СИДОРОВИЧ Руслан — партнер Ario Law Firm, м. Київ

Ще 20 листопада 2020 року у Верховній Раді України було зареєстровано проєкт Закону «Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства» № 4409 (законопроєкт). Його подання було ініційовано Кабінетом Міністрів України. Наказом Міністерства юстиції України від 23 вересня 2019 року № 3550/7 було утворено робочу групу з питань удосконалення законодавства у сфері банкрутства. Завданням цієї групи було здійснення аналізу положень Кодексу України з процедур банкрутства (Кодекс) та інших законодавчих актів із метою їх подальшого вдосконалення. До її складу ввійшли представники Міністерства юстиції України, українські та міжнародні експерти, представники судової влади тощо. Позиціонувалося, що цей законопроєкт містить технічні, але важливі норми, спрямовані на усунення суперечностей у тексті Кодексу з процедур банкрутства.

Проте розгляд проєкту № 4409 не був швидким. І на цей час процес ще не завершено. Наразі законопроєкт підготовано до повторного другого читання. Щоправда, Головне юридичне управління Апарату Верховної Ради України пропонує подальше його доопрацювання. Про це йдеться, зокрема, у відповідному висновку від 31 січня 2022 року.

Попри необхідність певних технічних коригувань, видається, що вірогідність ухвалення цього законопроєкту є доволі високою. Тому хочеться сподіватися, що Верховна Рада України вже найближчим часом за нього проголосує, а Президент України підпише. Це питання не те що назріло, а перезріло, адже готовність до ухвалення законопроєкту була ще восени минулого року.

Термінологічно‑процесуальні нюанси

Узгодження термінології є вкрай необхідним. Усунення згадок у Господарському процесуальному кодексі (ГПК) України про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є вимогою нормативної техніки. Внесення таких змін буде мати позитивний вплив і на подальшу судову практику.

Варто зазначити, що законопроєкт має не лише технічний бік, ним буде внесено суттєві зміни до Кодексу України з процедур банкрутства.

Так, передусім конкретизується порядок передання справ в інших провадженнях до суду, який розглядає справи про банкрутство. Метою цього є забезпечення принципу процесуальної концентрації всіх спорів.

Водночас цей законопроєкт не містить змін до процесуальних кодексів, що би передбачали, які саме процесуальні рішення в цьому випадку приймаються. При цьому не визначено, на основі яких норм у процесуальному законі здійснюватиметься таке передання. Відкритим є питання щодо долі в майбутньому переданих позовних проваджень у разі закриття провадження у справі без визнання боржника банкрутом.

Також викликають подив передбачені законопроєктом доповнення до статті 9 Кодексу, що визначає перелік ухвал, які може бути оскаржено в касаційному порядку. Нагадаю, що на сьогодні в чинній редакції Кодексу визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню. Також зазначено про те, що справи, які розглядаються в порядку позовного провадження, мають вирішуватися за правилами ГПК України. Новою редакцією частини 3 статті 9 Кодексу буде запроваджено можливість оскарження заяв, поданих у межах проваджень у справі про банкрутство. Така регламентація може в майбутньому викликати юридичну невизначеність, адже не зрозуміло про результат розгляду яких заяв іде мова.

Оскарження правочинів

Як позитивні слід відзначити зміни, запропоновані законопроєктом до статті 42 Кодексу. Ними передбачено можливість оскарження угод, укладених боржником протягом трьох років до або після відкриття провадження у справі. Впровадження інституту визнання недійсними правочинів боржника є важливою гарантією забезпечення інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника та інших осіб. Адже внаслідок таких правочинів може зменшуватися маса активів та знижуватися рівень погашення кредиторських вимог.

Доповнення статті 42 Кодексу частиною щодо субсидіарної відповідальності боржника та сторін відповідного правочину також має позитивне значення. Тому що особи, які відповідними правочинами заподіюють шкоду боржнику і призводять до його неплатоспроможності, будуть нести за це відповідальність. Це, своєю чергою, покликано підвищити рівень розрахунків із кредиторами у справі про банкрутство.

Визнання кредиторських вимог

Не зовсім якісним, на мій погляд, є запропоноване в законопроєкті розв’язання проблеми стосовно різного застосування судами положень статті 45 Кодексу, а саме процесуального оформлення рішень про визнання кредиторських вимог. Наразі суди в різний спосіб визнають вимоги кредиторів, заявлені в межах 30 днів із дня публікації оголошення про їх приймання. Враховуючи зміст статей 45 та 47 Кодексу, за результатом розгляду таких вимог має прийматися ухвала попереднього засідання господарського суду. У цій ухвалі зазначаються результати розгляду таких вимог та затверджується реєстр вимог кредиторів. Винесення окремих ухвал, передбачених статтею 45 Кодексу, і можливість їх оскарження стосується лише кредиторських вимог, заявлених після тридцятиденного строку. Прийняття ж деякими судами окремих ухвал про визнання вимог кредиторів, заявлених у межах тридцятиденного строку, призводить до можливості їх оскарження. Внаслідок цього затягується етап формування реєстру вимог кредиторів, оскільки суд не може винести ухвалу про його затвердження. Суд вимушений чекати завершення процедур апеляційного та касаційного оскарження відповідних кредиторських вимог. Тому правова конструкція щодо таких ухвал згодом потребуватиме ще доопрацювання.

Плани на санацію

Однозначно позитивною є пропозиція щодо вирішення колізії між статтями 48, 52 Кодексу щодо порядку ухвалення зборами кредиторів рішення про схвалення плану санації. На сьогодні не зрозуміло, чи мають право кредитори, позбавлені права голосу, ухвалювати рішення про перехід до процедури санації. Аналогічне питання постає і під час прийняття рішення про схвалення кандидатури керуючого санацією. Це, своєю чергою, негативно впливає на загальну статистику кількості санаційних процедур.

Так само позитивно можна оцінювати запропоновані законопроєктом зміни до статті 58 Кодексу, якою передбачається можливість переходу в санацію з процедури ліквідації. Така ситуація не складається надто часто. Водночас в окремих випадках імовірність переходу до санаційної процедури, коли підприємство вже перебуває на стадії ліквідації, є можливим. І непередбачення такого шляху в чинній редакції Кодексу є однозначним упущенням. Законопроєкт це питання розв’язує.

Наступні кроки

Найбільш обділеною увагою в законопроєкті є книга 4 Кодексу, що стосується фізичних осіб. І це можна пояснити об’єктивними чинниками. Саме ця частина Кодексу потребує комплексних доопрацювань. Своєю чергою, ці доопрацювання вимагають широкої дискусії, адже питання неплатоспроможності фізичних осіб є надзвичайно соціально чутливим. Водночас дивує виключення обмеження строку дії мораторію в справах про неплатоспроможність фізичних осіб. Адже безперервність тривання мораторію в справі про неплатоспроможність може створювати ризики зловживання з боку недобросовісних боржників. Обмеженість строку дії мораторію є необхідним для стимулювання учасників справи, передусім боржника, до якомога швидшого переходу до наступних етапів процедури. У Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій за часом також не був обмежений. Це нерідко ставало передумовою для надмірної тривалості стадії розпоряджання майном.

Підсумовуючи зазначене, можна оцінити законопроєкт № 4409 у редакції до другого читання радше позитивно, хоча він і містить певні недоліки. Вважаю, що ухвалення цього законопроєкту матиме однозначно позитивний вплив. Водночас чимало аспектів функціонування інституту неплатоспроможності юридичних і фізичних осіб ще належить вирішувати. Це стосується питань як процесуального, так і матеріального характеру, зокрема розширення можливостей санації для юридичних осіб, усунення колізій у книзі 4 щодо фізичних осіб. Також необхідно вирішити питання щодо солідарної та субсидіарної відповідальності осіб, які своїми діями призвели до неплатоспроможності підприємств‑боржників.

Окремим блоком слід відзначити необхідність вирішення проблеми мораторію на банкрутство державних підприємств. Цей мораторій було запроваджено Законом України № 145‑IX від 2 жовтня 2019 року строком на три роки. Це було необхідно у зв’язку з ліквідацією переліку підприємств, приватизацію яких було заборонено. Проте існування самого собою мораторію завжди має негативний вплив на економіку. Тому хочеться сподіватися, що з жовтня 2022 року його не буде продовжено. Процедури приватизації в Україні проходитимуть прозоро та відкрито на справедливих засадах. І громадяни України будуть розуміти, що державна власність не потрапляє за безцінь до нечесних учасників ринку.

ПРЯМА МОВА

Оцінка практиків
 

Наталія ТИЩЕНКО, керуюча партнерка ЮК Nobili, членкиня ради НААКУ, адвокатеса, медіаторка

У розробці законопроєкту № 4409 брали участь майже всі учасники ринку, які мають стосунок до використання положень Кодексу. На жаль, частину змін було викреслено без узгодження з робочою групою і наявний варіант не містить усіх бажаних нововведень.

Попри всю повагу до народних депутатів України, я вважаю, що вони повинні слухати та чути професійну спільноту. Кожен законопроєкт, який стосується банкрутства, повинен проходити експертизу практиків у цій
сфері — ради Національної асоціації арбітражних керуючих України (НААКУ).

26 листопада 2021 було обрано нову команду до НААКУ, до якої ввійшли арбітражні керуючі, що з власного досвіду знають усі нюанси процедури. Створено робочу групу від НААКУ, яка бере активну участь у законотворчості щодо розвитку та вдосконалення практики банкрутства. Ми активно співпрацюємо зі стейкхолдерами ринку банкрутства та готові до злагодженої роботи. Тому жоден законопроєкт не повинен проходити повз практичний погляд НААКУ.

Законопроєкт № 4409 зазнав багато змін та поправок. Проте він містить положення, які досить позитивно вплинуть на процедуру банкрутства і діяльність арбітражного керуючого. Зокрема, буде узгоджено колізійні питання застосування деяких норм, повернуто довгоочікувану мирову угоду. Серед іншого буде регламентовано порядок і строки для пересилання справи до судів вищої інстанції в разі оскарження. Також законопроєктом запропоновано визначити такий суттєвий запобіжник для роботи з державними підприємствами, як отримання додаткових знань. Це необхідно, оскільки не кожен арбітражний керуючий може працювати з підвищеним рівнем відповідальності. Держава не може допустити виникнення ризиків, пов’язаних із відсутністю спеціальних знань в арбітражного керуючого, під час роботи з державними активами.

У цілому законопроєкт має важливе значення для практики банкрутства і в будь‑якому разі повинен бути прийнятий. Сьогодні тривають обговорення зі стейкхолдерами ринку банкрутства щодо покращення умов роботи арбітражного керуючого. І сподіваюся, що надалі до Верховної Ради України буде надходити законопроєкт, який уже погоджено зі всіма зацікавленими сторонами.

КОМЕНТАР

Системний підхід

Вадим КІЗЛЕНКО, радник ЮФ «Ілляшев та Партнери», арбітражний керуючий, адвокат

Метою і завданням законопроєкту № 4409 є усунення технічних неузгодженостей та недоліків, врегулювання суперечливих питань та узгодження деяких положень Кодексу між собою. Крім технічних правок, законопроєктом пропонуються, на мою думку, і деякі фундаментальні зміни.

Так, пропонується розширити перелік судових актів, які може бути оскаржено в касаційному порядку. До цього переліку тепер віднесено ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, поданих після закінчення встановленого для цього строку. Також у касаційному порядку може бути оскаржено рішення, прийняті за результатами розгляду заяв, поданих у межах справи про банкрутство.

Буде спрощено процедуру погашення вимог кредиторів‑нерезидентів. Законопроєкт передбачає, що під час проведення ліквідаційної процедури ліквідатор зобов’язаний використовувати лише один рахунок боржника в банківській установі. У разі якщо кредитором боржника є нерезидент України, ліквідатор матиме право використовувати для розрахунків із таким кредитором валютний рахунок боржника в банківській установі.

Нововведенням є передбачена в законопроєкті можливість купівлі в ліквідаційній процедурі готового бізнесу. На аукціоні в ліквідаційній процедурі може бути продано майно банкрута у вигляді єдиного майнового комплексу. В цьому разі новий власник майна боржника матиме право продовжувати виконання певних дій щодо провадження господарської діяльності.

Законопроєктом запропоновано визначити, що арбітражний керуючий задовольняє вимоги кредиторів певної черги:

— протягом 10 робочих днів;

— з моменту надходження на рахунок коштів, достатніх для повного задоволення всіх вимог однієї черги.

Проте ця норма є сумнівною з точки зору практики та ефективності процедури банкрутства. З одного боку, встановлюється чіткий строк задоволення вимог. З іншого — що робити, якщо на рахунку наявні гроші, однак їх недостатньо для повного задоволення вимог кредиторів? Зараз у такій ситуації ліквідатор може погашати вимоги кредиторів однієї черги пропорційно. У разі прийняття змін така можливість буде відсутня.

Законодавцем передбачено можливість поновлення судом провадження у справі про банкрутство за клопотанням учасника справи. Це можливо в разі виявлення після закриття провадження у справі про банкрутство майна, достатнього для покриття витрат, пов’язаних із таким провадженням. Крім того, законопроєктом також розширено перелік підстав для закриття провадження.

На мою думку, в законопроєкті доцільно було би також приділити увагу поняттю «спір про право». Необхідно надати йому більш чіткого визначення або зазначити характерні ознаки/критерії цього поняття.

ТОЧКА ЗОРУ

Комплексні зміни
 

Олена ВОЛЯНСЬКА, партнер Юридичної групи LCF, арбітражна керуюча, адвокат

Ще до вступу в силу Кодексу України з процедур банкрутства професійна спільнота почала працювати над удосконаленням його норм. Найбільш популярною була думка про те, що, незважаючи на прогресивність і позитивну роль нового порядку регулювання, в документі є колізії та технічні неточності, які необхідно виправити. Практика наступних двох років показала, що спільнота не помилялась і працювати є над чим.

На пропозицію народного депутата України Тараса Тарасенка наказом Мін’юсту в 2019 році було створено робочу групу з удосконалення законодавства з питань банкрутства. До роботи долучились усі стейкхолдери галузі банкрутства: судді, представники банків, спільноти арбітражних керуючих та адвокатів, депутати, представники профільного директорату Мін’юсту та міжнародні експертні організації. Я була запрошена долучитись до роботи та активно працювала з колегами над змінами до Кодексу, зокрема над процесуальними аспектами.

Підготовлений документ вийшов за межі усунення технічних недоліків. Була зроблена спроба виявити та усунути процесуальні колізії, вдосконалити нові механізми, запропоновані Кодексом, покращити умови оплати праці арбітражних керуючих, зменшити строки розгляду справ про банкрутство тощо.

Однак під час розгляду та узгодження законопроєкту на профільному комітеті Верховної Ради України (Комітет з питань економічного розвитку) з нього було видалено положення, щодо яких стейкхолдери не досягли згоди, наприклад про оплату праці арбітражного керуючого.

Якщо говорити про законопроєкт № 4409, який очікує повторного другого читання, то я оцінюю його позитивно і вважаю за необхідне впровадження запропонованих змін. Це допоможе вирішити багато проблем правозастосування під час розгляду справ про банкрутство.

Найбільш важливими змінами, на мою думку, є перелічені нижче.

Процесуальні:

‑ розгляд позовних заяв у межах справи про банкрутство відбуватиметься у спрощеному позовному провадженні. У разі необхідності та обґрунтованості такої вимоги суд зможе розглядати їх у загальному позовному. Це має зменшити строки розгляду справ, затягування яких могло б гальмувати всю процедуру;

‑ одночасно буде встановлено 5‑денний строк об’єднання справ за участі боржника зі справою про банкрутство, що сприятиме якнайшвидшій їх концентрації;

‑ буде збільшено кількість рішень, які підлягають касаційному оскарженню. Тут, на мою думку, варто бути обережними із формулюванням. Запропоновану в статті 9 Кодексу в редакції законопроєкту норму можна буде використовувати, щоб відправляти до Верховного Суду всі питання за розглянутими в справі про банкрутство заявами;

‑ з іншого боку, законопроєктом запропоновано вирішення питання щодо скерування оригіналів матеріалів справи до судів вищих інстанцій під час оскарження в межах справи про банкрутство. Одночасно з цим суди першої інстанції будуть наділені повноваженнями продовжити розгляд справи за копіями таких матеріалів. Це дасть змогу успішно протидіяти зловживанням та зменшить кількість технічних оскаржень, оскільки подання скарги більше не затримуватиме подальший розгляд судом справи;

‑ у законопроєкті унормовано колізію щодо конфлікту розгляду множинних заяв ініціюючих кредиторів. Нарешті буде поставлено крапку в спорі стосовно того, чи можна відкрити справу про банкрутство за кількома заявами: не можна. Суд відкриватиме провадження за заявою, яку подано першою, в разі її обґрунтованості. Інші заяви залишатимуться без розгляду з правом приєднатись із грошовими вимогами до справи;

‑ ухвала про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів отримає статус виконавчого документа, що усуне спори стосовно порядку її виконання;

‑ законопроєктом запропоновано встановити 5‑денний строк для усунення недоліків заяви конкурсного кредитора.

Ті, що стосуються солідарної та субсидіарної відповідальності, фраудаторних правочинів:

‑ нормами законопроєкту пропонується уточнити умови настання солідарної відповідальності не лише для директора, а й для учасників банкрута;

‑ до статті 42 Кодексу буде додано можливість спростовувати не тільки правочини, а й майнові дії боржника. Одночасно буде додано підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності осіб, які вчинили правочини або погодили майнові дії, що заподяли шкоду боржнику.

Крім того, в разі укладення у справі про банкрутство мирової угоди згідно зі статтею 192 ГПК України провадження про банкрутство підлягатиме закриттю. Фактично в правове регулювання банкрутства буде повернуто інститут мирових угод.

Зміни щодо банкрутства державних підприємств:

‑ Фонду державного майна України буде надано право ініціювати банкрутство державних підприємств, зокрема в разі, якщо підприємство не було приватизовано;

‑ буде запроваджено додаткові умови щодо іспиту для арбітражних керуючих, які будуть здійснювати повноваження в банкрутствах ДП, та тимчасовий період 6 місяців для виконання повноважень на час навчання. Сподіваємося, це дасть змогу зробити перші кроки в подоланні негативних наслідків мораторіїв у сфері банкрутства держпідприємств та залучити до процедури банкрутств професійних керуючих, що підвищили свою кваліфікацію.

Інші важливі аспекти:

‑ ліквідатор зможе відкривати рахунок у валюті для розрахунків із нерезидентами;

‑ буде прискорено розрахунки з кредиторами: задоволення вимог кожної черги здійснюватиметься в разі достатності суми для погашення такої черги протягом 10 днів;

‑ визначається відповідальність замовника та оператора аукціону;

‑ підставою для реєстрації рухомого майна буде акт і протокол аукціону;

‑ вдосконалено та уточнено положення щодо неплатоспроможності фізичних осіб.

Ці зміни, на жаль, не вирішують усіх проблем законодавчого регулювання галузі банкрутства. Триває активна робота з удосконалення Кодексу, зокрема в профільному комітеті Верховної Ради України.

У листопаді 2021 року було обрано новий склад Ради арбітражних керуючих України, я мала честь бути обраною до Ради. Я глибоко переконана, що жодні зміни законодавства про банкрутство не мають прийматись без урахування експертної думки НААКУ. Саме ми повинні стати драйвером процесу позитивних законодавчих змін. І цей план уже втілюється в життя, створено робочу групу з членів Ради, ми вже налагодили діалог із Незалежною асоціацією банків України для погодження найбільш конфліктних питань, насамперед реформування та вдосконалення системи оплати праці керуючих. Активно працюємо в робочій групі при Комітеті з економічного розвитку над загальним баченням процедури банкрутства, зменшенням строків процедур, збільшенням ефективності притягнення до відповідальності за доведення до банкрутства, покращенням механізмів як відновлення платоспроможності, так і швидкого та ефективного погашення кредиторських вимог.