У 2017 році, коли був створений Верховний Суд (ВС), судді нового суду довірили очолити його Валентині Данішевській, судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, віднедавна — у відставці. Вона стала першою жінкою, яка очолила суд касаційної інстанції в Україні, і саме під її керівництвом ВС працював, тестував на успішність судову реформу та її здатність забезпечити захист прав, свобод і законних інтересів особи. Що і як вдалося зробити: підбивали підсумки в ексклюзивному інтерв’ю з Головою ВС у 2017—2021 роках Валентиною Данішевською.

Шість тисяч разів ми спрацювали на єдність судової практики

— Пані Валентино, коли розпочинав роботу Верховний Суд як єдина касаційна інстанція, всі говорили, що його основна місія — це єдність судової практики. Чи можна сказати, що ВС вдалося впоратися з цим завданням?

— Варто розпочати з того, що судова реформа 2016 року насамперед заклала потужне інституційне підґрунтя для забезпечення єдності судової практики, адже ВС став єдиним судом, який здійснює касацію за всіма юрисдикціями. Другим складником є організаційна та процесуальна структура ВС. У 2017 році запрацювала Велика Палата Верховного Суду, яка й отримала функції вирішення конфліктів між правовими позиціями, що існували в різних юрисдикціях. Третій елемент — процесуальне законодавство, яке забезпечило певну підтримку цьому напряму.

Звісно, ми використали цей потенціал повною мірою. За чотири роки своєї роботи Велика Палата розглянула близько шести тисяч справ. Ці справи були спрямовані на те, щоб об’єднати практику, яка формувалася в різних юрисдикціях. Передусім це стосувалося вирішення міжюрисдикційних спорів. Крім того, були справи, присвячені подоланню суперечностей у висновках різних судів. Тобто це сприяло напрацюванню позиції, яка б могла бути спільною для всіх юрисдикцій, якщо всі вони дотичні до тлумачення норми права. Здебільшого це спори між цивільною і господарською юрисдикціями. Але були такі питання, що торкалися також адміністративної юрисдикції. Щодо кримінальної юрисдикції, то таких випадків, безумовно, було менше, але все ж були.

Найперше ми визначали, в яких судах повинно розглядатися те чи інше питання, але і тлумачення законів, які застосовуються і там, і там, було завданням Великої Палати.

Частина справ стосувалася вирішення виключних правових проблем, які переважно є наслідком неналежної якості законодавства. Це ситуації, коли закон часто і швидко змінюється, є суперечливим, конфліктує з іншими законами або не має чіткого змісту. І таких справ до ВП ВС передається чимало.

Тож шість тисяч разів ми спрацювали на єдність судової практики.

— ВП ВС відступала і від раніше сформованих позицій, і від своїх власних. Коли ВП ВС робить відступ, вона формує різну судову практику чи забезпечує єдність, уже враховуючи розвиток права та правовідносин?

— Відступ від правових позицій є об’єктивною реальністю. Це механізм забезпечення єдності. Якщо є різна практика, наприклад у господарській і цивільній юрисдикціях, то результатом вирішення такої справи обов’язково буде відхід від якоїсь із позицій.

— А може, і від обох…

— І таке може бути. Звісно, рішення народжується в складних умовах. Практика кожного суду може бути сталою. Тому кожна юрисдикція відстоює свою позицію.

На єдність практики впливають і всеохопність поглядів, і ракурси, з яких ми можемо подивитися на проблему, і саме життя

— Але ж ми дозволяємо судді першої інстанції обґрунтовано відступати від позиції ВС, то чому кожного разу виникає паніка, якщо ВС обґрунтовано відступає від своєї позиції?

— Розуміння єдності судової практики, нав’язане суспільству, а інколи й правникам, можна сформулювати таким чином: колись там ВС має забезпечити єдність практики. І все! Ставимо крапку!
Але так не буває ніколи. Якщо ми подивимося, як розвивається практика в сталих правових системах країн і загального, і континентального права, то побачимо, що там не тільки допускається, а й схвалюється різна судова практика. Питання не в тому, що судді прийняли різні рішення, питання в тому, чи вони обґрунтували це.

Єдність судової практики — це складова частина принципу правової визначеності. Звісно, ми всі прагнемо до того, щоб правова визначеність для людей існувала, щоб вони формували свою поведінку з огляду на можливі судові рішення. Але ця єдність, як і правова визначеність, не є абсолютною.

Якщо на єдності ставити крапку, то вона почне конфліктувати з іншими принципами, наприклад із принципом незалежності судді. Все ж таки суддя ухвалює рішення за власним переконанням. Він не може бути простим копіювальником чиїхось думок, тому що суддя відповідальний перед людиною за своє рішення.

Єдність має слугувати людям. Щойно єдність судової практики здатна породити несправедливе рішення для конкретної людини, ми повинні поступитися єдністю і забезпечити захист. Це стандарт Ради Європи. Він відтворений у висновках Консультативної ради європейських суддів, рішеннях Європейського суду з прав людини. Закріплений він і в нашому процесуальному законодавстві. Якщо суддя продемонструє, що знає сталу позицію, але вважає, що в цьому випадку застосування такої позиції дасть нерозумний чи несправедливий результат, він має прий­няти справедливе рішення, обов’язково обґрунтувавши його.

— Тобто справедливість більша цінність, ніж єдність…

— Звісно.

Те саме стосується і розвитку. Коли єдність судової практики починає конфліктувати з розвитком, то ми маємо пожертвувати єдністю на користь розвитку практики. Ми не можемо не розвиватися. Проте якщо говорити про баланс, то такі відступи не повинні бути частими, бо не аж так швидко змінюються суспільні відносини.

Поява різної практики — це природна річ. Не можуть п’ять тисяч суддів однаково думати. До того ж це залежить не лише від суддів, а й від переконливості адвокатів. Якщо сторона знайшла нові аргументи, навела приклади з міжнародної практики, це все має враховувати суддя під час ухвалення рішення.

Таким чином на єдність практики впливають і всеохопність поглядів, і ракурси, з яких ми можемо подивитися на проблему, і саме життя.

Я передала Всеволоду Сергійовичу Князєву потужний авторитетний Верховний Суд

— Верховний Суд попри те, що став єдиним, розташований нарізно. Суто формально здається, що це не дуже сприяє єдності. На вашу думку, чи сприяло б цьому розміщення в одній будівлі?

— Враження ваше справедливе. Не може з чогось різного одразу створитися щось єдине. Це серйозна робота, внутрішня і зовнішня, — забезпечувати єдність Верховного Суду. І робота ця не на один рік. Але якби ми були в одному приміщенні, ми б вирішили цю проблему швидше. Ми б мали більше можливостей для спілкування. Адже фактично ми зустрічаємося всім складом Верховного Суду декілька разів на рік, коли проводимо Пленум. А інших можливостей у нас немає. Це, безсумнівно, додає роботи керівникам, адже вони змушені узгоджувати спільні позиції не лише щодо розгляду справ, а й щодо цілей, ідей, курсу.

Та за ці чотири роки ми значно прогресували в єдності Верховного Суду, багато робили, щоб відчувати одне одного, звіряли позиції. Ви знаєте, що в нас є серйозні заяви, зроблені всім Судом. Їх же не робить тільки Голова ВС чи Голова ВС разом із головами касаційних судів. Це відбувається завдяки комунікаціям з усіма суддями Верховного Суду.

— Якщо порівняти ВС чотири роки тому і сьогодні, за вашим особистим сприйняттям, наскільки інший Верховний Суд ви передали своєму наступнику?

— Чотири роки тому в мене не було такого щастя, як прийняти Верховний Суд. Нам потрібно було його фактично створити. Безумовно, створити з оновленим складом, оновленими функціями і структурою. Це те, із чого ми починали.

Ми відкрили Верховний Суд до процесуальної роботи за два тижні. Тільки 30 листопада 2017 року відбувся перший Пленум, а 15 грудня вже запрацював Верховний Суд. Це була величезна робота. І не лише моя. Багато чого було зроблено заздалегідь. Я лише два тижні для цього працювала. А до того зусиль докладали Державна судова адміністрація України, Вища рада правосуддя, представники Ради з питань судової реформи, співробітники чинних на той час судів.

Потім почалося становлення Верховного Суду. Нам потрібно було прийняти майно, запустити ліквідаційні процеси щодо вищих спеціалізованих судів, розпочати формування колегій, палат, розподілити справи… А нам їх передали майже 78 тисяч.

Ми стартували з небаченим ентузіазмом і завзяттям. Коли ми за кордоном називаємо кількість розглянутих за перший рік роботи справ, усі дуже дивуються.

Зараз я передала Всеволоду Сергійовичу Князєву потужний авторитетний Верховний Суд, знаний на міжнародному рівні. І я думаю, що це допоможе йому вже із цього старту зробити наступний прорив.

Ми хочемо, щоб Етична рада діяла в межах Конституції України

— На початку року був прогноз, що залишки справ, які було передано до Верховного Суду, може бути «ліквідовано» до кінця цього року. Які залишки зараз?

— Навряд мова йшла про один рік. Малися на увазі цей рік і наступний. Справ ми розглядаємо близько 100 тисяч на рік. Зараз залишок становить приблизно 29 тисяч справ. Надходження — приблизно 90 тисяч на рік. Це означає, що скоро ми перейдемо до розгляду лише поточних справ.

Рік ще не завершився, але на початку наступного року ви подивитеся статистику, і я впевнена, що вона буде оптимістичною.

Багато вдалося розглянути. І тут потрібно зазначити, що нам дещо допомогла Верховна Рада України, обмеживши допуск справ до Верховного Суду. Кількість звернень до ВС не зменшилася, але розгляд справ по суті справді став меншим. Та варто пам’ятати, що відмову в прийнятті справи до розгляду ми теж повинні мотивувати.

— Улітку усі були сповнені оптимізму, що після того, як закони про Етичну раду, про Конкурсну комісію буде ухвалено, до кінця року ВККС буде сформовано. Сьогодні ми розуміємо, що це неможливо. Суди фізично зупиняють роботу. І таких судів уже вісім. Яка зараз ситуація з кадровим голодом?

— Ситуація складна. Погляньмо на неї крізь призму питання «А що таке реформа?».

У 2016 році справді відбувалася судова реформа: були запропоновані інші підходи до організації системи судоустрою, добору суддівських кадрів, був оновлений судовий процес, закладений фундамент формальної незалежності судової влади. І в результаті реформи було фактично створено Верховний Суд, Вищий антикорупційний суд, половина суддів
пройшла оцінювання, були започатковані конкурси в суди першої інстанції та у Вищий суд з питань інтелектуальної власності й навіть був оголошений конкурс до апеляційних судів.

І що ж сталося у 2019 році? Усе це було зупинено шляхом розформування ВККС. Могло бути й гірше, але численних порушень Конституції України вдалося уникнути завдяки рішенням Конституційного Суду України. Проте ВККС все­таки розпустили. Перестали розвиватися основні напрями реформи: оцінювання та добір нових суддів. І два роки парламент не міг ухвалити закон, щоб знову запустити роботу ВККС.

Що ми тепер маємо? Закони щодо ВРП та ВККС нарешті ухвалено. Але що, власне, там є реформою? Ну хіба що інший спосіб добору членів органів суддівського врядування. Більше нічого.

У кінцевому варіанті судова система нові підходи до добору сприйняла, хоча це є певною мірою втручанням у незалежність судової влади. Але в нинішніх умовах, коли є потреба підвищувати довіру до суду, судова влада цього не заперечує. Тим більше, що із цим погодилися інші суб’єкти призначення членів ВРП. Це і є суть нинішньої реформи.

Що стосується зміни персоналій у ВРП, то це не є реформою. Нещодавно ми бачили, як змінили склад уряду. Це реформа? Ні. Тому дострокова зміна членів ВРП не є реформою ВРП. Тим паче, наступного року ми й так мали б заповнювати вісім вакансій у ВРП. Інший добір — це теж зміна складу. І тому нову процедуру бажано було застосовувати під час нових доборів.

Етична рада нарешті починає роботу. Ви знаєте, які перестороги має судова влада. Ми хочемо, щоб Етична рада діяла в межах Конституції України. Для цього є не тільки конституційна, а й законодавча основа. У законі є положення про те, що Етична рада повинна діяти в такий спосіб, щоб ВРП не втратила свою повноважність. Інша річ, що є ще одна норма, яка дозволяє зупинити повноваження члена ВРП. Отже, ми хочемо, щоб суперечності було подолано за допомогою виважених дій членів Етичної ради. Крім того, норма, яка працюватиме так, щоб судді в Етичній раді не могли ні на що впливати (йдеться про голосування), не дасть змоги досягти мети реформи. Адже після Етичної ради за кандидатів буде голосувати з’їзд суддів.

Зараз мрію лише про відпочинок. А далі життя покаже…

— Міжнародні експерти, що є в Етичній раді, задля досягнення мети реформи можуть не користуватися тими перевагами, які вони мають під час голосування?

— Саме так. Етична рада сама може не доводити до ситуації, коли потрібно буде застосовувати право вирішального голосу, і рекомендувати тільки тих кандидатів, які всередині Ради матимуть 5–6 голосів підтримки.

— Ви стали першою і поки що єдиною жінкою — Головою ВС. Звісно, в сучасному світі це хороший знак. Ви особисто відчували на посаді більше підтримки чи більше тиску?

— Я мала достатній досвід керівної роботи й до Верховного Суду. Доводилося керувати і суто чоловічими колективами. Наприклад, у суді першої інстанції я очолювала колегію, до якої входили лише чоловіки.

— Професіонал на певному етапі вже не має відчуття статі… Але все ж таки, чи були випадки тиску?

— Ні, ніколи. Але це залежить і від того, як ти сам себе відчуваєш. У ВС мене оточували керівники касаційних судів і секретар ВП ВС. Вони всі чоловіки. Але вони мене обрали, вони мене сприйняли та ставилися до мене, як до керівника. Тому жодних незручностей я не відчула.

Так само і скрізь. Я не мала проблем у спілкуванні з прем’єр­міністром чи з головою парламенту. Жодних бар’єрів не було. Вони сприймали мене як керівника ВС.

Але якщо говорити про дискримінацію не за статтю, а за віком, то я стикалася з цим, коли мені було трохи більше ніж 20 років. Вважалося, що в молодих все ще попереду. Зараз чимало в цьому плані змінилося.

— У вас закінчився строк і на посаді Голови, і на посаді судді. Які ваші плани на продовження кар’єри?

— Звісно, за ці чотири роки я, повністю віддаючись роботі, вкрай виснажилася. Тому зараз мрію лише про відпочинок. А далі життя покаже…

— Судді — чи не найбільш згадувана сьогодні українцями професія: від них залежить успіх будь­якої з реформ. Та й самі судді працюють у режимі постійного реформування. Що б ви побажали колегам?

— Насамперед мудрості, виваженості та віри в краще. Зараз справді складний період, але він закінчиться. І судді отримають від суспільства повагу, довіру та вдячність за щоденну важку працю. Це довгий шлях, однак я вірю, що судова система його з гідністю пройде.

Бесіду вела Ірина ГОНЧАР, «Юридична практика»