Відсутність у Кредитному реєстрі НБУ інформації стосовно заборгованості особи перед банками не свідчить про погашення кредиту — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Юридична практика № 45-46 (1246-1247) » Відсутність у Кредитному реєстрі НБУ інформації стосовно заборгованості особи перед банками не свідчить про погашення кредиту

Відсутність у Кредитному реєстрі НБУ інформації стосовно заборгованості особи перед банками не свідчить про погашення кредиту

Згідно зі статтею 1054 ЦК України сторонами кредитного договору є позичальник і банк або інша фінансова установа, яка надала кредит. Про НБУ, який провадить регуляторну діяльність, у цій статті взагалі не йдеться, а його функції та повноваження визначаються Законом України «Про Національний банк України». У статті 545 ЦК України зазначається, що, прийнявши виконання зобов’язання, кредитор (а не регулятор) на вимогу боржника видає йому розписку про одержання виконання

1 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «О» (АТ «О») на рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 3 грудня 2020 року, встановив таке.

 

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року гр‑н П. звернувся до суду з позовом до АТ «О» про захист прав споживачів.

Позовну заяву мотивовано тим, що 17 липня 2009 року між ним та ТОВ «О» укладено кредитний договір № * у межах генерального договору на здійснення кредитних операцій від 17 липня 2009 року № **.

На забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором він передав в іпотеку нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру загальною площею 112,6 кв.м за адресою: ***. На вказане нерухоме майно було накладено арешт.

Стверджував, що 6 грудня 2019 року він повністю погасив заборгованість за кредитним договором. Згідно з пунктом 3.1.3 кредитного договору від 17 липня 2009 року № * банк зобов’язаний після виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором видати позичальнику на його письмову вимогу довідку про погашення заборгованості за цим договором протягом п’яти робочих днів із моменту отримання такої вимоги.

7 лютого 2020 року AT «О» на його звернення повідомило, що станом на 3 лютого 2020 року його заборгованість перед банком за кредитним договором № * у межах генерального договору на здійснення кредитних операцій від 17 липня 2009 року № ** становить 411 706,93 грн. Він не погодився з такою відповіддю і звернувся до Національного банку України (НБУ). Згідно з відповіддю Національного банку України від 6 березня 2020 року станом на 4 березня 2020 року в Кредитному реєстрі Національного банку України відсутня інформація щодо кредитної заборгованості позивача перед банками України.

Тому він зазначав, що погасив кредит повністю.

Вважав бездіяльність банку щодо видачі довідки про повне погашення заборгованості за кредитним договором незаконною та такою, що порушує його права, оскільки через накладення арешту на квартиру як предмет іпотеки порушується його право власності.

Ураховуючи наведене, гр‑н П. просив суд зобов’язати АТ «О» протягом п’яти робочих днів із моменту набрання рішенням у справі законної сили виконати умови пункту 3.1.3 кредитного договору від 17 липня 2009 року № *, а саме — видати йому довідку про погашення заборгованості за кредитним договором № * у межах генерального договору на здійснення кредитних операцій від 17 липня 2009 року № **.

 

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 25 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 3 грудня 2020 року, позов гр‑на П. задоволено. Зобов’язано АТ «О» протягом п’яти робочих днів із моменту набрання рішенням у цій справі законної сили виконати умови пункту 3.1.3 кредитного договору від 17 липня 2009 року № *, а саме — видати гр‑ну П. довідку про погашення заборгованості за кредитним договором № * у межах генерального договору на здійснення кредитних операцій від 17 липня 2009 року № **. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суди першої та апеляційної інстанцій брали до уваги, що 6 грудня 2019 року гр‑н П. повністю погасив заборгованість за кредитним договором, а банк відмовляється надати йому довідку про її відсутність. Водночас суди послалися на те, що в Кредитному реєстрі НБУ відсутня інформація стосовно кредитної заборгованості гр‑на П. перед банками України.

Цим порушуються його права, адже гр‑н П. не може зняти арешт із переданого в іпотеку нерухомого майна — трикімнатної квартири за адресою: *, та позбавлений можливості як власник розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд.

 

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року АТ «О» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 3 грудня 2020 року, в якій, враховуючи її уточнення, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову гр‑ну П. відмовити.

 

<…>

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу АТ «О» мотивовано тим, що суди не повною мірою дослідили обставини справи, неправильно оцінили надані докази. Зазначено, що довідки про повне погашення кредиту гр‑ну П. банк не видавав, а НБУ не є кредитором гр‑на П., тому не міг надавати йому довідку про наявність чи відсутність заборгованості перед банком. НБУ лише повідомив гр‑на П. про дані кредитного реєстру, куди вноситься борг понад 100 розмірів мінімальних зарплат, а в позивача була менша суму боргу. Довідка НБУ в будь‑якому разі не стосувалася наявності чи відсутності боргу, адже така довідка видається лише кредитором.

Позивачу нараховано штрафні санкції за порушення умов кредитного договору, про що НБУ не може бути відомо, оскільки кредитором гр‑на П. є AT «О» і саме банку відомо, як гр‑н П. виконував умови кредитного договору. Стверджує, що позивач безпідставно посилається на Положення про кредитний реєстр, оскільки в цьому реєстрі обліковується інформація, що надається банками, про заборгованість клієнтів, яка дорівнює або перевищує 100 розмірів мінімальних зарплат. Тобто заборгованість гр‑на П., яка становить 411 706,93 грн, не може бути включено в цей реєстр, оскільки з 1 січня 2020 року мінімальну зарплату встановлено на рівні 4 723,00 грн, тож розмір боргу, який включається до зазначеного реєстру, починається від суми 472 300,00 грн. Банк не порушує права власності на квартиру гр‑на П., не звертає стягнення на неї, не реєструє право власності на квартиру за банком, не вчиняє інших дій щодо цього майна, а лише вимагає виконати умови кредитного договору, які гр‑н П. виконував раніше. Проте зустрічний позов банку суд першої інстанції безпідставно повернув. Відповідно до умов договору іпотеки нею забезпечується повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі (основне зобов’язання).

 

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника гр‑на П. адвоката Ю. на касаційну скаргу АТ «О», в якому зазначено, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки суди, враховуючи належні докази, дійшли правильного висновку про задоволення позову, в матеріалах справи відсутні докази щодо неналежного виконання позивачем умов кредитного договору, тому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

 

Фактичні обставини справи, встановлені судам

17 липня 2009 року між гр‑ном П. та ТОВ «О» укладено кредитний договір № * у межах генерального договору на здійснення кредитних операцій № ** від 17 липня 2009 року.

На забезпечення виконання зобовʼязання за кредитним договором гр‑н П. передав в іпотеку нерухоме майно — трикімнатну квартиру із загальною площею 112,6 кв.м, розташовану за адресою: ***. На це майно накладено арешт.

27 січня 2020 року гр‑н П. звернувся до ТОВ «О» із заявою про видачу довідки про погашення заборгованості за кредитним договором від 17 липня 2009 року № *.

7 лютого 2020 року AT «О» довідкою повідомило гр‑на П., що станом на 3 лютого 2020 року його заборгованість перед AT «О» за кредитним договором № * у межах генерального договору на здійснення кредитних операцій від 17 липня 2009 року № ** становить 411 706,93 грн, куди входить пеня за порушення строків погашення тіла кредиту та відсотків, а також штраф за порушення пункту 3.3.7 кредитного договору щодо належної сплати чергових страхових платежів, передбачених договорами страхування (щороку не пізніше ніж за 20 календарних днів до закінчення визначеного в договорах страхування періоду страхування потрібно було надавати банку оригінали платіжних документів, що свідчать про сплату страхових платежів (премій) на наступний період страхування, який не може бути меншим від 1 календарного року, чи виконувати інші дії, письмово погоджені з банком) і пункту 3.3.12 (щороку не пізніше ніж за 2 тижні до настання дати отримання кредиту слід було надавати банку письмову інформацію про свої доходи за останні 6 місяців).

28 лютого 2020 року гр‑н П. звернувся до НБУ із запитом щодо надання інформації, яка міститься в Кредитному реєстрі НБУ, про його кредитну заборгованість перед ТОВ «О» за кредитним договором № *, укладеним у межах генерального договору на здійснення кредитних операцій від 17 липня 2009 року № **, станом на грудень 2019 року, січень 2020 року та на останню дату подання звіту.

Згідно з відповіддю НБУ від 6 березня 2020 року станом на 4 березня 2020 року в Кредитному реєстрі НБУ відсутня інформація щодо кредитної заборгованості гр‑на П. перед банками України.

 

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

 

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460‑IХ від 15 січня 2020 року.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначено в частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права в подібних правовідносинах. Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. А також встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга АТ «О» підлягає частковому задоволенню.

 

Мотиви, які брав до уваги Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати та/або вважати доведеними обставини, які не було встановлено в рішенні чи відкинуто ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, враховуючи статтю 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які було досліджено в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу (ЦК) України зобов’язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов’язку.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема (1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; (2) зміна умов зобов’язання; (3) сплата неустойки; (4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Судами встановлено, що 7 лютого 2020 року AT «О» довідкою повідомило гр‑на П., що станом на 3 лютого 2020 року його заборгованість перед AT «О» за кредитним договором № * в межах генерального договору на здійснення кредитних операцій від 17 липня 2009 року № ** становить 411 706,93 грн. Водночас у довідці розписано складові частини кредитної заборгованості.

Суди, пославшись на Положення про кредитний реєстр та на відповідь НБУ від 6 березня 2020 року про те, що станом на 4 березня 2020 року в Кредитному реєстрі НБУ відсутня інформація стосовно кредитної заборгованості гр‑на П. перед банками України, як на єдину підставу для задоволення позову, не звернули уваги на таке.

У цій відповіді НБУ зазначає, що в Кредитному реєстрі обліковується лише інформація, яка надається банками, про заборгованість клієнтів, що дорівнює або перевищує 100 розмірів мінімальних зарплат. Водночас банк суду пояснював, що заборгованість гр‑на П., яка становить 411 706,93 грн, не може бути включено в цей реєстр, оскільки з 1 січня 2020 року мінімальну зарплату встановлено на рівні 4 723,00 грн, а отже, розмір боргу, який включається до зазначеного реєстру, починається від суми 472 300,00 грн.

Крім того, суди не звернули уваги на те, що згідно зі статтею 1054 ЦК України сторонами кредитного договору є позичальник і банк або інша фінансова установа, яка надала кредит. Про НБУ, який провадить регуляторну діяльність, у цій статті взагалі не йдеться, а його функції та повноваження визначаються Законом України «Про Національний банк України».

Водночас у статті 545 ЦК України зазначається, що, прийнявши виконання зобов’язання, кредитор (а не регулятор) на вимогу боржника видає йому розписку про одержання виконання.

У разі якщо позивач не був згоден із відповіддю AT «О» про наявність кредитної заборгованості, він з огляду на статті 12, 81 ЦПК України зобов’язаний був довести суду погашення кредитної заборгованості іншими письмовими доказами, наприклад квитанціями про погашення боргу.

А суди, згідно з вимогами статей 89, 264, 374 ЦП України, зобов’язані були ці докази дослідити в сукупності, оцінити й ухвалити відповідне судове рішення. Натомість суди формально послалися лише на лист НБУ, який не має стосунку до кредитної заборгованості позичальника.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не повністю дослідив зібрані у справі докази та помилково застосував норми матеріального права.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати наведене вище та ухвалити законне і справедливе судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частин 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та скерування справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа скеровується на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допустив тільки цей суд. У всіх інших випадках справа скеровується до суду першої інстанції.

Суди належним чином не встановили правовідносини, які виникли між сторонами, не з’ясували фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, а суд касаційної інстанції з огляду на свої процесуальні повноваження не може ухвалити власне судове рішення.

А отже, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що, відповідно до пункту 1 частин 3 та 4 статті 411 ЦПК України, є підставою для їх скасування з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:

— касаційну скаргу акціонерного товариства «О» задовольнити частково;

— рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 3 грудня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

(Постанова Верховного Суду від 1 вересня 2021 року. Справа № 461/5732/20. Головуючий — Луспеник Д.Д. Судді — Воробйова І.А., Гулько Б.І., Коломієць Г.В., Лідовець Р.А.)

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Зміст

IP REPORTER

Вільні смуги

VOX POPULI

Перепони оптимізації

Актуально

Етична рада готова до роботи?

Практичні акценти

Галузі практики

На загальних підставах

Спірні моменти

Доля нерезидента

Перевірка на порозі

Дайджест

Порушення правил підслідності

Держава та юристи

Інформаційне забезпечення

Ризики розширення

Книжкова полиця

Концептуальне оновлення

Новини Євросуду

Цькування особи, яка повідомила про службові порушення колег, неприпустиме

Польщу зобов’язали невідкладно відновити незалежність Національної ради юстиції

Новини юридичних фірм

ESQUIRES домоглися зняття арешту з об’єкта нерухомості ТОВ «Солум»

Baker McKenzie стала юридичним радником EP Ukraine щодо двох угод про розподіл вуглеводнів з урядом України

CMS — юридичний радник ЄБРР у зв’язку з першим розміщенням НЕК «Укренерго» облігацій сталого розвитку

Sayenko Kharenko надала юридичну підтримку Getin Holding S.A. в процесі продажу групи компаній Idea Bank Romania на користь BANCA TRANSILVANIA S.A.

До MORIS приєднався Роман Титикало разом із командою АБ «Титикало та Партнери»

Приватна практика

Декларативна позиція

Спрощення для адвокатів

Пройтись по перспективі

Репортаж

Банківські відомості

Екограма

Судова практика

Режим максимального сприяння

Зіграти на роялті

Судові рішення

Відсутність у Кредитному реєстрі НБУ інформації стосовно заборгованості особи перед банками не свідчить про погашення кредиту

Тема номера

Перешкоди гарантовано

Відновлювана довіра

Тарифний план

Ключ до успіху

Інші новини

PRAVO.UA