Уже місяць у Білорусі єдиною формою провадження адвокатської діяльності є юридичні консультації, що входять до складу адвокатських колегій. Водночас лише за адвокатами збереглося право представляти інтереси клієнтів у судах, зокрема й економічних. Але надавати консультації в питаннях ведення бізнесу можуть і юристи, які отримали відповідні ліцензії, без статусу адвокатів. Тому в жовтні всі білоруські адвокатські об’єднання стояли перед вибором: остаточно переходити в «класичну» адвокатуру чи повертатися в юридичний консалтинг.

Компанія «Степановський, Папакуль та Партнери» від 29 жовтня ц.р. працює у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Чому було зроблено саме такий вибір і що відбувається на юридичному ринку Білорусі загалом, «Юридичній практиці» розповів Олександр Степановський.

— Олександре, дякую, що погодилися розповісти про реформу. Гадаю, українські читачі мало обізнані з тонкощами нового законодавчого регулювання юридичних послуг у Білорусі. Як я розумію, новий закон через 10 років повертає певною мірою до регулювання окремо адвокатури та окремо юридичної діяльності.

— Схоже. Я тоді почну з більш ранньої історії. У нас до 2012 року були і, власне, є сьогодні юристи‑ліцензіати. Це юристи, які працюють у ТОВ чи індивідуально, вони мають спеціальну ліцензію, видану Міністерством юстиції Республіки Білорусь, і можуть обслуговувати бізнес. Вони працюють із юридичними особами та індивідуальними підприємцями, фізичними особами, які є учасниками юридичних осіб, тобто акціонерами, засновниками, учасниками тощо.

До 2012 року ці ліцензіати мали право представляти інтереси клієнтів в економічних судах. Тоді це був господарський суд. У 2012 році, якщо мені пам’ять не зраджує, було прийнято нову редакцію Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність у Республіці Білорусь». Вона дозволяла юристам‑ліцензіатам, у кого був досвід понад п’ять років, без іспитів і без будь‑яких додаткових співбесід перейти до адвокатури. Це з одного боку. З іншого боку, юристам‑ліцензіатам заборонялося з моменту набуття чинності законом займатися будь‑якими судами, крім третейських. Суди насправді стали монополією адвокатів.

До 2012 року ми працювали під тим самим брендом як ТОВ. Але потім ми зважили всі за і проти та вирішили, що перехід в адвокатуру — це гарна можливість розвинути нашу практику: трудові спори, робота з фізичними особами, а також у сімейних справах, шлюбних конфліктах тощо. Тому ми й перейшли до адвокатури. Частина колег, які мали достатній стаж, не складали іспити. Частина, в кого не було відповідного стажу, поступово складали іспити і потихеньку вливались до лав адвокатури. І так було до цього року.

Цього року все змінилося, і дуже різко. Я не знаю, чим це було викликано, але припускаю, що це пов’язано з тим, як адвокати здійснювали професійний захист громадян, що мали політичні амбіції. Якщо попередня редакція закону про адвокатуру обговорювалася юридичною спільнотою близько двох років і навіть більше…

— Це коли була спроба поєднати класичну адвокатуру та юрбіз?

— Авжеж. А нині не було жодних дискусій. На конференції в березні, що проводиться щороку міською колегією адвокатів, у якій я перебував, було оголошено, що готуються зміни до закону про адвокатуру. Проєкт готували в Міністерстві юстиції, і він фактично готовий та відправлений на погодження до міністерств і відомств, які за це відповідають. Було кілька редакцій цього закону, і кінцеву версію затверджено парламентом 7 травня. 27 травня закон був підписаний президентом, а вже 29 травня цього року оприлюднений і набув чинності.

Ринку дали пів року на вибір, як продовжувати юридичну діяльність. Змін було багато, але в контексті нашої бесіди важливо, що змінилися форми провадження адвокатської діяльності. З 2012 року їх було три:

— індивідуально, коли адвокат працював майже як індивідуальний підприємець;

— адвокатські бюро (це як у нас є партнери в адвокатському бюро і є адвокати, які працюють за трудовими контрактами);

— класичний варіант, який був у радянському союзі: юридична консультація, в якій кожен адвокат працює індивідуально, але прикріплений до якоїсь консультації за районом.

Сьогодні лишилася одна — остання.

— А юрконсультація підпорядковувалася колегії?

— Система така: є колегія адвокатів, вона міська (у Мінську) чи обласна, це юридична особа, і ця колегія має в кожному районі свою консультацію як філію.

— Ми добре знаємо цю систему. В Україні вона також була основною для більшості адвокатів до 2012 року.

— Це радянська система. За новою редакцією закону нам забороняється працювати індивідуально та у складі адвокатських бюро. Пропонується перейти в консультацію, якщо є бажання продовжувати діяльність, або піти з адвокатури.

— Це з 29 жовтня?

— Так, 29 жовтня — останній день чинності старої редакції закону про адвокатуру. З 30 жовтня новий закон діє в повному обсязі. Що виходить?

Звісно, ліцензія адвоката мені дорога, мені реально шкода йти з адвокатури. Скажу прямо: ми зробили багато, ми намагалися зробити адвокатуру кращою, всіляко дотримуватися професійної етики, підтримувати юридичну спільноту, і мені шкода йти з адвокатури. Але з іншого боку, якщо я, наприклад, переходжу до консультації, я починаю працювати індивідуально. Відповідно, той пул клієнтів, який ми напрацювали за 15 років (нашій команді 15 років цього року!), як ділити будемо?

Вони були клієнтами адвокатського бюро — юридичної особи, а чиї вони клієнти? Вони мої? Валерія Папакуля? Моїх партнерів? Моїх працівників? Не зрозуміло.

Відповідно, друге питання — команда. Ми працюємо над великими бізнес‑проєктами. Це завжди командна робота. Якщо кейс із M&A, там і «трудовики», і «податківці», і «корпоративники», і IT, і «антимонопольники», і нерухомість. Як індивідуально працювати над ним?

Уявімо, що прийшов клієнт із запитом на M&A і каже: мені потрібні ось ці й ось ці фахівці. Звідки я їх візьму? Зараз, виходить, закон вимагає, щоб клієнт із кожним адвокатом безпосередньо укладав договір. Мені потрібні 10 фахівців? Клієнту 10 договорів укладати?

— Йому незручно, звісно.

— Для зручності роботи з клієнтами закон у принципі дозволяє нам створити ТОВ, отримати ліцензію на юридичні послуги та продовжити діяльність як юридична особа. Ми 1 вересня самі зареєстрували ТОВ.

— Знову?

— Так, другий захід. Отримали ліцензію на надання юридичних послуг, і фактично ми намагаємося реорганізуватися і перевести все на рейки ТОВ.

— А із судами як тепер бути?

— Гарне запитання! Колеги, які займалися судами, йдуть працювати в консультації. Як і раніше, їх основна спеціалізація — це суди. І ми їх втрачаємо, з одного боку. З іншого боку, зрозуміло, що ми намагатимемося підтримувати стосунки, рекомендувати їх, відправляти до них клієнтів. Якщо закон цього вимагає, ми повинні це виконувати. На жаль, для клієнтів це незручність. Але я жартую, що ми наблизилися до Великої Британії: там також є соліситори і баристери… Соліситори не можуть ходити у всі суди, це майже як ми зараз. А баристери можуть, відповідно, вони туди ходитимуть.

— А ліцензіатам повернули право ходити до економічних судів?

— Ні, в тому й річ. Як було з 2012 року, коли змінили ці вимоги для юристів‑ліцензіатів (назвемо їх так), такими ці умови залишилися. Ліцензіати мають право займатися лише консалтингом.

Відповідно, якщо потрібно буде піти до суду, вони зобов’язані запропонувати клієнту укласти договір із адвокатами. Раніше це можна було зробити з адвокатським бюро, з індивідуальним адвокатом або з кимось із адвокатів, які працюють у консультації. Наразі вибору не буде. Зараз ти зобов’язаний запропонувати клієнту укласти договір з адвокатом, який працює в юридичній консультації, ну або в спеціальній юридичній консультації, що суті не змінює.

— Спеціальна юридична консультація — що це таке?

— Це такі утворення без статусу юридичної особи, які створені на базі адвокатських бюро, але стали юридичними консультаціями та підпорядковуються Мінській міській чи будь‑якій обласній колегії адвокатів. Кандидатури на посади завідувачів усіх юридичних консультацій, за новою редакцією закону, тепер узгоджуються з Міністерством юстиції.

— Вибір адвоката з цієї консультації залишається за клієнтом?

— Так, вільний вибір.

— А завідувач може розподіляти?

— Може, але якщо, наприклад, клієнт не знає, кого вибрати, або не має переваг, або, скажімо, надається безкоштовна допомога, у завідувача будуть функції розподілу справ. Знову ж таки, є категорія справ, послуги з яких надаються за кошти колегії адвокатів, наприклад трудові справи. Я вважаю, що завідувач розподілятиме ці справи, в нього така функція буде.

Або з вулиці хтось зайшов, тоді справді завідувач визначатиме, самому обслужити чи до когось відправити.

Але я думаю, що буде так: якщо я знаю адвоката Іванова чи Петрова, я можу спокійно піти до нього, укласти з ним угоду і працювати з цим адвокатом, тут жодних обмежень не буде.

— Адвокат сам укладає договір чи завідувач це якимось чином засвідчує?

— Кожен адвокат має право на укладання договору. Але він все одно діє від імені колегії адвокатів (колегія — юридична особа). Принаймні так було до сьогодні: кожен адвокат сам укладав угоду, але гроші клієнт платив на рахунок колегії адвокатів. Бухгалтерія, наприклад Мінської колегії адвокатів, робила необхідні вирахування (внески до адвокатури): до Мінської міської та Білоруської республіканської колегії адвокатів, — утримувала прибутковий податок із сум, які надходили на рахунок. А решта суми виплачувалася вже безпосередньо цьому адвокату: на його рахунок у банку, на карту або як було зручно. Ось така приблизно схема.

— А юрисдикція в адвокатів обмежена колегією?

— Ні‑ні. Адвокат має право вести справи в будь‑якому місті, будь‑де в Республіці Білорусь. Зрозуміло, що є проблема в районних центрах, де все‑таки адвокатів бракує. Колеги з Мінська їздять до районних центрів, щоб надавати юридичну допомогу.

— Як не лише ваше адвокатське бюро, а й ринок загалом відреагував на ці зміни? Більше залишаються, розподіляються, частина йде в адвокати та приєднуються до своїх колег?

— Досить складно. Ринок відреагував негативно. Клієнти незадоволені, адвокати незадоволені. Радіти нема чому, з одного боку… З іншого боку, багатьом моїм колегам ліцензія адвоката дісталася досить важко, і вони дорожать цією ліцензією. І хоча в адвокатському бюро чи індивідуально працювати було набагато зручніше, зрозуміліше і для клієнта, і для себе, але вони вирішили переходити до консультацій та працювати там.

Ми вирішили повернутися до консалтингу. Кожен приймає рішення з огляду на кілька, на мою думку, критеріїв… По‑перше, з ким ти працюєш і як ти працюєш. Якщо клієнти — фізичні особи, це одна історія. Якщо ти працюєш у судах, найбільше судишся — це інша історія. Відповідно, якщо ти працюєш на фізосіб і судишся, тут мало варіантів: треба відразу переходити до юрконсультацій. Якщо серед клієнтів є юридичні особи, ти їх консультуєш і іноді судишся, тоді доводиться все зважувати і вирішувати, що далі робити.

Ми завжди працювали з бізнесом. Хоча виручка від судової практики досить велика (цього року вона навіть більша, під 35 %) і ми її ніби втрачаємо. Але з іншого боку, якщо колеги нічим іншим не займаються, крім судової роботи, вони повинні загалом годувати себе якось, правильно? Тому рішення для нас складне й непросте, але ми переважно йдемо в консалтинг. А колеги йдуть в юрконсультації адвокатами. Певна річ, як я вже казав, ми відправлятимемо до них наших клієнтів, усіляко будемо рекламувати їх, підтримувати.

— Тим паче, що вам також зручно працювати з ними.

— Так, ми знаємо, як вони працюють. Якийсь порядок роботи відрегулюється найближчим часом, сподіваюся.

Ми продовжимо працювати під фактично старою назвою — називатимемося ТОВ «Степановський, Папакуль та Партнери». До назви, зважаючи на вимоги законодавства, додалися слова «юридичні послуги». Але в нас залишаться той самий логотип, та сама адреса, залишиться, напевно, три чверті команди, залишаться клієнти та консалтинг без судів.

Так, не дуже зручно, але якось виживемо.

— Виходить, що фактично 10 років бізнес‑консультанти, тобто юридичні консультанти, вливалися до лав адвокатури…

— А тепер вилилися назад…

— Вливалися, вливалися, тепер якась частина виллється назад — ті, хто піде до адвокатури…

— Так, цілком правильно.

— Тому що встановили монополію і нині підуть назад… Як загалом уживалися два види юристів в одній адвокатурі? У нас це велика дискусія.

— Ірино, ви знаєте, в нас теж дискусія. Досить складно уживалися. По‑перше, різниця полягає в кількох важливих моментах, мені здається. Адвокати… Ми їх називали класичні та нетрадиційні.

— У нас класичні та бізнес‑адвокати…

— Нетрадиційні — це такий жарт був. Ось у чому різниця насправді. У бізнес‑адвокатів (називатимемо їх красиво) завжди були вищі ставки. Якщо до нас приходили фізичні особи, ми їм одразу говорили: такі ставки, і для багатьох це був шок. Це бізнес готовий сплачувати такі гроші. З іншого боку, ми мали певний маркетинг, просування. Ми завжди як ті, хто прийшов із бізнесу, публікували статті, виступали, брали участь у конференціях… Відповідно, це приваблювало нових клієнтів, і ми, звісно, в класичних адвокатів забирали якийсь шматок роботи.

Друге: наші погляди на якісь речі не збігалися, постійно тривали спори, що хтось кращий, хтось гірший. Але насправді це мене дивує. Позиція моя та моїх колег, які працювали зі мною, завжди була однозначною: ми адвокати, в нас є правила адвокатської етики, ми маємо суворо діяти в рамках цих правил. І для нас їх дотримання було взагалі святим. Ну зрозуміло, що хтось, мабуть, заздрив, хтось там захоплювався, всяке було. Стосунки були непростими.

Мені здається, ми додали багато цікавого, багато нового в роботу класичної адвокатури. І ми хотіли, щоб якість послуг, відповідальність зростали. У нашого адвокатського бюро (напевно, одного з небагатьох) було застраховано професійну відповідальність. Сума — пів мільйона доларів. Ніхто практично в Білорусі не має такого страхового покриття, як у нас. Це нововведення, яке ми принесли, працюючи з бізнесом. І ми просували цю тему, щоб адвокати теж страхували відповідальність.

На засіданнях ради міської колегії адвокатів ми часто обговорювали тему скарг клієнтів на неякісну роботу. І тут треба або повертати гроші, або налагоджувати бізнес‑процеси (назвемо так), працюючи з клієнтами, або страхуватися. Ми намагалися ці речі культивувати. Усі три підходи. І гроші повертати, і бізнес‑процеси налагоджувати, і використовувати страховку. Мені здається, з цього погляду ми були прогресивними.

Як далі все розвиватиметься, не знаємо. Я сподіваюся, що ми залишимо якийсь позитивний слід в історії адвокатури.

Можливо, через певний час з’явиться можливість повернутися, тоді, можливо, повернемося. Життя непередбачуване.

— Ще одне запитання: чи залишається якийсь період, щоб адвокати, які зараз відмовляться від цієї діяльності, змогли повернутися до адвокатури?

— Як я розумію, порядок такий: ти отримуєш ліцензію Міністерства юстиції, складаєш іспит, міністерство видає тобі ліцензію на адвокатську діяльність, але ти не можеш практикувати, поки тебе не прийняли до лав якоїсь колегії адвокатів.

Відповідно, подвійний допуск відбувається: спочатку ти отримуєш ліцензію, потім тебе приймають до членів колегії. І з моменту прийняття до членів колегії ти йдеш або в консультацію, або співробітником у бюро, або починаєш працювати індивідуально, якщо в тебе був необхідний стаж.

Ну от зараз нас виключили зі складу Мінської міської колегії адвокатів, але я ліцензію можу протягом року не здавати і написати знову заяву до якоїсь колегії адвокатів із проханням прийняти мене до складу та призначити в консультацію… Певна річ, це рішення прийматиметься радою колегії, проте є шанс повернутися знову в адвокатуру. Протягом року. Якщо в цей період ти цього не робиш, то ліцензія має бути відкликана в тебе Міністерством юстиції (я добровільно здав ліцензію 15 листопада — відправив її поштою до Міністерства юстиції).

— Після цього, якщо захочеться повернутись, — знову на іспит?

— Так. Далі — в загальному порядку.

Ми маємо приклади колег, яких виключали з колегії адвокатів на три роки, скажімо. Через три роки колеги знову йшли, складали іспит, отримували ліцензію, їх брали до складу якоїсь колегії адвокатів, і вони продовжували діяльність як адвокати. Відповідно, якщо через рік я не повернуся, я повинен буду скласти іспит, отримати ліцензію.

— Як відбувається адвокатський іспит у Білорусі?

— Він проводиться в письмовій та усній формі. Відповідно, письмово — це відповіді на комп’ютері, як я розумію, з усіх галузей права, і усно — це відповіді на запитання екзаменаційної (атестаційної) комісії. Якщо раніше акцент робився на письмовому іспиті, усний був фактично факультативним: питання були більше про досвід, про життя, ніж суто професійні речі, то зараз акцент зроблено на усному іспиті. Письмовий, як гігієнічний фактор: ти просто зобов’язаний його здати. А остаточне рішення ухвалюється за результатами усної співбесіди.

— Видає адвокатське свідоцтво Міністерство юстиції?

— Міністерство юстиції видає ліцензію, а коли тебе беруть до складу якоїсь колегії адвокатів, вони вже видають посвідчення адвоката.

— Але фактично хто іспит приймає?

— Міністерство юстиції.

— Один орган на всю Білорусь?

— Так.

— Щоб стати юристом за ліцензією для консалтингу, ліцензію теж видає Міністерство юстиції?

— В адвокатському бюро в нас у кожного з адвокатів була своя власна ліцензія, сама юридична особа — адвокатське бюро її не мала. А ліцензіати мають одну загальну ліцензію на юридичну особу. До неї є спеціальні ліцензійні вимоги: директор повинен мати вищу юридичну освіту, в штаті має бути щонайменше два юристи, які мають стаж роботи не менш ніж три роки і кожні три роки вони повинні проходити курси підвищення кваліфікації.

В адвокатів вимога щодо підвищення кваліфікації також є, але раз на п’ять років. І плюс адвокати мають додатково атестацію, яку проводить або колегія адвокатів, або іноді Міністерство юстиції. Я, скажімо, проходив востаннє в Міністерстві юстиції атестацію. Сама ліцензія є безстроковою, але за результатами атестації можуть її позбавити.

— Ліцензія на консалтингову діяльність має термін дії?

— Ні, не має. Вона видається юридичній особі чи юристу — індивідуальному підприємцю, як на вид діяльності, вона безстрокова, потрібне лише підвищення кваліфікації кожні три роки.

— Дякую вам за докладне інтерв’ю. Хочу побажати, щоб цей непростий вибір привів вас до успіху. І, певна річ, вітаю з 15‑річчям компанії!

— Дякую.

Бесіду вела Ірина ГОНЧАР, «Юридична практика»