Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув 10 червня 2019 року у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу гр–на Т. на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 26 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 серпня 2017 року.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року гр–н Р. звернувся з позовом до гр–на О. про зобов’язання спростувати недостовірну інформацію.

Позовна заява обґрунтована тим, що гр–ном О. щодо позивача поширено неправдиву інформацію у скарзі від 17 січня 2017 року до дисциплінарної палати кваліфікаційно–дисциплінарної комісії Ради адвокатів (КДКА) Хмельницької області. У скарзі зазначено, що гр–н Р. у порушення пункту 5.1 договору про надання правової допомоги № * від 5 лютого 2015 року, підготувавши позовну заяву про стягнення з ПАТ «Н» середнього заробітку за час затримки розрахунку та витрат від інфляції, односторонньо відмовився продовжувати представляти інтереси гр–на О. у справі № **, через що він змушений був укласти угоду з іншою особою для участі у розгляді справи. Крім того, відповідач консультувався з позивачем щодо виниклих проблем у відношеннях з керівництвом товариства, яке обвинуватило його у незаконній реалізації майна товариства ПП «Я», а позивач у подальшому використав отриману інформацію при виконанні договору № * від 5 лютого 2015 року при представленні інтересів ПАТ «Н». Також, як вказано гр–ном О. у скарзі, гр–ном Р. було підготовлено касаційну скаргу на постанову Рівненського господарського апеляційного суду від 3 лютого 2016 року та скаргу на дії державного виконавця, взято участь у судовому засіданні 25 листопада 2016 року у справі № **.

Позивач вказував, що твердження відповідача щодо надання консультацій з питань відносин з керівництвом товариства, підготування процесуального документа та відмови від договору № * від 5 лютого 2015 року, є надуманими з метою приниження честі, гідності та підриву ділової репутації представника. Скаргу на дії державного виконавця позивач не готував, остання була підписана самим скаржником. Ніяких перешкод у виконанні судового рішення, як про це поширює інформацію гр–н О., гр–н Р. не створив.

Гр–н Р. просив зобов’язати гр–на О. спростувати недостовірну інформацію, що викладена ним у скарзі від 17 січня 2017 року про притягнення гр–на П. до дисциплінарної відповідальності, що була подана до КДКА Хмельницької області, а саме — про те, що гр–н Р. підготував позовну заяву у справі № ** та в порушення пункту 5.1 договору № * від 5 лютого 2015 року відмовився представляти його інтереси, надавав йому консультації, під час яких отримав інформацію, яку використав при наданні правової допомоги ПАТ «Н», готував скаргу на дії державного виконавця та перешкоджав виконанню судового рішення про стягнення коштів на його користь шляхом подачі відповідної заяви до КДКА Хмельницької області.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 26 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 10 серпня 2017 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що 17 січня 2017 року гр–н О. звернувся до КДКА Хмельницької області зі скаргою на дії адвоката гр–на Р., просив притягнути його до дисциплінарної відповідальності із наступним позбавленням права заняття адвокатською діяльністю та виключенням із єдиного реєстру. Звернення гр–на О. до КДКА Хмельницької області як органу, уповноваженого згідно із Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вирішувати питання дисциплінарної відповідальності адвокатів, не є поширенням недостовірної інформації, оскільки здійснювалось відповідачем у порядку, визначеному нормами чинного законодавства для оскарження дій позивача.

Аргументи учасників справи

У вересні 2017 року гр–н Р. подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржені судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що у зверненні були вказані завідомо неправдиві відомості, а тому потрібно спростувати недостовірну інформацію. Акцентує увагу, що гр–н Р. не був повідомлений про судове засідання в апеляційному суді, призначене на 10 серпня 2017 року, а апеляційний суд не відклав розгляд справи.

У листопаді 2017 року гр–н О. подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін. Заперечення мотивовані безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що направлення скарги до дисциплінарної палати КДК не може вважатися поширенням інформації.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі.

Рух справи

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 5 лютого 2015 року між сторонами укладено договір про надання правової допомоги № *, на підставі якого гр–н Р. мав представляти інтереси гр–на О. у цивільній справі за його позовом до ПАТ «Н» про стягнення компенсації за невикористані відпустки.

Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 15 квітня 2015 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Н» на користь гр–на О. 2 079 грн компенсації за невикористану відпустку та 800 грн витрат на правову допомогу.

Відповідно до довіреності від 27 травня 2015 року гр–н О. уповноважив гр–на Ш. бути його представником.

15 грудня 2015 року, 17 серпня та 24 листопада 2016 року між гр–ном Р. та ПАТ «Н» укладено договір про надання правової допомоги та додаткову угоду до нього.

17 січня 2017 року гр–н О. звернувся до КДКА Хмельницької області зі скаргою на дії адвоката гр–на Р., просив притягнути його до дисциплінарної відповідальності із наступним позбавленням права на зайняття адвокатською діяльністю та виключенням із єдиного реєстру.

У лютому 2017 року гр–н Р. звернувся до начальника Новоушицького відділення Дунаєвецького відділу ГУНП у Хмельницькій області із заявою про вчинення злочину, в якій звинуватив гр–на О. у перешкоджанні у здійсненні його адвокатської діяльності щодо надання правової допомоги ПАТ «Н». Кримінальне провадження було закрите у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 397 Кримінального кодексу (КК) України.

Згідно зі статтею 201 Цивільного кодексу (ЦК) України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині 1 статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь–який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на звернення до кваліфікаційно–дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки.

У разі якщо особа звертається до кваліфікаційно–дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності та в якій міститься та чи інша інформація, проте яка в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою права, передбаченого частиною 1 статті 36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а не поширення недостовірної інформації.

За схожих обставин Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію. Хоча Конституційний Суд України дійшов такого висновку у контексті тлумачення положень Цивільного кодексу України 1963 року (стаття 7), який втратив чинність до того, як відбулися оскаржувані події, заявниця могла обґрунтовано сподіватися, що цей висновок так само буде застосовний і до «нового» Цивільного кодексу України 2003 року. Така правова позиція підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року («SIRYK v. UKRAINE», № 6428/07, параграф 37, ЄСПЛ, від 31 березня 2011 року).

Оскільки звернення гр–на О. до кваліфікаційно–дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) свідчить про реалізацію особою права, передбаченого частиною 1 статті 36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», та не є поширенням недостовірної інформації, суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що гр–н Р. не був повідомлений про судове засідання в апеляційному суді, призначене на 10 серпня 2017 року. У матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, аналіз якого свідчить, що апеляційним судом направлялася повістка позивачу за адресою ***, яка вручена 24 липня 2017 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», № 4909/04, параграф 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв’язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:

— касаційну скаргу гр–на Т. залишити без задоволення;

— рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 26 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 10 червня 2019 року. Справа № 680/195/17. Суддя-доповідач — Крат В.І. Судді — Дундар І.О., Краснощоков Є.В.)