1 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу гр­ки С., правонаступником якої є гр­н П., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року, встановив таке.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року гр­н К. звернувся до суду з позовом до гр­ки С. про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на частини квартири.

Позовну заяву гр­н К. мотивував тим, що під час шлюбу з відповідачкою його матір, гр­ка М., яка померла * року, за життя уклала з відповідачкою договір довічного утримання від 15 вересня 2005 року, згідно з умовами якого гр­ка С. отримала у власність квартиру за адресою: **.

Вказував на те, що зазначений договір було укладено в інтересах їх сім`ї, обов’язки щодо утримання гр­ки М. за її життя виконували як він, так і відповідачка, а тому спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Враховуючи зазначене, гр­н К. просив визнати за ним право власності на ½ частини квартири за адресою: **.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2018 року у задоволенні позову гр­на К. відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції брав до уваги те, що спірне майно, яке перейшло до відповідачки у власність відповідно до договору довічного утримання, належить їй на праві особистої власності та його не може бути визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя з подальшим визначенням часток у праві спільної сумісної власності подружжя.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов гр­на К. задоволено.

Визнано за гр­ном К. право власності на ½ частини квартири за адресою: **.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги гр­на К., апеляційний суд, установивши, що спірну квартиру придбано подружжям за час шлюбу, договір довічного утримання укладено в інтересах сім`ї, дійшов висновку, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя, частки дружини та чоловіка в ній рівні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2019 року гр­ка С., правонаступником якої є гр­н П., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження того, що договір довічного утримання укладено в інтересах сім`ї. Договір довічного утримання укладено між гр­кою С. та гр­кою М., і саме гр­ка С. виконувала умови цього договору щодо утримання гр­ки М., а тому спірне майно є особистою власністю гр­ки С.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року гр­н К. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року у складі судді Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У вересні 2019 року гр­н К. звернувся до Верховного Суду із заявою, в якій просив зупинити касаційне провадження в цій справі у зв`язку зі смертю гр­ки С.

У жовтні 2019 року гр­н П. звернувся до Верховного Суду із заявою, в якій просив замінити гр­ку С., яка померла *** року, на її правонаступника.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зупинено касаційне провадження в цій справі до залучення до участі у справі правонаступника та витребувано з відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському, Юр`ївському районах та місту Павлограду Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області засвідчену копію актового запису про смерть гр­ки С.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 6 листопада 2020 року справу призначено до розгляду колегією суддів.

Для встановлення правонаступників гр­ки С. Верховний Суд зробив запит до Першої павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області.

На запит суду відомостей про спадкоємців нотаріальна контора не надала.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року витребувано з Першої павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області інформацію про те, чи було заведено спадкову справу щодо спадкового майна померлої гр­ки С., і в разі якщо заведено, зобов`язано надіслати на адресу суду засвідчену копію спадкової справи.

31 березня 2021 року до Верховного Суду надійшов лист із Першої павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області з копією спадкової справи № ****, яку заведено після смерті гр­ки С.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року поновлено касаційне провадження в цій справі та залучено до участі у справі гр­на П. як правонаступника гр­ки С., яка померла *** року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 березня 2001 року між гр­ном К. та гр­кою С. зареєстровано шлюб.

15 вересня 2005 року між гр­кою С. та гр­кою М., яка є матір`ю позивача, укладено нотаріально посвідчений договір довічного утримання, згідно з умовами якого гр­ка М. передала, а гр­ка С. прийняла у власність квартиру за адресою: **, та зобов`язалась довічно утримувати й доглядати гр­ку М.

28 вересня 2005  року за гр­кою С. зареєстровано право власності на квартиру за адресою: **.

У зв`язку зі смертю * року гр­ки М. договір довічного утримання відповідно до частини 2 статті 755 Цивільного кодексу (ЦК) України припинив свою дію.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено, й це видно з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу (СК) України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини 3 статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, зокрема гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Системний аналіз зазначених норм цивільного та сімейного законодавства в сукупності зумовлює висновок, що, визначаючи правовий режим майна за договором довічного утримання (догляду), укладеним під час перебування набувача за цим договором у шлюбі, суди мають установити, чи було цей договір укладено саме в інтересах сім`ї; чи інший з подружжя, не визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, виконував обов`язки за таким договором солідарно з набувачем.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, підлягають застосуванню передусім норми СК України.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, укладеним під час перебування набувача у шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Той із подружжя, хто порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують. Зокрема, за частиною 3 статті 61 СК України має довести, що хоча майно придбавалося у період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення договору довічного утримання були не інтереси сім`ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов`язані із сімейними. Такий правовий висновок висловив Верховний Суд України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6­843цс17.

Установивши, що договір довічного утримання від 15 вересня 2005 року укладено гр­кою С. в інтересах сім`ї, оскільки доказів того, що метою укладення договору були її власні, особисті інтереси, так само як і доказів того, що вона самостійно несла матеріальні витрати на виконання договору довічного утримання, матеріали справи не містять, суд апеляційної інстанції, застосувавши презумпцію спільності майна подружжя, обґрунтовано вважав, що майно, набуте відповідачкою за договором довічного утримання, є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу між ними в рівних частках.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за потрібне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:

— касаційну скаргу гр­ки С., правонаступником якої є гр­н П., залишити без задоволення;

— постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 1 квітня 2021 року. Справа № 185/3086/18. Суддя­доповідач — Коломієць Г.В. Судді — Гулько Б.І., Луспеник Д.Д.)