Однією з гарантій незалежності суддів є те, що питаннями їх дисциплінарної відповідальності займається спеціальний орган, сформований з представників цієї професійної спільноти. Раніше він називався Вищою радою юстиції (ВРЮ), зараз це Вища рада правосуддя (ВРП). Проте зміна назви не вплинула на його квазісудову роль у процесі призначення суддям дисциплінарних стягнень.

На це вже звертав увагу Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), поширюючи гарантії статті 6 (право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) на процедури притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Мова йде про рішення ЄСПЛ у справах «Олександр Волков проти України» (скарга № 21722/11) та «Куликов та інші проти України» (скарга № 5114/09 і 17 інших). Остаточне рішення щодо одного із суддів «групи Куликова», звільнених за порушення присяги (зараз таку підставу скасовано) Велика Палата (ВП) Верховного Суду (ВС) ухвалила нещодавно. Незадовго до кінця процесу цей суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області, Ігор Бондаренко, помер.

Квазіправосуддя лишається правосуддям з усіма його недоліками, від яких не застраховані й самі судді. До недоліків ми відносимо його надмірну тривалість, якої все ж таки намагається не допустити дисциплінарний орган, доволі часто відмовляючи в поновленні пропущених суддями строків на оскарження дисциплінарних рішень.

Проте судді не позбавлені права оскаржувати «процесуальні» рішення ВРП в суді. На останніх позиціях Великої Палати Верховного Суду щодо «процесуальних» правил притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності ми й зупинимось. А саме — розглянемо питання поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішень дисциплінарних палат до ВРП після касаційного перегляду ВП ВС.

Посилання на рішення ЄСПЛ, який констатував не те порушення

У постанові ВП ВС від 25 березня 2021 року у справі № 9901/192/20 щодо звільненого за порушення присяги судді Ігоря Бондаренка, про якого ми вже згадували, йдеться про допущені ним процесуальні помилки, що унеможливили перегляд дисциплінарної справи з заявлених ним підстав. Так, у рішенні по справі «Куликов та інші проти України» ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності ВРЮ, строк оскарження рішення якої у Вищому адміністративному суді України (ВАСУ) суддя пропустив без поважних причин. А після рішення ЄСПЛ суддя в порядку вжиття заходів індивідуального характеру не звернувся за переглядом ухвал ВАСУ про відмову в перегляді. ВП ВС вирішила, що позивач знехтував такою процедурою і, оминаючи її, подав позов про визнання протиправним і нечинним уже рішення ВРП про своє звільнення.

Тобто, оскаржуючи рішення ВРП про звільнення, з огляду на рішення ЄСПЛ не можна доводити незаконність рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення.

ВП ВС пояснила, що «не може виправляти допущені позивачем процесуальні помилки та підміняти той суд, до якого позивач звертався з позовом про оскарження рішення ВРЮ від 6 грудня 2010 року № 1344/0/15­10 і судові рішення якого на підставі рішення ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України» не було переглянуто».

Поважні причини пропуску строку на оскарження, які дають підстави для  його поновлення

Поважність чи перелік причин пропуску десятиденного строку на оскарження рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не встановлено ні Законом України «Про Вищу раду правосуддя», ні регламентом ВРП. Таким чином, члени ВРП можуть його поновити на підставі суб’єктивної оцінки поважності наведених скаржником обставин.

Проте, як зазначив у своїй окремій думці (провадження № 11­20сап21) суддя ВП ВС Ігор Ткач, «визначена законом дискреція повноважень членів ВРП не може суперечити суті законодавчих правил щодо процедури оскарження відповідного рішення та обмежувати реалізацію такого права до тієї міри, щоб суть цього права було порушено».

Суддя не погодився з постановою ВП ВС від 18 березня 2021 року в цьому самому провадженні про законність відмови ВРП поновити строк на оскарження рішення щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

ВП ВС сформувала два важливі висновки стосовно підстав поновлення строку на оскарження:

1. Суддя має моніторити інформацію на сайті ВРП. Перебування за межами міста Києва, відсутність на робочому місці не позбавляють суддю можливості відстежити ухвалення рішень у його дисциплінарній справі на офіційному сайті Ради.
2. Клопотаючи про поновлення пропущеного строку на оскарження, суддя має обґрунтувати кожен день прострочення.

Такі висновки колег суддя Ігор Ткач розцінив як прояв надмірного формалізму, наслідком чого стало обмеження права судді на оскарження рішення щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Скасування ухвал ВРП з формальних підстав

Водночас формалізм не може бути надмірним, якщо мова йде про прямі вимоги закону до оформлення рішень ВРП.

Так, ВП ВС розглядає скарги на рішення ВРП, яке та ухвалює, розглянувши скаргу на рішення її дисциплінарної палати, за правилами касаційного провадження.

Частиною 1 статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» визначено вичерпний перелік підстав для скасування рішення ВРП, а саме:

• склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
• рішення не підписано будь­-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
• суддю належним чином не повідомили про засідання ВРП (у низці випадків);
• рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Таким чином, якщо рішення ВРП не підписав один з її членів, це є безумовною підставою для його скасування.

Такого висновку дійшла ВП у постанові від 1 квітня 2021 року (провадження № 11­404сап20), скасувавши ухвалу ВРП про залишення без розгляду та повернення скарги судді з цієї формальної підстави — через відсутність підпису члена ВРП, який ухвалював рішення.

ВП ВС як суд касаційної інстанції не аналізував правильності оскаржуваної ухвали ВРП, яка формально є неприйнятою.

Непідписане рішення підлягає скасуванню внаслідок порушення процедури його прийняття. ВРП має розглянути дисциплінарну справу повторно й ухвалити нове рішення.

Висновки

Робота суддів — здійснювати правосуддя, дотримуючись процесуальних вимог щодо судочинства та вимог матеріального права до оцінки правовідносин у рішенні. За погану роботу суддів притягують до дисциплінарної відповідальності. Тут уже вони самі стають стороною квазісудового процесу зі своїми «процесуальними» правилами, зокрема стосовно строків оскарження. Дисциплінарний процес щодо суддів триває в трьох «інстанціях»: дисциплінарній палаті ВРП, ВРП, ВП ВС. На оскарження рішення дисциплінарної палати до ВРП судді відводиться 10 днів. ВРП може поновити цей строк, якщо його пропустили з поважних причин, проте визначення поважності належить до її дискреційних повноважень, і таке рішення може переглянути ВП ВС як суд касаційної інстанції. ВП ВС неодноразово повторювала, що суддя має самостійно моніторити сайт ВРП. Таким чином, апелювання до незнання про рішення не є поважною причиною для пропущення строку на його оскарження. Нещодавно ВП ВС пішла далі в цьому питанні та виснувала, що суддя має обґрунтувати кожен день прострочення після десятиденного строку. Проте деякі судді вважають такий підхід надмірним формалізмом. Водночас формалізмом не є скасування рішення ВРП з формальних підстав — через відсутність підпису її члена, оскільки це є прямою вимогою
закону.

Марина ЯСИНСЬКА «Юридична практика»