Стратегічний хист — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Стратегічний хист

Рубрика Тема номера
Стратегія захисту в кримінальному провадженні повинна базуватися на досконалому вивченні методик розслідування злочинів та психоемоційного стану людини, притягнутої до кримінальної відповідальності
СЛОБОДЯНИК Олег — старший партнер АО «Віртум», м. Київ

На початку дослідження запропонованої теми необхідно визначитися з використовуваним терміном «стратегія» для позначення загального плану, яким передбачаються способи досягнення прогнозованих цілей. Тобто план дій стає стратегією лише у випадку, якщо він передбачає досягнення якоїсь визначеної мети.

У розрізі кримінального процесу важливо не підміняти конкретні цілі: доведення відсутності складу злочину, події злочину чи наявності інших визначених Кримінальним процесуальним кодексом (КПК) України підстав для закриття кримінального провадження — декларуванням бажаної для клієнта абстрактної можливості забезпечити закриття кримінального провадження чи ухвалення виправдувального вироку.

Звісно, в кожному провадженні захисники мають здійснювати пошук допущених стороною обвинувачення істотних порушень норм кримінального процесу. Проте такі дії важко назвати складовою частиною стратегії захисту. Більш важливо згадати про них як про спосіб підмінити реальну роботу адвоката в провадженні (виявлення відповідних порушень може мати значення на стадії судового розгляду). Щоправда, за потреби таку «процесуальну боротьбу» можна використовувати як один зі способів виграти час для розбудови нових стратегій та тактик захисту на випадок, якщо застосовувані не ведуть до бажаного результату.

Міцний базис

Хоч як парадоксально, але розбудова стратегій захисту в кримінальних провадженнях повинна базуватися на досконалому вивченні методик розслідування злочинів та психоемоційного стану людини, притягнутої до кримінальної відповідальності. Адже, на відміну від наявних нині окремих наук про злочинність, злочини й засоби, прийоми та методи збирання, дослідження, оцінювання і використання доказів з метою їх розкриття, розслідування та судового розгляду (кримінологія, криміналістика), окремої науки про захист людини від кримінального переслідування не існує.

Важливо усвідомлювати, що методологія роботи правоохоронних органів із підозрюваним або обвинуваченим (як і особою, яка перевіряється на причетність до вчинення злочину) передбачає використання страхів людини з метою подолання її волі до захисту та спонукання до самовикриття. Доказом наведеного є окремі правила проведення невідкладних слідчих дій.

Криміналістичне вчення про розкриття злочинів, залежно від повноти первісної інформації на момент їх виявлення та початок розслідування, розділяє злочини на дві групи:

— «неочевидні» (сюди можуть належати крадіжки, привласнення майна, легалізація доходів, шахрайство);

— «очевидні» (розбійні напади, хуліганства, одержання неправомірної вигоди).

Так звані очевидні злочини часто розкривають за гарячими слідами, вони супроводжуються затриманням підозрюваного, наявністю прямих доказів, значним рівнем стресу в осіб, щодо яких здійснюється кримінальне переслідування. У сторони обвинувачення обмежений час для прийняття та належного оформлення процесуальних рішень, проведення невідкладних слідчих дій, захист також діє в умовах браку часу. У разі розкриття «неочевидних» злочинів сторона державного обвинувачення заздалегідь планує момент притягнення особи до кримінальної відповідальності, нерідко діючи в умовах недостатності прямих доказів. У такому випадку притягнута до кримінальної відповідальності особа часто прогнозує відповідні результати розслідування, має можливість завчасно отримати консультацію захисника, а останній діє згідно із заздалегідь підготовленим планом.

Відповідно, стратегії захисту в кримінальних провадженнях щодо розслідування різних груп злочинів різняться.

«Неочевидні» злочини

У кримінальних провадженнях щодо «неочевидних» злочинів стратегія захисту передбачає використання таких способів досягнення запланованих цілей:

— самостійне збирання захистом максимально детальної інформації про розслідувану подію та зміст імовірних претензій правоохоронних органів;

— пошук власних доказів для спростування версії злочину, сформульованої стороною обвинувачення;

— встановлення та доведення можливих незаконних мотивів кримінального переслідування;

— вироблення правової позиції.

Важливим елементом побудови правильної стратегії захисту є робота захисника щодо підготовки показань клієнта, оцінка його можливості давати показання. Під час допитів слідчому/прокуророві (у випадку невизнання вини) необхідно щонайменше повідомити, залежно від обставин, що:

— клієнт не вчиняв інкримінованого злочину;

— наявне алібі або інша версія розслідуваних подій, які виключають вину клієнта;

— відсутній умисел на вчинення злочину;

— клієнта обмовили стосовно вчинення злочину, ведеться замовне розслідування (слід навести можливі мотиви таких дій);

— співробітники відповідних органів застосовували незаконні методи досудового розслідування.

За потреби підготовка до проведення допиту має відбуватися в умовах його імітації.

Водночас важливо побудувати довірливі стосунки з клієнтом, сприяти подоланню його переживань та страхів, досягти максимально повного описання події чи дій, щодо яких ведеться розслідування.

Лише після проведеної роботи та за результатами аналізу отриманих результатів можна сформувати цілі другого етапу захисту, а саме:

— ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження;

— затягування й уповільнення кримінального процесу (доречно в замовних та політично мотивованих кримінальних провадженнях або в кримінальних провадженнях зі значним суспільним резонансом);

— досягнення у справі процесуального компромісу щодо кваліфікації та покарання.

Під час розбудови стратегії захисту в «очевидних» злочинах необхідно враховувати, що на перших етапах сторона захисту діє в умовах недостатності інформації стосовно обсягів та якості доказової бази обвинувачення, під впливом значних стресотвірних факторів, в умовах обмеженості необхідного для підготовки захисту часу.

Відштовхуючись від природного права людини на свободу від самовикриття, потрібно рекомендувати клієнту не давати будь‑яких показань на першому етапі розслідування (хоча це залежить від конкретних обставин справи).

«Очевидні» злочини

Розбудова стратегій захисту в «очевидних» злочинах розпочинається після отримання матеріалів, якими обґрунтовується клопотання про обрання запобіжного заходу.

Водночас заперечувати об’єктивні обставини події під час захисту від підозри у вчиненні «очевидних» злочинів неправильно, оскільки це призведе виключно до дискредитації сторони захисту та показань клієнта.

Захист у справах зазначеної категорії вирізняється особливою складністю. Часто питання визнання вини клієнтом стає розмінною монетою під час обрання запобіжного заходу. Важливо не вступити в боротьбу заради боротьби та не нашкодити клієнту. Адвокат повинен оцінювати прогнозовані варіанти закінчення справи.

Для заперечення вини у вчиненні «очевидного» злочину мають бути вагомі причини: сторона обвинувачення припустилася грубої помилки або, скажімо, розслідуваний злочин спровоковано (необхідно враховувати, що певна частина латентних злочинів, таких як отримання неправомірної вигоди, сприяння в незаконному перетині кордону, підробка документів, збут наркотиків та інші, розкриваються шляхом їх провокації).

У таких випадках захисник має провести власне розслідування наведених фактів, відкладання якого в довгий ящик призведе до втрати доказів та унеможливить доведення відповідних обставин.

Під час розбудови стратегії захисту в кожному провадженні важливо не допустити встановлення недосяжних цілей. На жаль, існують приклади, коли саме поведінка захисту в процесі призводила до призначення більш суворого, ніж очікувалося, покарання. Специфіка змагального процесу, в рамках якого кожна зі сторін має виконувати визначену їй роль (обвинувачувати або захищати), утворює передумови для сприйняття учасниками бажаного як дійсного. Така помилка захисника може мати найбільш критичні наслідки.

Стратегія наступу

Усвідомлення наведених психологічних процесів та їх впливу на інтелектуальну діяльність людини, постійне вивчення судової практики, частка виправдувальних вироків у якій мінімальна, має стати постійним стимулом для ревізії розроблених стратегій захисту та прогнозованих цілей.

Водночас страх перед помилкою та надмірні очікування щодо розбудови переможної стратегії захисту на основі виявлених істотних порушень кримінального процесу обумовлюють повсюдне застосування на практиці хибних «пасивних» стратегій захисту, які полягають у рекомендаціях клієнтам не давати показань та реалізації тезису про недоцільність вказувати слідству на помилки.

Рекомендую адвокатам дотримуватися активних, а подекуди наступальних стратегій захисту. Так, робота захисника, як і слідчого та прокурора, передбачає можливість допущення помилок, проте в змагальному процесі ви матимете можливість їх вчасно виявити та виправити шляхом коригування своєї стратегії.

Пам’ятайте: помилки внаслідок бездіяльності не такі очевидні, тому їх наслідки будуть непоправними!

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA