУ с «Головой» не в порядке

Новые академики

КМУ в трудовых спорах

Новости законотворчества

Таможню предлагают отнести к следственным органам

Помощник судьи «с полномочиями»

О возможности использования Вооруженных сил за рубежом

Новости из зала суда

На КМУ подали в суд за недофинансирование

Суд признал нарушение общественной морали газетой «БЛИК»

Андрей Портнов требует от Президента опровержения

Новости из-за рубежа

Страсбургский суд переживает кризис

Подписан закон о введении домашнего ареста

В Италии смогут блокировать иностранные торрент-трекеры

Новости профессии

Присвоено воинское звание генерал-майора юстиции

Минюсту выделены средства на урегулирование споров

Ренат Кузьмин предлагает уволить Василия Онопенко

Генпрокуратура подвела итоги борьбы с коррупцией

Назначен новый начальник УСБУ в Хмельницкой области

Позиция

Одиночество в сети?

Реестр событий

КСУ «бьет» свои рекорды

Предвыборные контратаки

Служебная лестница

Назначения

Судебная практика

Налоговая математика

Судебные решения

О правовом статусе разъяснения налоговых органов

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положень статей 102, 103, 116 Закону України «Про судоустрій України»

Тема номера

Новеллы швейцарского правосудия

Не налогом единым

Частная практика

Пиарить можно, но конкурентно

Неправильные члены

Юридический форум

Коренной переворот в сознании адвокатов?

Другие новости

PRAVO.UA

0
Оставить комментарийx
()
x

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: