Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув 6 червня 2019 року касаційну скаргу захисника К. на вироки Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 5 лютого 2018 року та Апеляційного суду Хмельницької області від 26 червня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № *, щодо гр–на З., ** року народження, уродженця та жителя ***, засудженого за вчинення злочину, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу (КК) України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 5 лютого 2018 року гр–на З. засуджено за пунктом 4 частини 2 статті 115 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 15 років.

Апеляційний суд Хмельницької області 26 червня 2018 року скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив гр–ну З. покарання за пунктом 4 частини 2 статті 115 КК України у вигляді довічного позбавлення волі. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Гр–на З. визнано винуватим у тому, що він 24 червня 2017 року близько 09:30, перебуваючи на другому поверсі приміщення Ладигівського будинку культури, розташованого в с. Ладиги Старокостянтинівського району Хмельницької області, на ґрунті тривалих особистих неприязних відносин із гр–кою Г., діючи умисно, з метою вбивства з особливою жорстокістю, завдав не встановленим досудовим розслідуванням металевим предметом з ребристою поверхнею численних ударів у ділянку голови потерпілої, яка, відчуваючи сильний фізичний біль, вступила у боротьбу із засудженим, однак, не маючи можливості протидіяти, почала тікати на перший поверх будівлі, де гр–н З. наздогнав її та продовжив завдавати ударів тим же предметом у ділянку голови гр–ки Г., доки вона не припинила подавати ознаки життя.

У результаті вищевказаних дій гр–н З. завдав гр–ці Г. не менше 28 ударів у ділянку голови, не менше трьох ударів — у ділянку правого передпліччя, не менше одного удару — в ділянку лівої кисті, заподіявши їй тілесних ушкоджень, зокрема таких, що належать до тяжких і перебувають у прямому причинному зв’язку з настанням смерті потерпілої.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник К. ставить вимогу про зміну судових рішень щодо гр–на З., оскільки вважає їх незаконними на підставах неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість. На його думку, суд не дав належної оцінки доказам у кримінальному провадженні, які свідчать про відсутність у засудженого умислу на вбивство із особливою жорстокістю, оскільки він не бажав заподіяти потерпілій особливих мучень. Вказує, що поза увагою суду залишилося те, що гр–н З. вчинив злочин при перевищенні меж необхідної оборони, захищаючись від потерпілої. На переконання захисника, апеляційний суд необґрунтовано не врахував наявності обставин, які пом’якшують покарання гр–на З. та можуть бути підставами для застосування статті 69 КК України при призначенні покарання, та безпідставно дійшов висновку про необхідність обрання засудженому найбільш суворого виду покарання — довічного позбавлення волі.

Потерпіла гр–ка М. звернулася до касаційного суду із запереченням на цю касаційну скаргу, в якому просила залишити без зміни вирок апеляційного суду щодо гр–на З.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу.

Потерпілі заперечували проти задоволення касаційної скарги.

Прокурор вважала, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог частини 2 статті 433 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Згідно з вимогами статті 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Дії засудженого гр–на З. суд першої інстанції кваліфікував за пунктом 4 частини 2 статті 115 КК України. З такою ж правовою оцінкою дій останнього погодився і суд апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі захисник гр–н К. не оспорює причетності гр–на З. до позбавлення життя потерпілої гр–ки Г. Водночас
він не погоджується із кваліфікацією дій засудженого, оскільки вважає безпідставними висновки суду про наявність у діях
гр–на З. кваліфікуючої ознаки умисного вбивства «вчинення злочину з особливою жорстокістю».

Перевіряючи доводи в касаційній скарзі захисника, суд касаційної інстанції дійшов такого.

При вирішенні питання щодо наявності в діях винної особи складу кримінального правопорушення, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 115 КК України, слід враховувати, що така кваліфікація може мати місце лише в тому випадку, коли буде доведено, що спосіб позбавлення потерпілого життя свідчить про особливу жорстокість злочину і вона охоплювалась умислом винного. Визнавши засудженого винним у вбивстві, вчиненому з особливою жорстокістю, суд має навести у вироку підстави та мотиви, згідно з якими він дійшов такого висновку.

До особливо жорстоких можуть бути віднесені випадки, коли винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.

При цьому особливою жорстокістю слід вважати умисну дію (або бездіяльність), що супроводжує або наступає за насильницьким злочином, є необов’язковою для його вчинення і настання звичайних для злочину наслідків, що полягає в заподіянні потерпілому або його близьким додаткового, як правило, тяжкого фізичного або психічного страждання, тобто винний усвідомлює, що він вчиняє діяння, які є надмірними для досягнення злочинного наслідку, та обирає спосіб вчинення злочину, який охоплює діяння зайві (надмірні) для позбавлення життя потерпілого.

У кримінальному провадженні щодо гр–на З. на підставі досліджених судом доказів установлено обставини, за яких засуджений позбавив життя потерпілу гр–ку Г. Кваліфікуючи дії засудженого як вчинення злочину з особливою жорстокістю, суд вказав на велику кількість травмуючих дій, завданих потерпілій, яка була у свідомості.

Разом із тим судом не встановлено та не викладено у вироку доказів на підтвердження того, що гр–н З., завдаючи гр–ці Г. ударів, зокрема, у життєво важливий орган — голову, з метою позбавити її життя, свідомо бажав не лише вбити потерпілу, а й того, щоб вона відчувала додаткові страждання, які не були б необхідними для настання її смерті.

Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов переконання, що за встановлених судами фактичних обставин підстав для юридичної оцінки дій засудженого як умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю, немає, а тому його дії підлягають перекваліфікації з пункту 4 частини 2 статті 115 КК України на частину 1 статті 115 КК України як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, із призначенням відповідного покарання.

Така зміна юридичної кваліфікації дій гр–на З. не може не впливати і на розмір призначеного йому покарання.

Згідно з вимогами статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Враховуючи наведені вимоги, а також те, що гр–н З. вчинив особливо тяжкий злочин, уперше притягнутий до кримінальної відповідальності і беручи до уваги позитивні характеристики засудженого за місцем роботи та проживання, його сімейний стан, відсутність обставин, які обтяжують покарання, колегія суддів дійшла висновку про необхідність обрати йому покарання в межах санкції частини 1 статті 115 КК України, що буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Підстав для застосування частини 1 статті 69 КК України та обрання засудженому більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд ухвалив:

— касаційну скаргу захисника К. задовольнити;

— вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 5 лютого 2018 року та вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 26 червня 2018 року щодо гр–на З. змінити;

— перекваліфікувати дії гр–на З. з пункту 4 частини 2 статті 115 КК України на частину 1 статті 115 КК України та призначити йому за цим законом покарання у вигляді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років;

— у решті ці судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 6 червня 2019 року. Справа № 683/2620/17. Головуючий — Шевченко Т.В. Судді — Бущенко А.П., Голубицький С.С.)