Наприкінці березня 2020 року у сфері відновлюваної енергетики виникла перша серйозна криза неплатежів. Як прийнято вважати, саме з політичних мотивів розрахунки з виробниками електроенергії з відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) за згенеровану та відпущену електричну енергію моментально скоротилися до 40 % від сум, що підлягали сплаті. У квітні цього самого року Державне підприємство «Гарантований покупець» (єдиний покупець електроенергії за «зеленим» тарифом) розрахувалося лише за 15 % придбаної у виробників із ВДЕ електричної енергії. Розрахунки за травень, червень, липень 2020 року відбулися тільки на рівні 4–5 %, що супроводжувалось «переконуванням» інвесторів у генерацію з ВДЕ в необхідності добровільно відмовитися від раніше встановленого «зеленого» тарифу на користь нижчого. Зрештою, держава в односторонньому порядку ретроспективно змінила умови договорів і знизила тарифи, найбільше для сонячних станцій, гарантувавши відновлення виплат в повному обсязі, чого так і не сталося з огляду на наявність значної заборгованості і за 2020‑й, і за 2021 рік (станом на 1 листопада 2021 року).

На жаль, судовий розгляд доволі простих дебіторських спорів, ініційованих виробниками з ВДЕ, що неодмінно виникли за договорами купівлі‑продажу, перетворився на виклик для всієї судової системи й тест на здоровий глузд для галузі. Тож важливо проаналізувати, які процесуальні стратегії використовувалися проти виробників із ВДЕ, що призвело до затягування часу для розрахунків за відпущену електроенергію вже за відкритими виконавчими провадженнями. Варто зауважити, що предметом цієї статті не є дослідження двох міжнародних арбітражів, які було ініційовано проти України внаслідок нещодавніх дій держави стосовно інвесторів у генерацію з ВДЕ.

Отже, вимушені констатувати, що представники відповідача під час розгляду відповідних позовів застосовували дуже широкий асортимент юридичних можливостей для його затягування, внаслідок чого замість регламентованих процесуальним законодавством 6 місяців розгляд господарських спорів, як правило, тривав 12–18 місяців. Які саме дії вчинялися?

Неявка на перше судове засідання

Стаття 202 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України регламентує можливість відкладення судового розгляду в разі неявки сторони за умови надання обґрунтованих пояснень. Практичне застосування такого процесуального факту полягає в тому, що фактично завжди перша неявка сторони спору в загальному провадженні призводить до перенесення судового засідання. Водночас «Гарантований покупець» мав обґрунтовані причини для неявки у вигляді початку пандемії COVID‑19, однак ми вважаємо, що співробітники підприємства мали можливість з’явитися на судове засідання хоча б у режимі відеоконференції. Результатом застосування такого процесуального механізму ставало перенесення судового розгляду мінімум на місяць.

В останній день

Подання будь‑якого документа в господарському процесі чітко регламентується за строками. Несвоєчасне надання документів може бути прийнято судом у разі паралельного клопотання про подовження строку такого подання з поважних причин, однією з яких так само може бути пандемія. У разі подання процесуального документа із запізненням та обґрунтовуванням є висока вірогідність того, що позивач просто не отримає документа до дати засідання. Варто вказати, що під час розгляду перших справ, коли стратегія відповідача не була зрозумілою, позивачі у випадку неотримання якоїсь із заяв самі просили про подовження строку судового розгляду з метою підготовки своєї позиції щодо фактів, наведених у цих заявах. І знову відбувалося відкладення наступного засідання щонайменше на місяць.

Залучення третіх осіб

У першому ж засіданні, як правило, «Гарантований покупець» заявляв про залучення третіх осіб, а саме: Кабінету Міністрів України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), ПрАТ «НЕК «Укренерго». Варто зазначити, що попри однозначність ситуації суди досі не мають однакової практики щодо задоволення клопотань про залучення вказаних вище структур.

Водночас статтею 51 ГПК України чітко визначено, що є основними передумовами для залучення чи незалучення третіх осіб: коли факт чи рішення у справі прямо стосується інтересів або породжує права та обов’язки для такої третьої сторони. У випадку розгляду спору між виробником із ВДЕ та «Гарантованим покупцем», базисом для якого є двосторонній договір між ними, очевидно, що результати розгляду спору не можуть впливати на третіх осіб, навіть якщо «Гарантований покупець» має з ними також двосторонні договори.

У цьому контексті варто зазначити, що невиконання ПрАТ «НЕК «Укренерго» обов’язків із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, передбачених профільним законодавством, було вказано «Гарантованим покупцем» як основне обґрунтування невиконання зобов’язань власне ним.

Однак Верховний Суд чітко встановив, що оплата вартості електричної енергії за «зеленим» тарифом не залежить від надходження коштів від ПрАТ «НЕК «Укр­енерго», яке неналежним чином виконує свої грошові зобов’язання перед «Гарантованим покупцем» (за іншим укладеним між ними договором), оскільки за договором між виробником із ВДЕ та «Гарантованим покупцем» саме останній взяв на себе обов’язок купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору та законодавства України. Також Верховний Суд зафіксував, що посилання «Гарантованого покупця» на те, що порушення грошового зобов’язання відбулося не з його вини, є нерелевантним до обставин справи, оскільки невиконання своїх обов’язків контрагентом боржника не є підставою для звільнення відповідача від виконання своїх договірних зобов’язань в силу частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України (постанови Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 910/11830/20, від 1 вересня 2021 року у справі № 910/13034/20, від 20 жовтня 2021 року у справі № 910/8396/20).

Залучення ж НКРЕКП як третьої сторони взагалі не має належної правової аргументації, оскільки Комісія не має правового зв’язку із жодною зі сторін у рамках предмета спору.

Без судового збору

Як показало попереднє узагальнення, всі досліджені апеляційні скарги та заяви про розстрочення виконання рішень «Гарантований покупець» подав без сплати судового збору і з відповідним проханням про звільнення від такої сплати або про її розстрочення. Жодного разу суд не допустив подальшого процесуального руху у справі без сплати судового збору, керуючись статтею 129 Конституції України і статтею 7 ГПК України, беручи до уваги приписи статті 8 Закону України «Про судовий збір» та враховуючи сталі позиції Верховного Суду з цього питання. Однак залишення заяв без руху, надання строків на усунення недоліків, усунення їх в останній день додавало і додає можливостей для затягування судового розгляду справ по 1,5 місяці.

Оскарження відмови в розстроченні

Варто зазначити, що фактично у всіх розглянутих справах після винесення рішень першою інстанцією «Гарантований покупець» заявляв про відстрочення виконання судового рішення. Переважну більшість із таких заяв не було задоволено судами, оскільки сама вимога полягала у відстроченні виконання рішення на 1 рік, і цілком очевидно, що при цьому було відсутнє збереження балансу інтересів сторін спору, враховуючи ще і той факт, що розгляд справи вже тривав, як правило, щонайменше рік.

Далі «Гарантований покупець», як свідчить проведений аналіз, подавав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції з цього питання, не сплачуючи судовий збір, отримував час на усунення недоліків, не усував їх, отримував відмову в задоволенні скарги, подавав скаргу повторно, знову не сплачував судовий збір, з логічних підстав отримував ухвалу про відмову в прийнятті скаргу і зрештою подавав касаційну скаргу на таку ухвалу.

І на цьому етапі проявлялась певна вишуканість судової стратегії відповідача. Адже згідно з підпунктом 17.10 розділу 11 Перехідних положень ГПК України в разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 1, 6–8, 10, 12–14, 17–21, 31–33 частини 1 статті 255 цього Кодексу, чи подання касаційної скарги на ухвали суду апеляційної інстанції до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали. А підпунктом 17.12 розділу 11 Перехідних положень ГПК України визначено, що суд зобов’язаний зупинити провадження у справі до перегляду ухвали в порядку апеляційного чи касаційного провадження, якщо відповідно до підпункту 17.10 цього підпункту до суду апеляційної чи касаційної інстанції скеровуються всі матеріали справи.

Припустімо, в рамках наведених положень ГПК України Північному апеляційному суду міста Києва не залишалось нічого іншого, крім зупинення розгляду апеляційної скарги, адже ця категорія скарг передбачала передання всіх матеріалів справи касаційній інстанції. Такі процесуальні дії, враховуючи строки розгляду у Верховному Суді, відкладали на додаткові 3 місяці момент отримання рішення суду, що набирає законної сили, в інтересах позивача.

Наслідки стратегії

Підсумовуючи процесуальну стратегію, перейдемо до результатів. Станом на початок листопада 2021 року подано понад 150 позовів виробників із ВДЕ до «Гарантованого покупця» на суму майже 1,7 млрд грн. З них апеляційною інстанцією підтримано повністю 48, задоволено частково 20 (причиною для часткового задоволення є різне тлумачення статті 233 ГК України). Верховним Судом розглянуто та залишено без змін рішення першої інстанції або постанову другої за 5 позовами. Сума судового збору, сплаченого «Гарантованим покупцем» безповоротно в державний бюджет у першій та другій інстанції, становить понад 23,8 млн грн.

І зрештою, усвідомлюючи розлогий процес і витрачені суми, залишається не до кінця з’ясованим ціннісне питання: яка мета? Сподіваємося, що найближчим часом припиниться боротьба проти бізнесу, який, докладаючи титанічних зусиль, трансформує країну до нової безвуглецевої енергетичної реальності ХХІ століття, про яку в цей самий час так голосно заявляють світові лідери на кліматичній конференції СОР26 у Глазго.

СЕМЕНИШИН Артем — директор Асоціації сонячної енергетики України

САВЧЕНКО Ольга — партнер ЮФ Altelaw