КУСА Людмила — адвокат і керівник практики вирішення спорів GRACERS, м. Київ

Нормами чинного Кримінального кодексу (КК) України передбачено перелік кримінальних правопорушень у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг (розділ 17, статті 364–370 КК України).

Найбільш «популярні» в українських реаліях такі злочини:

— зловживання владою або службовим становищем (стаття 364);

— перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (стаття 365);

— службове підроблення (стаття 366);

— декларування недостовірної інформації (стаття 366²);

— службова недбалість (стаття 367);

— прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (стаття 368).

Причини та наслідки

Головна небезпека цих злочинів полягає в тому, що їх скоюють спеціальні суб’єкти, уповноважені особи: це керівники, їх заступники та інші посадови особи підприємств, установ, організацій, представники органів державної влади та місцевого самоврядування (чиновники різних рівнів), депутати всіх рівнів, судді судів усіх інстанцій, прокурори, представники правоохоронних органів (поліції, Державного бюро розслідувань (ДБР), Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), Служби безпеки України (СБУ) тощо).

Окрім того, новелою Кримінального кодексу України стало визначення спеціальними суб’єктами вказаних злочинів осіб, які надають публічні послуги, — аудиторів, нотаріусів, оцінювачів, інших осіб, що не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але провадять професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, зокрема послуг експерта, арбітражного керуючого, приватного виконавця, незалежного посередника, члена трудового арбітражу, третейського судді.

Вказані злочини фактично посягають на нормальну діяльність державних інституцій, підривають авторитет влади й узагалі спричиняють масу негативних наслідків та репутаційних втрат.

Такі злочини завжди були і є актуальними в Україні, і нам залишається лише сподіватися на повне їх викорінення в майбутньому, але це більш філософське питання.

На жаль, у період становлення української державності, коли тільки формувалися нові державні інститути, зберігся тотальний контроль державних органів за всіма сферами суспільного життя і часто повне нехтування законами, що породило повну безвідповідальність держави перед громадянами та злиття бізнесу і політики. Відсутність належного громадського контролю дала змогу сформувати прошарок чиновників‑корупціонерів та створила передумови для організації «схем», масштабного розкрадання коштів платників податків (бюджетних коштів) тощо.

Цьому сприяли політичні, економічні, організаційно‑управлінські, соціально‑психологічні та правові фактори.

На мою думку, одним з основних сприятливих моментів для досить комфортного існування службової (посадової) злочинності є відсутність політичної волі керівництва нашої держави проводити жорстку та непримиренну боротьбу з нею.

Так, є певні позитивні зрушення — зміни законодавства, посилення відповідальності, підвищення рівня заробітної плати службових (посадових) осіб, певні заходи боротьби з корупцією (е‑декларування, антикорупційна експертиза нормативних актів тощо), надання адміністративних послуг в іншому (електронному) форматі та інші.

Реалії життя, на жаль, свідчать, що, по суті, вся боротьба з посадовою злочинністю зводиться до алгоритму спортивної риболовлі «спіймали — сфотографували — відпустили».

Але запит громадянського суспільства, пересічних громадян зовсім інший. Яке позитивне ставлення до влади, до якості суспільного життя може бути в людей, які щодня читають про повне нехтування законами, нормами моралі з боку чиновників, на яких так і не знайдеться ніколи управи?

Чи обов’язок звичайних громадян сплачувати податки передбачає утримання армії корупціонерів, а не витрачання їх на якісний соціально‑економічний розвиток держави?

Замість відповідей на ці запитання представники влади вважають за краще промовчати.

Судові справи

Актуальна судова практика свідчить про те, що притягнення до відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, останнім часом набирає обертів. І це певна заслуга не тільки детективів НАБУ і прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, але й Вищого антикорупційного суду.

Так, за статистичними даними, на розгляді Вищого антикорупційного суду у 2020 році перебувало 164 кримінальні провадження щодо службових злочинів, було визнано винними у скоєнні службових злочинів та притягнуто до кримінальної відповідальності на підставі обвинувальних вироків 51 особу.

З них 3 особам було призначено покарання за скоєння злочину, передбаченого статтею 368 КК України (прийняття пропозиції та отримання неправомірної вигоди).

У 2021 році в провадженні суддів Вищого антикорупційного суду перебувало на розгляді 153 кримінальні провадження стосовно службових злочинів, було визнано винними в скоєнні службових злочинів та притягнуто до кримінальної відповідальності на підставі обвинувальних вироків 41 особу.

Що цікаво: у 2021 році ситуація дещо змінилась — покарання було призначено вже 12 так званим хабарникам.

Також позитивно змінилася статистика відносно осіб, які скоїли злочини, передбачені статтею 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем) та статтею 365 КК України (перевищення влади і службових повноважень працівником правоохоронного органу): якщо у 2020 році покарання було призначено 3 особам, то в 2021 році — вже 12 особам.

Також можна стверджувати, що 2022 рік змусить похвилюватися злочинців‑службовців.

Новий рівень

Отже, впевнено можна констатувати, що боротьба з посадовою злочинністю виходить на новий, більш якісний рівень, та сподіватися хоч і не на повне викорінення такого ганебного явища в нашій державі, яка впевнено крокує шляхом євроінтеграції, але на суттєве зменшення кількості вказаних злочинів.