САВЧЕНКО Олександр — адвокат, юрист Юридичної групи LCF, м. Київ

Однією з відомих проблем бізнесу з виробництва сільськогосподарської продукції протягом багатьох років було те, що агровиробники, маючи нагальну потребу в обігових коштах, особливо в період посівної, стикалися зі складнощами під час залучення таких коштів за допомогою традиційних механізмів (банківського кредитування, товарних кредитів тощо). Це спричиняли такі фактори, як відсутність, зокрема в дрібних та середніх агровиробників, «твердих» активів, які могли би використовуватися для забезпечення виконання їхніх зобов’язань, і складність практичного задоволення кредитором своїх вимог через традиційні механізми забезпечення.

Виправити цю ситуацію був покликаний проєкт щодо запровадження в Україні аграрних розписок. Зручний та гнучкий інструмент фінансування агросектору мав надати кредиторам надійний спосіб забезпечення виконання агровиробниками своїх зобов’язань.

Сьогодні аграрна розписка являє собою безумовне зобов’язання позичальника постачити сільськогосподарську продукцію (за товарною аграрною розпискою) або сплатити відповідну суму коштів (за фінансовою аграрною розпискою), яке забезпечується заставою майбутнього врожаю. Період найбільш активного використання аграрних розписок почався приблизно з 2018 року. Станом на сьогодні, за даними ДП «Аграрні реєстри», в Україні видано понад 7 600 аграрних розписок на загальну суму більш ніж 51 мільярд гривень, що свідчить про успішність проєкту загалом.

На папері просто

Проте під час практичного застосування нових правових механізмів нерідко проявляються різного масштабу ускладнення, пов’язані, зокрема, з неузгодженням законодавцем норм і положень чинного законодавства з тим, що регулює новий правовий механізм.

Однією з ключових переваг аграрної розписки визначався швидкий та простий механізм її примусового виконання за рахунок заставленого врожаю в позасудовому порядку шляхом вчинення нотаріусом на такій розписці виконавчого напису. Відповідні процедури встановлюються Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затвердженим наказом Міністерства юстиції України (Мін’юст) № 296/5 від 22 лютого 2012 року) та Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (КМУ) № 1172 від 29 червня 1999 року). Подальше примусове виконання регулюється в порядку, встановленому Законами України «Про виконавче провадження», «Про аграрні розписки» (Закон) та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Мін’юсту № 512/5 від 2 квітня 2012 року (Інструкція).

Враховуючи положення вказаних нормативно­правових актів, загальний алгоритм примусового виконання аграрної розписки за рахунок заставленого майна в разі невиконання боржником свого зобов’язання видається простим:

1) надіслання боржнику відповідної вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання засобами поштового зв’язку (з описом вкладення);

2) звернення до нотаріуса про вчинення виконавчого напису з поданням оригіналу аграрної розписки (без відмітки про її виконання) та засвідченої копії вказаної вимоги з доказами її надіслання боржнику (оригіналами розрахункового документа про надання послуг поштового зв’язку та опису вкладення);

3) звернення до державного чи приватного виконавця для примусового виконання вчиненого виконавчого напису;

4) арешт і передання стягувачу в порядку статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» (в разі виконання товарної аграрної розписки згідно з пунктом 6 розділу ХІ Інструкції) або передання стягувачу на зберігання та реалізація в порядку статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» (у разі виконання фінансової аграрної розписки відповідно до пункту 3 розділу ХІ Інструкції).

Водночас ці етапи — від надіслання вимоги боржнику до відкриття виконавчого провадження та арешту предмета застави — цілком правомірно можуть бути реалізовані протягом буквально одного робочого дня.

Важливою особливістю є встановлення безпосередньо нормою Закону підтвердженої безспірності вимог за аграрної розпискою самою наявністю такої розписки без відмітки про її виконання (стаття 13 Закону). Крім того, для забезпечення гнучкості та збільшення гарантій задоволення вимог кредиторів Законом було серед іншого передбачено такі положення, як:

— право сторін забезпечити виконання зобов’язань за аграрною розпискою будь­якими передбаченими законодавством України видами забезпечення (частина 9 статті 7 Закону);

— право кредитора задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна боржника в разі відсутності в натурі предмета застави (частина 3 статті 13 Закону);

— право кредитора задовольнити свої вимоги до боржника за аграрною розпискою за рахунок майна третьої особи в разі відчуження такій особі боржником майна, яке є предметом застави за аграрною розпискою, після чого в цієї особи виникає право регресної вимоги до боржника за аграрною розпискою (частина 4 статті 13 Закону);

— автоматичне поширення статусу предмета застави за аграрною розпискою на майбутній врожай будь­якої іншої сільськогосподарської продукції, що вирощується або буде вирощуватися боржником на земельній ділянці, на якій до цього вирощувалася продукція, майбутній врожай якої був предметом застави (частини 6, 8 статті 7 Закону).

Складно на практиці

Проте, на жаль, реалізація вказаних прав під час задоволення кредиторами своїх вимог у позасудовому порядку на практиці пов’язана з певними ускладненнями. Подекуди це виявляється неможливим узагалі через відсутність у Законі України «Про виконавче провадження» та Інструкції відповідних процедур і повноважень виконавця.

Порядок та спосіб виконання аграрних розписок визначено спеціальним розділом ХІ Інструкції. Проте Міністерство юстиції України, запроваджуючи відповідні положення, обмежилось виключно процедурами, пов’язаними з виявленням, накладенням арешту та переданням стягувачу лише самого заставленого за аграрною розпискою врожаю. Фактично встановлюється єдиний можливий результат невиявлення такого врожаю шляхом вжиття виконавцем заходів із розшуку — це повернення виконавчого документа стягувачу. Тобто цей розділ Інструкції в принципі не визначає механізму, способів і процедур, які б забезпечували виконавцю можливість вчинити виконавчі дії в частині будь­яких наведених вище додаткових прав кредитора, передбачених Законом. Цей стан речей зумовлює або відмову виконавця від вчинення відповідних дій, або високу вірогідність успішного оскарження таких дій боржником. А отже, для успішної примусової реалізації будь­яких перелічених додаткових прав кредитора йому доводиться звертатись до суду. Така необхідність серйозно ускладнює для кредитора задоволення його вимог.

Крім того, існує низка інших законодавчих недоліків у регулюванні відповідних процедур, які на практиці створюють суттєві ускладнення під час виконання аграрних розписок.

Зокрема, відображена в пункті 9 розділу ХІ Інструкції необхідність «досягнення згоди» між кредитором і боржником щодо якості продукції, яка підлягає переданню. За відсутності такої згоди виконавець має залучити експерта і здійснити виконання лише після отримання результатів експертизи. На практиці фактично це перетворюється на механізм затягування боржником виконавчого провадження шляхом «недосягнення згоди» щодо якості.

У пункті 6 розділу ХІ Інструкції прямо зазначається, що товарні аграрні розписки виконуються в порядку, передбаченому статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження». Ця стаття передбачає примусове вилучення предметів, які підлягають переданню стягувачу за виконавчим документом, саме в боржника. Водночас щодо такого предмета операцій із сільськогосподарською продукцією, як зерно, зокрема в питаннях його обігу та зберігання, регулювання встановлюється спеціальним законодавством. До нього, крім Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», належать також Положення про обіг складських документів на зерно (затверджене наказом Міністерства аграрної політики України (Мінагрополітики) № 198 від 27 червня 2003 року), Порядок ведення реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання (затверджений постановою КМУ № 1569 від 17 листопада 2004 року) та Порядок ведення реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, і реєстру зернового складу (затверджений наказом Мінагрополітики № 374 від 11 серпня 2005 року) тощо.

Відповідно до норм зазначених актів зерно підлягає зберіганню на зернових складах на підставі письмових договорів з видачою відповідних складських документів на зерно (складських свідоцтв двох видів, або складських квитанцій), щодо яких ведеться спеціальний реєстр. Механізм законної видачі зерна заставодержателю передбачено лише для його застави за подвійним складським свідоцтвом. У всіх інших випадках зерновий склад має право видати зерно виключно володільцю оригінала складського документа та лише в обмін на такий оригінал. Відповідно, володільцем, як правило, є сам боржник за аграрною розпискою і віддавати документ він, певна річ, не зацікавлений.

Тобто, якщо після збирання врожаю, який є предметом застави за товарною аграрною розпискою, такий врожай зберігатиметься не в боржника, а на зерновому складі третьої особи, виникає проблема. Зерновий склад не має правових підстав без рішення суду видати відповідне зерно будь­якій особі, крім поклажодавця — володільця складського документа. Ця неузгодженість сама собою не позбавляє виконавця права діяти за загальним правилом статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» — примусово вилучати майно боржника, що перебуває в третіх осіб. Проте вже статтею 60 зазначеного Закону, до якої відсилає Інструкція саме стосовно виконання аграрних розписок, передбачено вилучення предметів у боржника. Внаслідок такої законодавчої неузгодженості для кредитора створюються додаткові труднощі. Крім протидії боржника, він може зіткнутись з активною протидією вчиненню виконавчих дій і з боку зернового складу, який небезпідставно побоюватиметься майнових втрат для себе у зв’язку зі встановленою законом відповідальністю складу перед поклажодавцем за втрату/нестачу зерна.

Внести корективи

Таким чином, для того щоб аграрні розписки як інструмент фінансування агросектору більше відповідали початковому задуму, необхідне коригування законодавства в суміжних сферах. Це дасть змогу кредиторам повною мірою реалізувати свої права та усунути неузгодженість положень, яка ускладнює примусове виконання аграрних розписок.