Верховний Суд (ВС) послідовний у своїй практиці щодо нікчемності правочину та її наслідків. Зокрема, в низці постанов ВС вказував, що нікчемним є правочин, недійсність якого встановлено законом, і для визнання його недійсним не потрібне рішення суду. Це стосується й односторонніх правочинів, одним із яких є заповіт. А от щодо наслідків встановлення нікчемності останніх, то в судовій практиці змінився підхід. Зокрема, на це вказує постанова об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі ВС від 1 березня 2021 року у справі № 473/1878/19, у якій Суд відступив від низки своїх висновків.

Досудова історія

У квітні 2003 року гр­ка В. склала заповіт, відповідно до якого заповіла все своє майно гр­ці К. Вказаний заповіт посвідчено секретарем сільської ради та належним чином зареєстровано у відповідному реєстрі.

Проте в червні 2015 року гр­ка В. склала новий заповіт, за яким дві земельні ділянки площею 5,29 га та 2,27 га заповіла гр­ну С., а ще дві — площею 5,43 га та 2,15 га — гр­ці П. Новий заповіт посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом Н.

Після смерті гр­ки В. із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса звернулися спадкоємці як за заповітом, складеним у 2003 році, так і за заповітом, складеним у 2015 році.

У квітні 2016 року гр­ка К. оспорила в судовому порядку дійсність заповіту, складеного померлою у 2015 році. За результатами розгляду цього спору Верховний Суд постановою від 13 лютого 2019 року скасував рішення місцевого та апеляційного судів і прийняв нове рішення, яким відмовив гр­ці К. в задоволенні позову про визнання недійсним заповіту, складеного у 2015 році. Зокрема, ВС вказав на нікчемність заповіту, складеного гр­кою В. у 2015 році, на підставі статті 1257 Цивільного кодексу (ЦК) України, адже його складено за відсутності передбачених законодавством підстав для підписання замість заповідача іншою особою. І оскільки заповіт є нікчемним в силу закону, то відсутні й підстави для визнання його недійсним.

У січні 2018 року всі спадкоємці звернулися до приватного нотаріуса Н. із заявами про прийняття спадщини. Зокрема, гр­ка К. — із заявою про прийняття спадщини за заповітом, складеним у 2003 році, а гр­н С. та гр­ка П. — із заявами про прийняття спадщини за законом.

Приватний нотаріус Н. постановою від 9 квітня 2019 року відмовив гр­ці К. у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Відмову мотивував існуванням іншого заповіту, складеного пізніше, який є нікчемним, проте ця обставина не відновлює чинності попереднього заповіту, складеного у 2003 році.

Судові підходи

У травні 2019 року гр­ка К. оскаржила в суді вказану постанову приватного нотаріуса Н. про відмову у вчиненні нотаріальних дій, просила визнати її незаконною та скасувати, а також зобов’язати останнього видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 18 квітня 2003 року.

Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області рішенням від 12 серпня 2019 року, яке залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року, відмовив у задоволенні позовних вимог. Суди дійшли висновків, що заповіт, складений гр­кою В. у 2015 році, є нікчемним, але визнання його нікчемним чинність попереднього заповіту на користь позивачки не відновлює. Доказів визнання цього заповіту недійсним відповідно до положень статей 225, 231 ЦК України, які давали б підстави для відновлення попереднього заповіту, тобто заповіту на ім’я гр­ки К., не надано, у зв’язку з чим і відсутній обов’язок нотаріуса видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Вказані рішення місцевого та апеляційного судів гр­ка К. оскаржила в касаційному порядку, справу за її скаргою було передано на розгляд об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі ВС.

Таке передання ініціювали судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду ВС, вказавши не необхідність відступити від висновків, зроблених колегіями суддів як Першої, так і Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі ВС. Зокрема, в постановах від 23 січня 2019 року в справі № 755/15670/16­ц, від 30 жовтня 2019 року в справі № 695/506/13­ц, від 19 червня 2019 року в справі № 98/3558/16­ц зроблено висновок, що на підставі частини 4 статті 1254 ЦК України нікчемний заповіт не відновлює чинності попереднього заповіту.

Нова правова позиція

Розглянувши касаційну скаргу гр­ки К., об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі ВС визнала її такою, що підлягає частковому задоволенню.

Об’єднана палата дійшла висновку про необхідність відступити від правової позиції, викладеної в перелічених постановах Касаційного цивільного суду у складі ВС.

Зокрема, Суд звернув увагу на висновок Великої Палати ВС, зроблений у постанові від 19 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14­ц, що якщо недійсність певного правочину встановлено законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Відповідно до частини 4 статті 1254 ЦК України, якщо новий заповіт було визнано недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

З огляду на це об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі ВС дійшла таких висновків:

— частина 4 статті 1254 ЦК України стосується тільки тих випадків, коли новий заповіт визнано недійсним через дефект волі заповідача на підставі статті 225 ЦК України (заповідач у момент вчинення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними) чи статті 231 ЦК України (заповіт складено під впливом насильства), дія попереднього заповіту відновлюється;

— ця норма розрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності оспорюваного заповіту (відповідно до статей 225 і 230 ЦК України) і не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту;

— вказана норма не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту. Це обумовлено тим, що нікчемний заповіт не породжує будь­якого правового результату;

— за нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту не може скасовувати попередній заповіт;

— положення частини 4 статті 1254 ЦК України є винятком із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть. Також немає підстав застосовувати аналогію закону (частина 1 статті 8 ЦК України), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (зокрема й заповіту як одностороннього правочину) врегульовано частинами 1 та 2 статті 216 ЦК України.

Частково задовольняючи касаційну скаргу, об’єднана палата Касаційного цивільного суду ВС, проаналізувавши положення Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зазначила, що нотаріус зобов`язаний мотивувати свої дії, спрямовані на відмову у вчиненні нотаріальної дії. Водночас нотаріусу заборонено лише безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

ВС звернув увагу на неврахування судами того, що нікчемний заповіт не породжує правових наслідків, тому не впливає на попередній заповіт та не може його відновлювати чи скасовувати.

Суд визнав обґрунтованими доводи касатора, що наступний нікчемний заповіт не скасовує попередній, та помилковими дії нотаріуса щодо відмови у вчиненні нотаріальної дії на підставі статті 1254 ЦК України, яка стосується недійсності заповіту. І таким чином визнав незаконною та скасував постанову нотаріуса Н. від 9 квітня 2019 року.

Не компетенція суду

Розглядаючи вимогу гр­ки К. про зобов’язання нотаріуса видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом, об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі ВС звернула увагу на висновки, зроблені в постановах від 19 березня 2018 року у справі № 754/16825/15­ц та від 10 квітня 2019 року у справі № 161/9939/17, і констатувала, що суд не може зобов’язувати нотаріуса вчиняти дії стосовно вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції.

З огляду на зазначене ВС відмовив у задоволенні вказаної позовної вимоги саме на цій підставі та зазначив, що нотаріус вносить відповідну інформацію у Спадковий реєстр на підставі рішення суду про визнання його дій неправомірними чи у зв’язку зі скасуванням судом постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Своєю постановою об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі ВС скасувала рішення місцевого та постанову апеляційного судів і прийняла нове рішення, яким задовільнила позовні вимоги гр­ки К. в частині визнання незаконною та скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Анатолій ГВОЗДЕЦЬКИЙ «Юридична практика»