У Legal High School (LHS) за ініціативи АО Benchers відбувся Discussion Hub «Адвокат у «Бермудському» трикутнику», модератором якого став Олег Валендюк, керуючий партнер AO Benchers. У привітальному слові Рустам Колесник, шеф­редактор «Юридичної практики», відзначив стан корупції в державі, що погіршується починаючи з 90­х років минулого сторіччя, та наголосив, що реальна боротьба з цим ганебним явищем розпочалася лише тепер, коли створено систему відповідних органів та внесено необхідні зміни до законодавства. Проте проблемою залишається взаємодія адвоката з антикорупційними органами. За оцінками Рустама Колесника, процес «притирки» між антикорупційними органами та адвокатами триватиме ще кілька років, тому вкрай важливо сторонам почути одна одну задля налагодження плідної співпраці.

Як зазначив Олег Валендюк, символічно, що LHS Discussion Hub відбувся напередодні Міжнародного дня боротьби з корупцією, який відзначається 9 грудня. Він розповів про історію його встановлення та наголосив, що метою було поглиблення розуміння проблем корупції та ролі Конвенції ООН проти корупції.

Світовим досвідом становлення, розвитку та взаємодії антикорупційних органів з учасниками дискусії поділилася Ольга Шаповалова, партнер AO Benchers, суддя Верховного Суду України у відставці, к.ю.н. Говорячи про світовий досвід боротьби з корупцією, пані Шаповалова зазначила, що в США такі проблеми розв’язувалися шляхом формування певних етичних стандартів. На базі ухваленого в 70­х роках минулого століття законодавства було розроблено кодекси поведінки для різних категорій чиновників. Контролем у цій царині займається відповідний сенатський комітет з етики та комітет зі стандартів службової поведінки посадових осіб палати представників.

У Швеції спеціального антикорупційного агентства немає, але є низка органів, які спільно виконують аналогічні функції. Проте особливо активну роль у протидії та запобіганні корупції виконують громадські організації, такі як «Інститут проти корупції».

У Нідерландах більшість проблем щодо корупційних проявів у державних органах та інститутах вирішуються на низовому рівні — всередині самих організацій, для чого там створено спеціальні підрозділи на кшталт бюро оцінки рівня добропорядності. Також широко застосовується практика викривачів корупційних проявів, які отримують за це матеріальне заохочення.

Найагресивнішою в Євросоюзі, за словами Ольги Шаповалової, є антикорупційна політика Румунії. А от у Сінгапурі боротьба з корупцією зосереджена на двох напрямах: ухваленні спеціального законодавства та створенні спеціального органу з протидії корупції. Та головне — це знищення передумов корупції: зменшення кількості послуг, що надаються чиновниками, та переведення їх в електронний формат.

Утім, на думку Ольги Шаповалової, ключову роль у протидії корупції в нашій державі має відігравати Національне агентство з питань запобігання корупції, а основна робота повинна полягати не в притягненні винних до відповідальності, а у виховній роботі та зміні свідомості громадян.

Олександр Лисак, партнер EQUITY, наголосив на необхідності гуманізації відповідальності та підкреслив, що міра покарання, передбачена українським законодавством за корупційні злочини, більш сувора, ніж у Європі, — за хабар у 5 тисяч гривень дають п’ять років позбавлення волі з конфіскацією. На його думку, варто передбачити альтернативні способи покарання, приміром великі штрафи для тих, хто порушує вперше, та дозволити застосування статті 75 Кримінального кодексу (КК) України до випадків засудження за корупційні злочини. Крім того, з метою запобігання таким злочинам потрібно приділити увагу визначенню причин, що спонукають людей вчиняти корупційні діяння.

Висвітлюючи тему процесуальних порушень кримінального процесуального законодавства, що допускаються під час розслідування корупційних злочинів, Ольга Булейко, суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, к.ю.н., звернулася до статті 412 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України, відповідно до якої істотність будь­якого порушення є оцінним поняттям, і суди під час прийняття рішення самі повинні визначати, що є істотним порушенням і чи мало воно вплив на судове рішення. Водночас вона проілюструвала свої тези рішеннями об’єднаної палати Верховного Суду, в яких ішлося про істотність порушень вимог КПК України. Крім того, Ольга Булейко зазначила: серед науковців є думка, що має бути диференційований підхід до оцінки істотності, суттєвості та фундаментальності порушень кримінально­процесуального закону з урахуванням як норми права, яку було порушено, так і наслідків самих порушень.

Під час онлайн­включення Віталій Пономаренко, в.о. заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора, наголосив, що, виносячи вирок за корупційні злочини, суди діють у межах, передбачених КК України. Доповідач вважає, що має значення не лише сума хабара, але й те, що його бере особа, наділена спеціальним статусом, яка давала присягу служити державним і суспільним інтересам. «Кожен державний службовець, ідучи на посаду, має оцінювати обов’язки, які він бере на себе, вступаючи на державну службу, і не мати на меті позазаконного збагачення. Коли особа звертає зі шляху служіння громадським інтересам, покарання має бути жорстким», — підкреслив він.

Катерина Широка, суддя Вищого антикорупційного суду (ВАКС), к.ю.н., зосередила увагу учасників дискусії на питанні застосування ВАКС запобіжних заходів. Зокрема, йшлося про доведення ризиків, які мають враховуватися під час обрання запобіжного заходу. Вона навела перелік ризиків, передбачених статтею 178 КПК України, та наголосила, що в більшості корупційних злочинів як запобіжний захід обирається застава, хоча її застосування також передбачає низку умов. Отже, виникла дискусія довкола питання: чи може бути стягнуто в дохід держави частину застави в разі порушення таких умов, оскільки це не врегульовано законотворцем. Обговорюючи практику визначення надвисоких застав до осіб, звинувачених у корупційних злочинах, учасники дискусії зазначили, що така практика не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та озвучили позицію Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо неможливості прив’язувати розмір застави до розміру завданих збитків.

«Коли суддя бере хабар, відповідальність він несе не за розмір цього хабара, а за порушення права людини на справедливий суд», — переконаний Володимир Володін, прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Так, незалежно від суми неправомірної вигоди, отриманої службовою особою, покарання має бути суворим. Говорячи про істотні порушення кримінального процесуального законодавства, що допускаються під час розслідування корупційних злочинів, пан Володін, посилаючись на позицію Верховного Суду, наголосив, що не будь­яке порушення цього законодавства зводиться до порушення фундаментальних прав і свобод людини, тому суд обґрунтовує, чому саме це порушення є настільки істотним.

На думку Віталія Положишника, адвоката, практика, що склалася сьогодні довкола істотних порушень кримінального процесуального законодавства, які допускаються під час розслідування корупційних злочинів, є помилковою. Він обґрунтовував цю тезу тим, що всі докази мають проходити перевірку на предмет порушення прав конкретного громадянина. Водночас не звертається увага на те, що кримінальне процесуальне законодавство передбачає неухильне дотримання КПК України під час провадження своєї діяльності представниками слідчих органів. І в статті 86 КПК України прямо зазначено, що належними є лише докази, отримані в порядку, передбаченому законом. «Питання допустимості — це тест на законність, і між ними можна поставити знак рівності», — переконаний доповідач.

Резюмуючи дискусію, Олег Валендюк зазначив, що антикорупційні органи існували в нашій державі і до створення Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури — були спецпідрозділи у складі органів внутрішніх справ, прокуратури та Служби безпеки України. Однак низька ефективність їх роботи спричинила необхідність створення спеціалізованих відокремлених підрозділів та органів із відповідними гарантіями незалежності. Також він висловив переконання, що новостворені антикорупційні органи мають застосовувати новітню тактику й технології, новий підхід до розслідування цих кримінальних проваджень.

Олесь ЄВТЄЄВ «Юридична практика»