ОНУФРІЄНКО Олександр — партнер Asters, к.ю.н., м. Київ,

МЕЛЬНИЧУК Микола — старший юрист Asters, м. Київ

Як зберегти бізнес, що працює, в разі смерті його власника та передання активів у спадок? Досить часто навіть успішні підприємства закриваються протягом одного‑двох років із моменту, коли засновник із тих чи інших причин відходить від безпосереднього управління. Унаслідок цього неминуче виникає цілий набір негативних явищ як економічного, так і соціального плану. Адже проблеми спадкування бізнесу турбують не тільки власників, бо де‑факто позначаються на працівниках підприємств, контрагентах тощо.

Причин для такого стану речей безліч: це і відсутність бажання або відповідних здібностей у спадкоємців, і недовіра кредиторів, і недбале правове оформлення тих чи інших конструкцій. Кількість та «якість» проблем лише зростає, коли йдеться про перехід у спадщину транснаціонального бізнесу, в структурі якого є активи за кордоном, що не така вже й рідкість для сучасного правового ландшафту в нашій країні.

Спадкоємці корпоративних прав

Попри те що інститут спадкування є давньо відомим для нашої країни, на практиці вирішення питання успадкування бізнесу або частки в ньому супроводжується багатьма проблемами. Головна причина цього, на нашу думку, полягає в тому, що книга 6 «Спадкове право» Цивільного кодексу (ЦК) України не містить спеціальних норм про спадкування власне бізнесу або бізнес‑структур. Зазначені норми регламентують передання у спадок окремого майна, об’єктів нерухомості тощо і не містять жодних спеціальних норм щодо особливостей процедур спадкування корпоративних прав відносно конкретних видів юридичних осіб. Тобто концептуально передбачається, що спадкування бізнес‑структур повинно відбуватися за загальними правилами про спадкування побутового майна. Але така ситуація призводить до тяжких наслідків для спадкоємців бізнесменів. Наприклад, законодавством визначено, що з моменту смерті спадкодавця для прийняття спадщини спадкоємцем встановлено строк у 6 місяців (стаття 1270 ЦК України). Це строк, який на практиці (особливо за наявності спору між спадкоємцями) легко може розтягнутися до років, протягом яких бізнес перебуває у фактично не керованому з боку спадкоємців стані. Звісно, чинним ЦК України передбачено можливість збереження й управління спадковим майном виконавцем заповіту, нотаріусом або найнятими ним особами (статті 1283, 1284, 1285 ЦК України), але загальне враження таке, що ці норми виписували, маючи на увазі об’єкти нерухомості, інше майно побутового характеру. Особа, яка успадковує право на участь в управлінні підприємством, на практиці майже завжди стикається з навмисною дезорганізацією успадкованого підприємства як із боку призначеного менеджменту, так і з боку бізнес‑партнерів. Водночас відповідно до положень частини 5 статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з моменту відкриття. Отже, спадкоємець (спадкоємці) протягом доволі тривалого часу фактично є неволодіючими власниками відносно корпоративних прав, які переходять у спадок. А якщо врахувати, що судова практика розрізняє момент набуття права на частку в корпоративній структурі та момент набуття корпоративних прав, породжених цією часткою (наприклад, постанова Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2021 року у справі № 906/1336/19), то можна констатувати, що в рамках наявних доктрин і правозастосовної практики ще не створено належних механізмів для своєчасного переходу до спадкоємців корпоративних прав у процесі спадкування.

Бізнес‑активи

Специфікою бізнесу практично в усіх пострадянських країнах є наявність значної кількості неформалізованих домовленостей між партнерами та іншими особами в питаннях управління компанією. І після смерті партнера інші партнери часто приховують такі домовленості.

Бізнес‑активами прийнято вважати нерухоме майно, дороге устаткування, корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності. Кожен із цих активів може бути успадковано в разі смерті власника. З огляду на практику ведення бізнесу право власності на ключові активи може перерозподілятися між формально незалежними юридичними особами та низкою фізичних осіб. Реальний же власник бізнесу в цьому разі власником активів формально може й не бути, що може створити майже непереборні труднощі для спадкування.

Ба більше, розгалужена структура бізнесу (зокрема з іноземним елементом) разом із небажанням складати заповіти часто призводить до того, що потенційні спадкоємці просто не володіють інформацією про структуру власності, існування тих чи інших компаній або рухомого чи нерухомого майна за межами України. З іншого боку, такою інформацією точно володіють бізнес‑партнери та менеджмент. На практиці з тих чи інших причин бізнес‑партнери можуть користатися ситуацією та перешкоджати доступу спадкоємців до володіння й управління корпоративними правами і майном.

Проблематика спадкування бізнесу часто нерозривно пов’язана з необхідністю забезпечувати фінансові інтереси спадкоємців протягом усього часу, потрібного для отримання спадкоємцями доступу до спадкового майна.

Особливості спадкування корпоративних прав

Найчастіше підприємницька діяльність провадиться в організаційно‑правових формах господарських товариств (товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ), акціонерне товариство (АТ).

Відповідно до чинного Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» № 2275‑VIII розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України (стаття 12). У разі смерті учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця без згоди інших учасників товариства (стаття 23). Ця норма є імперативною, її неможливо скасувати або обмежити статутом чи корпоративним договором. Тобто спадкоємець може звернутися до державного реєстратора з відповідною заявою і доказами спадкування та стати учасником товариства. Законодавством не передбачено скликання та проведення загальних зборів для прийняття рішення щодо вступу спадкоємця (спадкоємців) і внесення змін до статуту товариства. Взагалі не вимагається зазначати інформацію щодо учасників товариства та їх часток у статуті.

Однак питання управління товариством на час оформлення спадщини з моменту її відкриття і до моменту прийняття спадкоємцями залишається відкритим, і на практиці це не призводить до неможливості контролю діяльності товариства і спадкоємцем, і нотаріусом, який відкрив спадкову справу. Інша складність виникає, коли частку в ТОВ наслідують декілька спадкоємців, які не можуть дійти згоди щодо володіння нею.

Найпростішим із формальної точки зору видається спадкування акцій в акціонерних товариствах.

На нашу думку, акції є об’єктами цивільних прав, тобто речами, та можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування. У статті 7 Закону України «Про акціонерні товариства» вказано на відсутність в акціонерів приватних акціонерних товариств права на переважне придбання акцій у разі їх спадкування. Акції товариств існують виключно в бездокументарній формі (стаття 20 Закону України «Про акціонерні товариства»). Їх облік та обслуговування обігу здійснюються депозитарними установами та/або Центральним депозитарієм, тому для переоформлення прав на цінні папери необхідно звертатися саме до них (стаття 1 Закону України «Про депозитарну систему України»).

Щодо цієї організаційно‑правової форми певні труднощі під час прийняття спадщини можуть виникати лише у двох випадках:

1) коли акції не переведено в бездокументарну форму;

2) якщо не проведено реорганізацію АТ після набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства» (воно досі існує у формі відкритого чи закритого акціонерного товариства).

Однак загалом ризики відсутності контролю за АТ до моменту оформлення права власності на акції на спадкоємців принципово нічим не відрізняються від інших організаційно‑правових форм.

Певна річ, бажано, щоб статути господарських товариств містили ретельно прописані положення щодо процедур переходу прав на частки або акції та питання інформування спадкоємців стосовно діяльності товариств (особливо щодо розподілу прибутку та відчуження активів) у період від відкриття спадщини до моменту її прийняття спадкоємцями.

Необхідність змінити спадкове законодавство

Як бачимо, поточне регулювання процедури спадкування бізнесу не вирішує низки проблем, що стосуються:

– неготовності спадкоємців до спадкування такого об’єкта, як бізнес у формі корпоративних прав (із погляду як розуміння обсягів бізнесу, так і його керованості);

– ризиків періоду безконтрольності господарських товариств у той час, коли спадкоємці проходять процедуру прийняття спадщини.

З огляду на це зберігається необхідність подальшого вдосконалення правових механізмів саме відносно спадкування бізнесу (бізнес‑структур).

Видається доречним розглянути досвід інших правових систем, які містять певні відсутні в законодавстві України інструменти, спрямовані на мінімізацію ризиків під час спадкування бізнесу та статків бізнесменів.

Так, у багатьох країнах активно використовуються спадкові фонди (трасти в системі загального права), за допомогою яких бізнесмени та інші заможні люди врегульовують спадкування належного їм майна.

Такі фонди зазвичай створюються із суспільно значущими і благодійними цілями. Найбільш відомими фондами, що успішно працюють, є, наприклад, Фонд Нобеля (за його рахунок щороку виплачується Нобелівська премія в галузі фізики, хімії, медицини, літератури та миру), Фонд Форда (в основному кошти фонду інвестуються, а потім витрачаються на благодійність) та інші.

У країнах, які використовують систему загального права, спадкодавець може створити траст шляхом передання майна довіреним особам для утримання трасту на користь спадкоємців відповідно до положень трастової декларації. Траст може бути створено спадкодавцем протягом його життя (inter vivos) або після його смерті за заповітом. У траст можна передати будь‑які типи майна, зокрема нерухомість, цінні папери, рухомі речі та готівку. Основним обов’язком довіреної особи (trustee) є збереження та управління активами на користь бенефіціарів. Бенефіціари зазначаються у трастовій декларації та можуть бути названі особисто або з посиланням на групу осіб (наприклад, «усі мої онуки»).

Якщо довірчий власник помирає або стає неплатоспроможним, активи довірчої власності не вважаються частиною його спадщини, а також не можуть бути арештовані в процесі банкрутства довіреної особи для розподілу серед його кредиторів, натомість вони зберігаються в окремому фонді на користь бенефіціарів.

Спадковий фонд

За загальним правилом кредитори засновника трасту не мають права звертати стягнення на передане до нього майно.

Водночас в Україні як державі, що належить до континентальної системи права, імплементація принципів «розщепленого» права власності з правових систем загального права на практиці відбувається з певними труднощами. Саме тому класичні трастові конструкції з усіма їх практичними перевагами в питаннях спадкування доступні для українського бізнесу лише в разі структурування володіння майном із використанням іноземних юрисдикцій. Таким чином, наявна ситуація сама штовхає власників бізнесу створювати конструкції в інших країнах, де використовуються трасти.

З огляду на те що інститут довірчої власності важко пристосувати до системи континентального права, цікавим видається досвід інших країн пострадянського простору, де в рамках системи континентального права створено такий правовий інститут, як спадковий фонд (підвид особистого фонду — заснованої на визначений строк або безстроково громадянином чи після його смерті нотаріусом унітарної некомерційної організації, яка здійснює управління переданим їй цим громадянином або успадкованим від нього майном відповідно до затверджених ним умов управління).

Засновник має право передбачити в статуті створеного за його життя особистого фонду, що після його смерті такий фонд продовжує свою діяльність відповідно до затвердженого засновником статуту та умов управління. Водночас цей особистий фонд не може бути після смерті його засновника ліквідовано за рішенням його органів.

Майно, яке передається такому фонду його засновником, належить фонду на праві власності. Засновник особистого фонду не має прав на майно створеного ним фонду. Безоплатне передання іншими особами майна у власний фонд не допускається.

Після смерті засновника особистого фонду затверджені ним за його життя статут, умови управління та інші внутрішні документи фонду не може бути змінено, за винятком зміни на підставі рішення суду на вимогу будь‑якого органу фонду у разі, якщо управління таким фондом у колишніх умовах стало неможливим через обставини, виникнення яких під час створення такого фонду не можна було припускати.

Модифікація спадкового законодавства

По суті, запровадження цього правого інституту дасть змогу структурувати активи так, щоб спадкове майно, з одного боку, було збережено і не виникали ризики захоплення його іншими особами, а з іншого — його можна бути легко передати спадкоємцям після смерті спадкодавця.

Ідея спадкового фонду є певною мірою подальшим розвитком конструкції спадкового договору (стаття 1302 ЦК України) та інституту виконавця заповіту (стаття 1286 ЦК України) з елементами концепції довірчої власності.

З юридичної точки зору, ця структура є одним зі спадкоємців за заповітом. Тобто за життя власник капіталу може вписати в заповіт спадковий фонд як одного зі спадкоємців разом з усіма іншими або лише спадковий фонд як єдиного спадкоємця. Водночас власник активів має можливість передати до спадкового фонду все своє майно або тільки його
частину.

Основною перевагою спадкового фонду є те, що спадкодавець може самостійно обрати професіоналів, які будуть здійснювати управління бізнесом. Окрім того, спадкодавець має можливість спланувати більш гнучкий порядок отримання спадкового майна спадкоємцями (залежно від їх поведінки, потреб та інших обставин). Наприклад, спадкодавець може обмежити суму, яка виплачується з фонду протягом року.

Вважаємо, що під час подальшої модифікації національного спадкового законодавства було б доцільно імплементувати в нього такий інститут, як спадковий фонд. Ця імплементація потребуватиме значно менших змін до інших норм законодавства, ніж імплементація інституту довірчої власності та трастових фондів. Звісно, впровадження в українське законодавство інституту спадкового фонду потрібно здійснювати з вирішенням питань про спадкування обов’язкової частки у спадщині, захисту інтересів неповнолітніх спадкоємців та інших аспектів. Але такий шлях дасть змогу кардинально полегшити отримання спадщини спадкоємцями бізнесменів, а останнім дасть можливість вибрати індивідуальний спадковий план серед множини варіантів.