600-90_WAIT
прапор_України

Генеральний партнер 2023 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Контрактна робота

«Під час розгляду міжнародного інвестиційного спору має бути розтлумачено контракти, які зазвичай підпорядковані національному праву», — наголошує Юлія Черних
Юлія ЧЕРНИХ: «Сфера міжнародного інвестиційного арбітражу до кінця не врегульована, вона постійно розвивається, а якісна академічна література використовується для побудови різноманітних аргументів»

На початку 2022 року вийде друком монографія Юлії Черних «Тлумачення контрактів в інвестиційному арбітражі» (Contract Interpretation in Investment Treaty Arbitration: A Theory of the Incidental Issue). Юлія Черних — науковиця, арбітр та експерт у сфері міжнародного вирішення спорів, асоційований професор Університету прикладних наук Внутрішньої Норвегії (м. Ліллегаммер), гостьовий дослідник центру PluriCourts Університету Осло. В інтерв’ю «Юридичній практиці» пані Черних розповіла про значення наукових досліджень для розвитку сфери міжнародного арбітражу та оцінила позиції України в глобальному арбітражному ком’юніті.

 

— У чому актуальність питання тлумачення контрактів для міжнародного інвестиційного арбітражу?

— Контрактні відносини (концесійні, приватизаційні та інші договори) часто опиняються в епіцентрі міжнародних інвестиційних спорів. Мова йде про ті випадки, коли держава, безпосередньо будучи стороною контракту або діючи через свої органи, якимось чином втручається в контрактні відносини й відбувається або дострокове розірвання конт­ракту, або певні порушення контрактних зобов’язань, які також може бути кваліфіковано як порушення двосторонніх угод про захист інвестиції. Такі спори в цілому вирішуються із застосуванням норм міжнародного, а не національного права. Водночас контракти залишаються підпорядкованими національному праву.

У зв’язку з цим актуальним для арбітрів стає питання тлумачення конт­рактів. Для того щоб встановити, чи мало місце порушення міжнародного права (стандартів захисту інвестицій), треба точно з’ясувати, про що домовилися сторони, які договірні гарантії надала держава та які правомірні очікування виникли в інвесторів. Текстуальне (буквальне) прочитання не завжди дає змогу з’ясувати повний обсяг договірних зобов’язань.

Дослідження публічно доступних арбітражних рішень міжнародних інвестиційних арбітражів виявило сотні з них, де так чи інакше арбітри були змушені з’ясовувати зміст договірних прав та обов’язків. Я проаналізувала всі доступні станом на січень 2019 року рішення інвестиційних арбітражів. Подивилась, як арбітри тлумачать контракти. І на свій подив з’ясувала, що арбітри досить рідко намагаються встановити, як саме тлумачиться контракт у відповідній юрисдикції. Для мене це стало тригером для подальшого дослідження. Мені хотілося, щоб в інвестиційному арбітражі обґрунтування рішень було більш прозорим та прогнозованим. Цього наразі бракує, і саме за це інвестиційний арбітраж часто критикують.

 

— Чому публікує монографію саме видавництво Brill і яким чином почалась співпраця з одним із найстаріших міжнародних видавництв академічної літератури?

— Я пишаюсь тим, що видавничий дім Brill, який має понад 300­річну історію, зацікавився моїм дослідженням. На Заході в академічному середовищі, щоб опублікувати свою працю, не можна просто прий­­ти до видавця з ідеєю. Слід підготувати детальну пропозицію щодо книги (так званий book proposal), в якому детально описати, про що йтиметься в кожному розділі та главі. Цей book proposal надсилається анонімним рецензентам. Текст монографії також передається рецензентам і лише після їх позитивної оцінки приймається до друку. Рецензенти не знають, чию саме наукову працю надано їм для оцінки. З мого досвіду публікації статей в наукових виданнях, рецензенти не стримують себе в критиці, підходять дуже відповідально і часом навіть надто прискіпливо. На щастя, мою монографію прийняли без зауважень. Наразі вона готується до друку. Зазначу, що монографія, хоч і заснована на моєму дисертаційному дослідженні, захищеному в Університеті Осло, є, по суті, заново переписаною.

Друковане видання буде досить дорогим — на сайті Brill анонсована ціна 204 євро. Водночас Університет Ліллегаммера, в якому я викладаю, зацікавлений у тому, щоб широка аудиторія отримала доступ до книги, тому він профінансував вільний доступ до видання в електрон­ному вигляді (оpen access).

 

— Навіщо це університету?

— Якщо коротко: університети просувають науку шляхом фінансової підтримки публікації, які мають значення для суспільства та потенційно можуть викликати наукову дискусію, а отже, і рух уперед. Ці публікації мають бути відкритими та доступними. У цьому також зацікавлений і автор. Єдиною значимою «валютою» науковця є не статус, не те, скільки років він чи вона провели на кафедрі, — це все відходить у минуле, а те, як часто його цитують. Із ним чи нею можуть не погоджуватися, можуть критикувати — це сприймається нормально, адже, викликавши обговорення, ти теж просуваєш науку. Open access дає можливість більшій кількості колег ознайомитися з публікацією. Побачимо, наскільки монографія викличе зацікавленість і конструктивну дискусію.

 

— Те, що книга буде у відкритому доступі, якось впливає на розмір авторських відрахувань?

— Відкритий доступ не зашкодить придбанню друкованих видань, оскільки бібліотеки світових університетів, де викладаються міжнародний арбітраж та міжнародне інвестиційне право, у будь­якому разі будуть викуповувати друковані примірники також. Учені на заході зазвичай не заробляють на своїх книгах. Роялті для академічної літератури, на відміну від художньої, досить незначні. Знову ж таки, єдина «валюта» науковця — це цитування.

 

— Наскільки такі наукові дослідження потрібні в «практичному» арбітражі? Як часто науковців цитують не колеги, а арбітри у своїх рішеннях?

— Інвестиційний арбітраж — це та сфера, де цитування академічної літератури відбувається досить часто, я б сказала, набагато частіше, ніж у міжнародному комерційному арбітражі. Причина в тому, що сфера міжнародного інвестиційного арбітражу до кінця не врегульована, вона постійно розвивається, а якісна академічна література використовується для побудови різноманітних аргументів.

З цього приводу є навіть окреме дослідження. Наприклад, найчастіше цитується «Коментар до Вашингтонської конвенції» за редакцією Кристофа Шроєра. Часто цитують наукові статті — для науковця це є доказом актуальності його праці. Деякі науковці навіть ведуть своє­рідне «полювання» за своїми цитатами в арбітражних рішеннях.

 

— Чи планується українське видання книги?

— За цією монографією я співпрацюю лише з Brill, який отримав ексклюзивні права для друку. Не виключаю друге видання з оновленою практикою. Іще працюю над монографією для Енциклопедії договірного права з Kluwer Law (також англомовне видання).

В Україні б хотіла опублікувати статтю про практику тлумачення договорів українськими судами, зокрема щодо застосування принципу contra preferentum . Є гарний напрацьований матеріал.

 

— Які подальші пріоритети наукових досліджень?

— Нові ідеї дає практика — я продовжую практикувати як арбітр та експерт, і кожна нова справа відкриває нові цікаві перспективи. Я задоволена тим, що щороку беру участь у 5–7 арбітражах як арбітр, оскільки це дає мені можливість відчувати пульс практики. Інколи виступаю як експерт — наразі моя експертиза більше тяжіє до інвестиційного арбітражу.

 

— Чи аналізуються в монографії рішення інвестиційних арбітражів проти України? І більш широко: наскільки українські кейси можна віднести до категорії практикотворчих в інвестиційному арбітражі?

— Я, певна річ, аналізувала рішення у справах за участі України. Ба більше, в деяких справах брала участь особисто як радник чи експерт з українського права. Деякі з українських справ, коли вони стануть повністю публічними, безумовно, ввійдуть в історію з різних причин, наприклад, через врахування чи неврахування положень національного права. Це також одна з проблем — інвестиційний арбітраж звинувачують у тому, що арбітри недостатньо серйозно досліджують зміст норм національного права, які їм слід взяти до уваги.

Щодо історичних рішень можу сказати, що на рішення в «українських» справах і зараз досить часто посилаються. Наприклад, посилання на справу «Tokios Tokeles v. Ukraine» є одним із класичних під час з’ясування питання національності інвестора — юридичної особи. Уже зараз предметом професійного обговорення є юрисдикційні моменти кримських справ, і якщо (або коли) вони стануть повністю публічними, я переконана, що вони також стануть класичними та широко цитованими.

 

— Які позиції українських фахівців і України в цілому як юрисдикції в глобальному арбітражному ком’юніті?

— Мені здається, що ми незаслужено недооцінені як незалежні гравці — арбітри на глобальному ринку міжнародного арбітражу. Якщо подивитись на списки арбітрів тих арбітражних інституцій, які їх публікують, ми побачимо, що арбітрів з українським громадянством не так уже й багато, ще менше реальних призначень. Можна зробити невелику вправу: зайти на сайт Міжнародної торговельної палати (ICC), знайти сторінку з призначеними арбітрами і подивитися, кого з українським громадянством було призначено у справах. Я з повагою ставлюся до колег і знаю, що багато з них мають гарний потенціал, але не всі його можуть реалізувати через певні стереотипи та регіональну дискримінацію східноєвропейських арбітрів. Розглядаючи спори в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово­промисловій палаті України, я бачу, що багато з юридичних радників могли би бути дуже ефективними в ролі арбітрів.

Що ж до арбітражної практики в Україні, вона є надзвичайно динамічною та різносторонньою. В Україні вже сформовано ціле покоління потужних арбітражних юристів, які мають різноманітний досвід у провідних арбітражних інститутах світу, і я бачу талановите та завзяте молоде покоління.

Про оцінку України як юрисдикції для міжнародного арбітражу вже сказано багато, і я боюсь, не додам нічого оригінального. Місце арбітражу має бути функціональним та привабливим у всіх аспектах. Наразі ми маємо добре розвинуте правове регулювання, яке відповідає міжнародним стандартам. Необхідно, щоб держава не заважала розвитку наявних арбітражних інституцій та сформувала адекватну вертикаль судової системи. Міжнародний арбітраж не перебуває у вакуумі, його оцінка та потенціал безпосередньо пов’язані з оцінкою судової системи. Думаю, регіональну привабливість України як арбітражної юрисдикції ще не реалізовано, і тут якраз є місце для ефективної співпраці нашого українського арбітражного товариства.

 

Бесіду вів Олексій НАСАДЮК, «Юридична практика»

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

unnamed
tg-10
На-сайт_балы_600х90
На-сайт1_600x90
Slide

Інші новини

PRAVO.UA