ВОРОНОВ Роман — керуючий партнер ЮК «Воронов і Партнери», м. Київ

Кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності стали неабияким «скарбом» для злочинців, що бажають покращити свої статки, сприяючи занепаду економіки країни.

Конституція України гарантує кожному право на господарську діяльність, не заборонену законом. Держава забезпечує захист конкуренції в підприємницькій діяльності та захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю й безпечністю продукції та всіх видів робіт і послуг (стаття 42 Конституції України).

Під час переходу України до багатоукладної економіки (свободи підприємництва, заохочення конкуренції та розбудови зовнішньоекономічної діяльності) злочини у сфері господарської діяльності потребували декриміналізації за Кримінальним кодексом (КК) 1960 року (ідеться, наприклад, про порушення порядку провадження підприємницької діяльності, спекуляцію, порушення правил торгівлі, штучне підвищення і підтримання високих цін на товари народного споживання та послуги населенню, злочинно недбале зберігання зерна та насіння олійних культур тощо).

Станом на сьогодні «партнером» кримінального правопорядку всіх суб’єктів господарювання та держави є Кримінальний кодекс України, що містить в Особливій частині цілий розділ VII «Кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності», що налічує 34 статті. Серед поширених економічних злочинів, що становлять істотну частку таких правопорушень в Україні, є, зокрема, контрабанда, ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), доведення до банкрутства, легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом.

Контрабанда

Станом на сьогодні контрабанда посідає перше місце серед злочинів у сфері господарської діяльності, проте неефективне нормативно‑правове регулювання цієї галузі дає підстави для послаблення чи уникнення відповідальності.

Еволюційно склалося так, що розвиток людства визначив розвиток злочинності. В сучасній Україні зберігається тенденція до зростання рівня порушення митних правил та ввезення контрабандних товарів, що створює реальну загрозу для економічної безпеки держави.

15 листопада 2011 року Верховна Рада України декриміналізувала контрабанду товарів шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» № 4025‑VI, яким серед іншого внесла зміни до статті 201 КК України. Так, від 2012 року переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю товарів, за окремими винятками, не є контрабандою і не вважається злочином.

Станом на сьогодні розділом VII Особливої частини КК України визначено лише певну кількість активів, які може бути віднесено до об’єктивної сторони злочину.

15 листопада 2021 року Україна «відсвяткувала» перший ювілей з моменту декриміналізації контрабанди товарів. Упродовж останніх років національне законодавство було «атаковано» низкою законопроєктів, що мали на меті розширити та доповнити зміст статей стосовно збільшення групи товарів, зокрема акцизних, за незаконне переміщення яких передбачено кримінальну відповідальність. Відтак 23 квітня 2021 року було зареєстровано проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо криміналізації контрабанди товарів та підакцизних товарів, а також недостовірного декларування товарів» № 5420.

Прийняття цього законопроєкту, на думку його авторів, сприятиме припиненню схем незаконного переміщення всіх груп товарів, що матиме позитивний вплив на розвиток національної економіки, зокрема в частині збільшення податкових надходжень до державного бюджету України.

Згідно з даними судової статистики 2021 року, за статтею 201 КК України судам довелося винести близько 30 вироків, проте нормативно‑правова «лояльність» дає підстави говорити про недостатню ефективність національного законодавства щодо боротьби з усіма видами контрабанди. Більшість кримінальних проваджень було закрито у зв’язку з невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухилення від сплати

Проблема ухилення від сплати податків завжди займає ключове місце в усіх країнах, особливо тих, де податкове законодавство є незбалансованим відносно світових тенденцій економіки.

В українських реаліях питання, платити чи не платити, стоїть особливо гостро, адже податковий тиск примушує підприємців шукати прогалини в законодавстві або використовувати різні схеми для зменшення податкового навантаження. І як наслідок, усе це негативно відображається на економічному стані країни.

Досудове розслідування та судовий розгляд кримінальних проваджень щодо ухилення від сплати податків характеризуються багатьма особливостями, що обумовлено специфікою з’ясування складу злочину за статтею 212 КК України.

Поширеним явищем стали випадки, коли відомості за статтею 212 КК України вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі аналітичних довідок, аналізів і рапортів, які містять лише певні, не завжди належним чином обґрунтовані припущення щодо можливого ухилення від сплати податків без наявності актів документальних перевірок. У результаті цього у відповідних органів з’являється право проводити досудове розслідування щодо платників податків: обшуки, виїмки (тимчасовий доступ до речей і документів), допити, негласні слідчі (розшукові) дії тощо. Це викликає певний резонанс серед представників бізнесу і в суспільстві в цілому. Окрім того, наслідки таких дій позбавляють громадян права вільно розпоряджатися та володіти своїм майном, що порушує їхні конституційні права.

Так, за даними офіційної статистики Офісу Генерального прокурора, за статтею 212 КК України у 2021 році щомісяця реєструвалося до 800 кримінальних проваджень, і лише 10 % із них передавалися до суду для подальшого розгляду.

Пленум Верховного Суду України в постанові «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів» № 15 від 8 жовтня 2004 року звернув увагу на те, що в разі оскарження в суді платником податків рішення податкового органу обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні до остаточного вирішення справи судом, за винятком випадків, коли обвинувачення не тільки базується на рішенні, що оскаржується, але й доведене на підставі додатково зібраних доказів згідно з вимогами кримінально‑процесуального законодавства України.

В ухвалі від 6 жовтня 2016 року в справі № 361/8842/14‑к Апеляційний суд Київської області (зараз Київський апеляційний суд) визнав необґрунтованими доводи прокурора про те, що посилання суду першої інстанції на рішення Київського окружного адміністративного суду, Київського апеляційного адміністративного суду та Вищого адміністративного суду України суперечать вимогам абзацу 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів» № 15 від 8 жовтня 2004 року, та наголошував на тому, що винуватість особи у вчиненні злочину, передбаченого статтею 212 КК України, не може ґрунтуватися виключно на рішенні суду в адміністративній справі, її має бути підтверджено й іншими доказами.

Водночас не потрібно забувати про презумпцію невинуватості та вимагати доведення вини у вчиненні правопорушення. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 805/5040/15‑а зазначив, що посилання податкового органу на наявність кримінального провадження, яке не завершене та перебуває на стадії досудового розслідування, без зазначення його номера, викладення суті не доводить вину суб’єкта господарювання.

За останні роки держава окремо приділяла увагу формуванню охоронної політики та підвищенню податкового комплаєнсу серед платників. Державна новація щодо створення нового органу — Бюро економічної безпеки має не тільки забезпечити належний захист держави, а й не допускати зловживання посадовими особами своїми процесуальними правами, обов’язками та забезпечити захист від недобросовісного втручання органів державної влади.

Податкове законодавство повинно бути оптимальним та реальним, що дасть змогу дотримуватися його всім учасникам ринкових відносин. Суб’єктам господарських відносин слід запроваджувати правила «податкової гігієни» та безпеки задля забезпечення захисту своїх прав та недопущення економічних збитків.

Імплементація міжнародних правил (Плану дій Організації економічного співробітництва і розвитку щодо запобігання розмиванню бази оподаткування і виведенню прибутків із‑під оподаткування (план BEPS), Закону США про податкову звітність за закордонними рахунками (FATCA) в українське законодавство повинна не тільки забезпечити «усмішку» західних партнерів України, а й створити вигідні умови співпраці держави та її громадян, зокрема суб’єктів господарювання (як, наприклад, податкова амністія (одноразове (спеціальне) добровільне декларування).

Підвищити ефективність

Отже, на прикладі двох поширених злочинів можемо казати про необхідність як підвищення ефективності правового регулювання, так і забезпечення захисту прав та інтересів суб’єктів господарювання. Інакше випадкове потрапляння підприємців у поле зору правоохоронних органів матиме наслідком технічне блокування господарської діяльності підприємств через проведення слідчих дій, а також доведеться захищатися в кримінальних провадженнях.