БОЙКО Сергій — адвокат ЮК VB PARTNERS, м. Київ

Для осіб, які переховуються, в Кримінальному процесуальному кодексі (КПК) України передбачено особливу процедуру здійснення спеціального досудового розслідування. Мова йде про заочне розслідування (in absentia).

Такий інструмент правоохоронці починають дедалі активніше використовувати на практиці, в результаті чого зростає судова практика в цій сфері.

Відповідно до статей 297¹, 297² КПК України обов’язковими підставами для ухвалення слідчим суддею рішення про здійснення спеціального досудового розслідування є (1) переховування від органів слідства та суду; (2) оголошення у міжнародний розшук.

Водночас такі поняття не визначено кримінальним процесуальним законодавством. Це, своєю чергою, формує непорозуміння та неоднозначну судову практику.

У цій статті пропонуємо розглянути питання оголошення особи в міжнародний розшук та особливості процедури розслідування in absentia.

Оголошення в міжнародний розшук

Як уже було зазначено, однією з підстав проведення слідства за відсутності підозрюваного є оголошення особи в міжнародний розшук.

Через відсутність законодавчого регулювання на практиці існує декілька позицій, від якого саме моменту слід вважати особу оголошеною в міжнародний розшук.

Перша позиція полягає в тому, що оголошення особи в міжнародний розшук настає з моменту винесення слідчим відповідної постанови. Водночас будь‑яких дій слідчого щодо реалізації такої постанови не вимагається.

Прихильниками зазначеної позиції є, безумовно самі слідчі. На жаль, на практиці деякі судді її також підтримують і мотивують міжнародний розшук наявністю лише формальної постанови слідчого.

Друга позиція полягає в тому, що особа не вважається оголошеною в міжнародний розшук, доки Інтерпол не опублікує «червону картку».

Третя позиція — особа вважається оголошеною в міжнародний розшук у разі вчинення активних дій слідчим. А саме після:

– винесення постанови про міжнародний розшук;

– внесення відомостей про розшук до Єдиного реєстру досудових розслідувань;

– належного звернення слідчого із запитом до Національного центрального бюро Інтерполу (НЦБ);

– неповернення слідчому такого запиту.

Суди, зокрема Вищий антикорупційний суд (ВАКС), здебільшого займають третю позицію.

Найбільш обґрунтовано таку позицію викладено у відповідних ухвалах ВАКС, зокрема в ухвалі колегії суддів Апеляційної палати ВАКС від 4 лютого 2020 року у справі № 991/3010/19: «За умови винесення слідчим, прокурором постанови про оголошення особи в міжнародний розшук, внесення цих даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні та належного звернення із запитом до НЦБ задля отримання співробітництва з Генеральним секретаріатом Інтерполу та правоохоронними органами зарубіжних держав щодо міжнародного розшуку підозрюваного, який не було повернуто в передбаченому порядку, особа може вважатися оголошеною в міжнародний розшук».

Спеціальне розслідування

Конституцією України гарантовано, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.

Кожен має право на участь у розгляді своєї справи в передбаченому процесуальним законом порядку в суді будь‑якої інстанції. Відповідне право також закріплено в КПК України.

Водночас практика дотримання цих вимог під час вирішення питання про призначення розслідування in absentia є доволі неоднозначною. Здебільшого суди не надсилають підозрюваному судову повістку.

Справді, слідчий суддя може розглянути зазначене питання за відсутності підозрюваного.

Однак КПК України не містить норм, які би дозволяли слідчому судді розглянути відповідне клопотання та надати дозвіл на заочне розслідування без належного виклику підозрюваного в засідання.

Переховування від слідства?

Як уже зазначалося, переховування від слідства — це одна з підстав для надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування.

Ефективним засобом спростування вказаної обставини можуть бути:

– консульський облік;

– посвідчення документів у посольстві;

– отримання офіційних доказів від іноземної держави щодо проживання підозрюваного;

– активна комунікація підозрюваного зі слідством;

– ініціювання міжнародної співпраці (зокрема слідчих дій).

Використати всі засоби

Розслідування in absentia без попереднього використання всіх засобів для забезпечення проведення такого розгляду за участі особи є грубим порушенням міжнародних норм.

Сукупність перелічених обставин вказує на те, що особа перебуває за кордоном та абсолютно не приховує своє місце перебування.

Відповідно, це фактично робить застосування інституту спеціального розслідування недоцільним з огляду на таке.

Резолюцією Комітету міністрів Ради Європи «Про критерії, що регламентують розгляд, який здійснюється за відсутності обвинуваченого» (75) 11 від 19 січня 1973 року (Резолюція) встановлено мінімальні правила здійснення провадження in absentia.

Резолюція є міжнародним стандартом, який слугував орієнтиром під час розроблення проєкту Закону України № 3587 від 8 листопада 2013 року (щодо заочного кримінального провадження).

Чим документом було передбачено, що:

– справа не може розглядатися за відсутності особи, якщо її не було повідомлено повістками про проведення розгляду і не було надано їй достатнього часу для підготовки захисту (якщо тільки не буде встановлено, що вона навмисно прагнула уникнути правосуддя);

– коли суд встановить, що обвинуваченому, який не з’явився на розгляд, було вручено повістку, він відкладає розгляд справи, якщо визнає, що особиста присутність обвинуваченого є обов’язковою або є підстави вважати, що в обвинуваченого виникли перешкоди для явки;

– справа не повинна розглядатися за відсутності обвинуваченого, якщо є можливість перенести її розгляд на територію іншої держави або звернутися із запитом про видачу.

Таким чином, міжнародними нормами не допускається здійснення провадження in absentia, коли існує реальна можливість провести розгляд за присутності особи, прав та обов’язків якої стосується таке провадження. Здійснення провадження in absentia без попереднього використання всіх засобів проведення такого розгляду за участі особи є грубим порушенням міжнародних норм.

У разі проживання особи за межами України на законних підставах цим засобом є проведення всіх дій щодо підозрюваного в порядку міжнародної співпраці.

Оскарження рішення про розслідування in absentia

Статтею 309 КПК України прямо передбачено можливість оскарження в апеляційному порядку лише ухвали слідчого судді про відмову в наданні дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування.

Водночас у КПК України не передбачено можливості оскаржити рішення про надання дозволу на заочне розслідування.

Виходить ситуація, за якої сторона обвинувачення отримує очевидну перевагу перед захистом.

Така модель інституту оскарження спеціального розслідування, а також судова практика є доволі дискусійними. Позбавлення підозрюваного та захисників права оскаржити відповідне рішення є порушенням конституційного права людини.

На мою думку, всі учасники процесу повинні мати можливість ініціювати перегляд рішення про розслідування in absentia (позитивного як для прокурора, так і для захисту).

Водночас відсутність чітких критеріїв судової перевірки під час надання слідчими суддями дозволу на проведення спеціального досудового розслідування змушує сторону захисту звертатися до загальних засад кримінального процесу (принципу верховенства права), міжнародних актів, а також позиції Європейського суду з прав людини щодо дотримання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд).

Таким чином, можна зробити висновок, що неоднозначна судова практика в питаннях оголошення в міжнародний розшук, а також застосування інституту розслідування in absentia свідчить про необхідність внесення відповідних змін до законодавства України.