Наприкінці жовтня цього року у Верховній Раді України зареєстровано законопроєкт № 6233 «Про внесення зміни до статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (законопроєкт № 6233).

Ініціатива спрямована на розширення повноважень Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА), та розблокування повноцінного управління активами у вигляді частки в статутному (складеному) капіталі чи акцій, паїв, як було анонсовано на сайті Кабінету Міністрів України.

Цей законопроєкт передбачає виключення положень частини 7 статті 21 із Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (Закон про АРМА).

Нагадаємо, що в частині 7 статті 21 Закону про АРМА містяться положення, відповідно до яких управління активами у вигляді частки в статутному (складеному) капіталі чи акцій, паїв (1) банків відбувається шляхом здійснення на вимогу АРМА передбачених законом та нормативно‑правовим актом Національного агентства заходів за погодженням із Національним банком України та Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а для кооперативних банків — за погодженням із Національним банком України; (2) страховиків — за погодженням із Національним банком України та Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, а для страховиків, створених в організаційно‑правовій формі акціонерного товариства, — також із Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; (3) кредитної спілки, управителя фонду операцій з нерухомістю, лізингової компанії, факторингової компанії, ломбарду — за погодженням із Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Ще одна група положень частини 7 статті 21 Закону про АРМА стосується обов’язку управителя під час здійснення повноважень власника таких активів у вищих органах управління відповідної юридичної особи погоджувати свої дії з власником цих активів.

У пояснювальній записці до законопроєкту № 6233 зазначено, що норми частини 7 статті 21 взагалі не мають сенсу і не можуть бути реалізовані, оскільки питання управління частками в статутному (складеному) капіталі чи акцій, паїв спеціалізованих юридичних осіб уже врегульовано відповідним законодавством, і передбачені частиною 7 статті 21 Закону про АРМА підзаконні нормативно‑правові акти не зможуть суттєво вплинути на законодавче регулювання.

Крім того, на думку розробників законопроєкту № 6233, абзац 5 чинної редакції частини 7 статті 21 Закону про АРМА значно ускладнює управління корпоративними правами юридичних осіб. Очевидно і закономірно, що власник, усупереч волі якого відбувається управління, блокуватиме будь‑які рішення щодо управління корпоративними правами. Враховуючи особливу важливість вказаного сегмента бізнесу для економіки країни, розробники зазначають, що це може негативно вплинути на банківську та фінансову системи, а також на задоволення інтересів споживачів зазначених послуг.

Виключення окресленої норми, як зазначають розробники, не несе жодної загрози для інтересів власника, адже рішення щодо наявності підстав і доцільності передання в управління корпоративних прав прийматиме суд, а управління корпоративними правами за жодних умов не передбачає можливості їх реалізації (чинна частина 3 статті 21 Закону про АРМА). Крім того, управління відповідно до Закону про АРМА за загальним правилом повинно бути ефективним і спрямованим на збереження та підвищення економічної вартості активу, а отже, будь‑яке зменшення вартості корпоративних прав юридичної особи покладатиме на АРМА обов’язок доведення ефективності управління.

Судова практика

У справі № 991/2929/20, на яку, до речі, посилаються автори законопроєкту № 6233, ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13 квітня 2020 року було передано в управління АРМА арештовані прості іменні акції ПрАТ «Г». Ці акції належали закритому недиверсифікованому венчурному корпоративному інвестиційному фонду.

Депозитарний облік відповідних цінних паперів здійснювався депозитарною установою. Представники АРМА звернулися до цієї депозитарної установи та надали документи, визначені Положенням про провадження депозитарної діяльності, затвердженим рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 735 від 23 квітня 2013 року (Положення № 735).

Водночас керівник депозитарної установи відмовилася вносити зміни до системи депозитарного обліку цінних паперів на підставі поданих АРМА документів з огляду на те, що рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку встановлено заборону установам, які здійснюють облік прав власності на цінні папери, що обліковуються на рахунку в цінних паперах венчурного фонду, на проведення облікових операцій.

У своєму роз’ясненні депозитарна установа повідомила, що внесення змін до системи депозитарного обліку, пов’язане з призначенням АРМА керуючим рахунком та його розпорядником, є адміністративною операцією, що потребує внесення змін до анкети рахунку та, відповідно, інформації про його розпорядника. Депозитарна установа має виконати необхідні дії щодо внесення відповідних змін до системи депозитарного обліку цінних паперів АТ «Г» згідно із зазначеними вимогами Положення № 735.

Крім того, також було повідомлено, що ухвалою про забезпечення адміністративного позову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 640/9215/20 частково задоволено заяву про забезпечення позову закритого недиверсифікованого венчурного корпоративного інвестиційного фонду і зупинено дію наказу АРМА «Про призначення розпорядника рахунку в цінних паперах» № 211 від 15 квітня 2020 року.

Згодом ухвалу про часткове забезпечення позову було скасовано судом апеляційної інстанції.

Ризики прийняття законопроєкту № 6233 у чинній редакції

Насамперед зазначимо, що фактично в частині 7 статті 21 Закону про АРМА містяться дві групи положень. Перша з цих груп стосується необхідності погоджувати заходи з управління активами у вигляді частки в статутному (складеному) капіталі чи акцій, паїв банків, страховиків, кредитної спілки, управителя фонду операцій з нерухомістю, лізингової, факторингової компанії, ломбарду з профільними органами в цій сфері (пункти 2–4 частини 7 статті 21 Закону про АРМА). Друга група положень встановлює обов’язок управителя погоджувати свої дії з власником активів.

Законопроєктом № 6233 запропоновано виключити частину 7 статті 21 Закону про АРМА в повному обсязі.

Положення частини 7 статті 21 Закону про АРМА щодо погодження заходів управління АРМА з профільними органами пропонується виключити, оскільки вже існують відповідні підзаконні акти в цій сфері. Водночас видається, що це може призвести до ситуації, коли управління такими активами буде здійснюватися взагалі без відповідного погодження, бо цей обов’язок не буде законодавчо визначено. Варто звернути увагу, що в Цивільному кодексі України (глава 70) також особливості управління такими активами не визначено.

Якщо ж законодавець хоче запровадити модель управління цими активами без погодження з профільними органами, то в перехідних положеннях законопроєкту доцільно було б вказати про визнання нечинними відповідних підзаконних актів та спільних нормативно‑правових актів АРМА.

Виключення абзацу 5 частини 7 статті 21 Закону про АРМА, яким встановлюється обов’язок управителя під час здійснення повноважень власника активів у вищих органах управління відповідної юридичної особи погоджувати свої дії з власником таких активів, є також сумнівним.

У рішенні Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року (скарга № 12954/87) висловлено правову позицію про те, що арешт, поза сумнівом, застосували як проміжний захід, що має забезпечити в разі необхідності подальшу конфіскацію майна, яке вважають імовірно результатом незаконної діяльності. Водночас вжиття заходів з управління вказаним арештованим майном спрямовано на захист інтересів власників майна, оскільки гарантує їм збереження його вартості, а також дає можливість збільшити цю вартість, таким чином компенсуються всі негативні наслідки застосування арешту.

У рішенні від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (скарги № 68385/10 та № 71378/10) ЄСПЛ зауважив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є те, що будь‑яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути законним і мати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь‑яке втручання також повинно бути пропорційним стосовно визначеної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов’язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

Водночас якщо дії державних органів під час втручання в мирне володіння особою належним їй майном порушують хоча б один із цих критеріїв, то в більшості випадків ЄСПЛ визнає таке втручання порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отримання управителем згоди власника активів у вигляді частки в статутному (складеному) капіталі чи акцій, паїв під час здійснення повноважень власника таких активів у вищих органах управління відповідної юридичної особи не є усталеною практикою. Водночас деякі держави пішли саме таким шляхом, щоб убезпечити себе від можливих скарг до ЄСПЛ та виплат відповідних компенсацій (Румунія, Ірландія). А у Франції будь‑яку дію в процесі управління AGRACS (аналог АРМА) активом, що призводить до його трансформації, суттєвої зміни чи зменшення вартості, має бути затверджено рішенням судді зі «свобод і утримань» (juge des libertеs et de la dеtention) за поданням прокурора чи судді.

Тобто отримання управителем згоди власника активів у вигляді частки в статутному (складеному) капіталі чи акцій, паїв під час здійснення повноважень власника таких активів у вищих органах управління відповідної юридичної особи є одним із механізмів, який може убезпечити державу від визнання судами дій управителя і АРМА протиправними.

Підсумовуючи, слід сказати, що законопроєкт № 6233 в чинній редакції не вирішує визначених завдань, а прийняття його в такому вигляді є передумовою для виникнення низки судових справ на національному та міжнародному рівнях. Можливо, з метою розблокування повноцінного управління зазначеними активами слід не змінювати редакцію статті 21 Закону про АРМА, а переглянути норми Положення № 735 та нормативно‑правові акти АРМА.

Дар’я ГОВОРУН «Юридична практика»