ЧУПРИНА Владислав — керуючий партнер L&M Finance Group, м. Київ

Серед безлічі трудових спорів чимало справ ініціюється саме керівниками корпоративних підприємств, і виникають вони, як правило, з двох причин: або у зв’язку з неможливістю розірвати трудові відносини з товариством за власним бажанням директора, або, навпаки, у зв’язку з необхідністю поновлення його на роботі через протиправне, на думку позивача, звільнення з посади керівника за ініціативою уповноваженого органу.

І в тих, і в інших категоріях справ норми трудового та корпоративного законодавства тісно переплітаються та їх врахування з дотриманням балансу є запорукою успіху під час подання позовів та під час розгляду цієї категорії справ. На правовідносини, пов’язані з роботою керівника, поширюються не лише норми цивільного законодавства щодо обрання та усунення виконавчого органу товариства (стаття 99 Цивільного кодексу (ЦК) України), а й вимоги законодавства про працю, зокрема норми статті 38 Кодексу законів про працю (КЗпП) України, згідно з якою директор товариства, як і інші наймані працівники, має право розірвати трудовий договір із власної ініціативи.

Дотримати строки

Але положенням частини 13 статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу може бути припинено або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу, голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов’язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Тобто в директора немає самостійних повноважень щодо вирішення питання про своє звільнення з посади.

Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом директора, який отримав від носіїв корпоративних прав право управляти підприємством і його майном.

Існує і суто технічна необхідність у прийнятті такого рішення: для того щоб зміну керівника юридичної особи було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, потрібно внести необхідні зміни до відомостей про юридичну особу, які там уже є, а для цього, зокрема, подається рішення уповноваженого органу управління юридичної особи, яке викладається в письмовій формі, прошивається, пронумеровується та підписується учасниками або уповноваженими ними особами. Справжність підписів на такому рішенні нотаріально засвідчується.

Ситуація, коли товариство, попри своєчасно (за два тижні) подану заяву про звільнення за власним бажанням, все ж не звільняє керівника, виникає через різні причини: втрату зв’язку з учасниками, ігнорування ними своїх корпоративних обов’язків, конфлікт між учасниками, блокування прийняття рішення учасником, який має контрольний пакет, особливо у випадках, коли директор також є і учасником товариства.

Статтею 38 КЗпП України передбачено, що, в разі якщо працівник бажає бути звільненим за власним бажанням, він зобов’язаний попередити про це за два тижні власника або уповноважений ним орган. Водночас положеннями частини 3 статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що виконавчий орган товариства зобов’язаний повідомити учасників товариства щонайменше за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників.

Якщо інший строк не встановлено статутом товариства, особа апріорі не зможе бути звільненою через 14 днів, оскільки загальні збори зберуться лише через 30 днів, а звільнення заднім числом буде незаконним.

Виникає ситуація, коли, з одного боку, без поданої товариству заяви в директора відсутні підстави скликати загальні збори, з іншого — слід враховувати, що згідно з частиною 2 статті 38 КЗпП України, якщо після закінчення строку попередження про звільнення працівник не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не має права звільнити його за поданою раніше заявою.

Виходом у цій ситуації буде подати заяву про звільнення за власним бажанням так, щоби бажана дата звільнення і дата проведення зборів збігалися. І тут строк попередження буде, звісно, більш ніж 14 днів, але це не може слугувати причиною для відмови у звільненні, адже, як вказано в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 214/1014/16‑ц, «звільнення позивача за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з дати, зазначеної в самій заяві та погодженої роботодавцем, не порушує трудові права позивача. Обставини справи свідчать, що працівник і роботодавець дійшли згоди про наявність поважних причин для припинення трудового договору у строк, про який просив працівник». У такому випадку поважною причиною буде саме неможливість скликати загальні збори учасників протягом 14 днів.

Повідомити правильно

Нерідко суди відмовляють у задоволенні такого роду позовів через неналежне повідомлення учасників товариства. Порядок повідомлення досить чітко описано в статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»: виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Повідомлення надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлено інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний.

Оскільки цей обов’язок покладено на виконавчий орган, тобто керівника, який більше всіх зацікавлений у своєму звільненні, буквальне дотримання названих вище вимог закону/статуту є запорукою успіху в досягненні мети. У разі вчинення директором відповідних дій на учасників товариства покладено обов’язок розглянути його заяву про звільнення та прийняти відповідне рішення, а в разі ігнорування цієї вимоги з’являться всі підстави для звернення до суду.

Досить показовою є постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21, якою розглянуто позов директора до товариства з обмеженою відповідальністю про визнання трудових відносин між позивачем та відповідачем припиненими у зв’язку зі звільненням позивача за власним бажанням із записом до трудової книжки про звільнення на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду полягала в тому, що, попри те що право на працю, безумовно, є правом, а не обов’язком, для належної реалізації свого права на звільнення керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за своєю ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, де й порушити питання щодо свого звільнення. У разі якщо рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника не буде прийнято, йому з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

У згаданій справі було встановлено, що позивач не дотримався порядку, визначеного статтею 38 КЗпП України, щодо повідомлення учасників товариства про свій намір бути звільненим та про дотримання порядку скликання загальних зборів для вирішення питання про його звільнення. Будь‑які докази, які би підтверджували факт надіслання, отримання або вручення як товариству, так і іншому учаснику товариства заяви про намір звільнитися та повідомлення про скликання загальних зборів у матеріалах справи були відсутні.

Поновлення на посаді

Доволі поширеною є інша категорія справ, коли керівник товариства звертається до суду з прямо протилежними вимогами: скасувати рішення про своє звільнення, поновити себе на посаді та отримати певні грошові відшкодування, мотивуючи свій позов порушенням процедури прийняття такого рішення або неправильним застосуванням трудового законодавства.

Досить часто трапляються випадки, коли в товариствах приймаються рішення про звільнення керівника без будь‑якого обґрунтування причин. Але в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року вказано, що записи в трудовій книжці під час звільнення або переведення на іншу роботу повинні здійснюватися точно відповідно до формулювань чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Для внесення належного запису про звільнення в пригоді стає пункт 9 частини 1 статті 36 КЗпП України, що стосується підстав, передбачених іншими законами (наприклад, частиною 3 статті 99 ЦК України, якою уповноваженому органу товариства надано право припиняти повноваження керівника в будь‑який час на свій розсуд із будь‑яких підстав чи без зазначення жодних підстав, або статтею 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»). Ну і, звісно, слід суворо дотримуватися процедури скликання та проведення загальних зборів.

Діяти за процедурою

Таким чином, тільки суворе дотримання процедури скликання загальних зборів, своєчасне та належне повідомлення учасників товариства, чітко сформульовані підстави звільнення, дотримання порядку звільнення забезпечать особі, чиї права порушено, належний захист у суді.