Ірина ГОНЧАР

«Судовий вісник»

Скаржник стверджував, що спірне положення стало причиною того, що органом фіскальної служби не було складено висновку про повернення суми надмірно сплачених грошових коштів із земельного податку, що призвело до порушення його права на зайняття підприємницькою діяльністю і на захист економічної конкуренції та протиправного позбавлення його права власності, а цими нормами запроваджено «нерівні умови та дискримінацію платників податків».

КСУ, визнаючи неконституційною наведену норму (частину спірних положень КСУ не розглядав, пояснивши це відсутністю вказівок на порушення прав заявника), виходив з такого.

Неодмінним елементом принципу верховенства права є юридична визначеність, яка вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини. Юридична визначеність надає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема, у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване.

КСУ послався на рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства (№ 1)» від 26 квітня 1979 року, в якому той зазначив, що норма не може розглядатися як «право», якщо її не сформульовано достатньо чітко, що дає змогу громадянинові регулювати свою поведінку. Принцип юридичної визначеності є одним із основних складових верховенства права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (абзац 1); проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за потрібне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (абзац 2).

За позицією ЄСПЛ, Конвенцією захищається не лише право власності на наявне майно (право власності sensu stricto), а й легітимні очікування щодо набуття певного майна чи майнового права. Зокрема, право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що має принаймні легітимні очікування щодо ефективного здійснення права власності.

Відповідно до абзаців 26, 27 підпункту 5 пункту 135 розділу І Закону № 1797, який набув чинності з 1 січня 2017 року, підрозділ 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу (ПК) України доповнено пунктом 38, підпункт 38.7 якого було викладено в такій редакції:

«38.7. Не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, які розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення та перебувають у власності та/або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, у період з 14 квітня 2014 року до 31 грудня року, в якому завершено антитерористичну операцію.

Нараховані та сплачені за період проведення антитерористичної операції суми плати за землю відповідно до статей 269—289 цього Кодексу вважаються надміру сплаченими грошовими зобов’язаннями та підлягають поверненню».

Згідно з положеннями абзаців 24, 25, 26 розділу I Закону № 1989, який набув чинності з 15 квітня 2017 року, цей же підпункт викладено у новій редакції і фактично уточнено, що нараховані та сплачені за період проведення антитерористичної операції суми плати за землю не підлягають поверненню. При цьому до зазначених сум надміру сплачених грошових зобов’язань не застосовуються строки давності, встановлені статтею 102 цього Кодексу, крім сум надміру сплачених податкових зобов’язань платників податків, які припиняють свою діяльність.

Абзацом 8 підпункту 6 пункту 60 розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII, який набув чинності з 1 січня 2019 року, уточнено підпункт 38.7, що податок не сплачується також до завершення операції Об’єднаних сил (ООС).

Ці зміни не вплинули на сутність порушених у конституційній скарзі питань. Разом із тим з січня 2017 року було право платників податків повернути сплачені надміру податки, а з 15 квітня 2017 року таке право скасоване. Водночас законодавець визнав, що нараховані та сплачені відповідно до статей 269—289 ПК України суми плати за землю за земельні ділянки, розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення, та/або території проведення антитерористичної операції, є надміру сплаченими грошовими зобов’язаннями платників податків, та встановив, що у таких випадках для захисту права власності шляхом повернення надміру сплачених сум плати за землю строки давності не застосовуються. Це підтримує у платників податків легітимні очікування щодо можливого повернення надміру сплачених сум плати за землю, яку за приписами наступного речення повертати не можна. Тобто між першим та другим реченнями абзацу 26 розділу I Закону № 1989 є суперечність, яка спричинила юридичну невизначеність.

У справі заявника, з незалежних від нього причин, ТОВ не змогло захистити своє право власності у судовому порядку. Тобто легітимні очікування суб’єкта права на конституційну скаргу не справдилися, а його право власності було порушене.

КСУ наголошує, що держава зобов’язана не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень конституційних прав, а й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожною особою, яка перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади повинні запроваджувати таке юридичне регулювання, що має відповідати конституційним нормам і принципам, та створювати механізми для ефективного захисту конституційних прав і свобод.

Така практика негативно позначається на економічній свободі та розвитку підприємницької діяльності в Україні, а також на інвестиційному кліматі в державі. Хоча конституційно–правовий зміст поняття економічної свободи не передбачає отримання конкретних результатів від здійснення економічної діяльності, однак він включає і захист від ризиків, пов’язаних зі свавільними, непередбачуваними й необґрунтованими рішеннями та діями органів публічної влади, зокрема, щодо податкового регулювання.

Враховуючи викладене, КСУ дійшов висновку, що положення першого речення абзацу 26 розділу I Закону № 1989 суперечать частині 1 статті 8, частині 4 статті 41 Конституції України.