Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув 10 червня 2019 року у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника
гр–на Л. — гр–на П. на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 17 жовтня 2017 року і встановив таке.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року гр–н Л. звернувся до суду з позовом до гр–ки В. про визнання заповіту недійсним, третя особа: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу гр–ка Р.

Позовна заява мотивована тим, що * року помер його батько — гр–н Д., після смерті якого відкрилася спадщина на квартиру за адресою **.

5 березня 2016 року позивач подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. При цьому він дізнався, що, крім нього, із заявою про прийняття спадщини звернулася відповідачка гр–ка В. як спадкоємець за заповітом, складеним гр–ном Д. і посвідченим приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу гр–кою Р.

Вважав, що вказаний заповіт є недійсним, оскільки на момент його складання гр–н Д. у силу похилого віку та стану здоров’я не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Посилаючись на ці обставини, просив визнати заповіт, складений 11 січня 2016 року на ім’я гр–ки В., недійсним.

Під час розгляду справи гр–н Л. уточнив позовні вимоги та просив визнати заповіт недійсним та нікчемним, посилаючись на порушення нотаріусом порядку вчинення нотаріальних дій щодо посвідчення заповіту.

Вказує на те, що нотаріус надав його батькові на підпис підготовлений заздалегідь і без попереднього обговорення з ним заповіт, складений на ім’я гр–ки В. Крім того, було порушено законодавчо встановлені вимоги нотаріальної таємниці.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 9 серпня 2017 року позовні вимоги гр–на Л. задоволено. Суд вирішив: визнати заповіт, укладений
гр–ном Д., який помер * року, на користь гр–ки В., посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу гр–кою Р. 11 січня 2016 року № ***, недійсним та нікчемним. Вирішене питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що суду доведено, що при складанні заповіту нотаріусом були допущені порушення норм Закону, які передбачають складання та підписання заповіту, зокрема, текст заповіту було складено у відсутності заповідача, без встановлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії; при підписанні заповіту були присутні сторонні особи, окрім того, при підписанні та оголошенні заповіту була присутня і особа, на користь якої складено заповіт; запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій був здійснений нотаріусом при відсутності посвідчувального напису на документі та підпису нотаріуса.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 17 жовтня 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 9 серпня 2017 року скасоване. У задоволенні позовних вимог гр–на Л. до гр–ки В. про визнання заповіту недійсним та нікчемним, третя особа: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу гр–ка Р., відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що із змісту оспорюваного заповіту вбачається, що його текст виготовлений нотаріусом, записаний ним зі слів заповідача, заповіт прочитаний гр–ном Д. вголос і власноручно підписаний ним у присутності нотаріуса. Його зміст йому зрозумілий і відповідає його волі.

З огляду на викладене помилковим є висновок суду першої інстанції про порушення нотаріусом вимог статті 43 Закону України «Про нотаріат». Необґрунтованим є також висновок суду про порушення нотаріусом положень статті 8 Закону України «Про нотаріат», статей 1253, 1255 Цивільного кодексу (ЦК) України щодо посвідчення заповіту у присутності спадкоємця за заповітом та свідка гр–ки Н. Посвідчення заповіту у присутності спадкоємця за заповітом іншої особи, яка не залучена як свідок відповідно до положень частини 2 статті 1253 ЦК України, не можна вважати порушенням таємниці у розумінні статті 1255 ЦК України та статті 8 Закону України «Про нотаріат» і такі дії нотаріуса не тягнуть наслідків, передбачених частиною 1 статті 1257 ЦК України. Крім того, за змістом частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, визнання правочину одночасно нікчемним і недійсним суперечить вказаній нормі закону. Також відповідно до частини 2 статті 31 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову до початку розгляду справи по суті. З поданої до суду у серпні 2016 року позовної заяви вбачається, що позивач гр–н Л. просив визнати заповіт недійсним з підстав, передбачених статтею 225, частиною 2 статті 1257 ЦК України. Суд розпочав розгляд даної справи 28 жовтня 2016 року. 12 липня 2017 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, хоча цією заявою позивач фактично змінив предмет і підставу позову, оскільки у цій заяві він просить визнати заповіт недійсним і нікчемним та зазначено додаткову підставу позову — порушення вимог щодо посвідчення заповіту. Суд, у порушення вимог частини 2 статті 31 ЦПК України, прийняв вказану заяву і розглянув її по суті.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2017 року представником гр–на Л. — гр–ном П. подано до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 17 жовтня 2017 року.

У касаційній скарзі представник скаржника просить скасувати рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 17 жовтня 2017 року і залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 9 серпня 2017 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що нотаріусом не порушено порядок посвідчення заповіту. Так, при складанні заповіту на ім’я гр–ки В. нотаріус не встановив особу гр–на Д. та записав заповіт від імені батька не з його слів, чим порушив вимоги статті 43 Закону України «Про нотаріат». Крім того, нотаріус не встановив волевиявлення гр–на Д., не роз’яснив йому права, чим порушив вимоги, які зазначені у пункті 1 глави 4 розділу 1 наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України». Крім цього, на думку скаржника, вбачається відсутність вільного волевиявлення заповідача та порушення нотаріальної таємниці.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2017 року відкрите касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою і витребувано цивільну справу з Шевченківського районного суду м. Чернівці.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII. Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

3 червня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є.В. (суддя–доповідач), Зайцева А.Ю., Курило В.П.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що гр–н Д. є батьком гр–на Л.

* року гр–н Д. помер.

Після смерті гр–на Д. відкрилася спадщина, яка складається з квартири за адресою **.

5 березня 2016 року позивач як спадкоємець за законом першої черги звернувся до нотаріуса про прийняття спадщини. На підставі його заяви була заведена спадкова справа за № ****.

Також із заявою про прийняття спадщини після смерті гр–на Д. звернулась і відповідачка гр–ка В. як спадкоємець за заповітом на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу гр–кою Р. від 11 січня 2016 року за № ***.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь–які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко– і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 чинного ЦПК України.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт є одностороннім правочином, а тому повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1—3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За змістом частини 1 статті 1257 ЦК України заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Особливості посвідчення заповіту нотаріусом регламентуються статтею 1248 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», главою 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Позивач вважає заповіт недійсним, посилаючись на порушення таємниці його складення, оскільки він складався та зачитувався вголос у присутності інших осіб.

Зазначені обґрунтування не можуть бути взяті судом до уваги, виходячи з наступного.

Так, дійсно, нотаріальні дії мають вчинюватися у суворій відповідності з встановленими для даного органу або службової особи компетенцією і порядком їх вчинення, не допускаючи при цьому як потурання відхилення від зазначеного порядку, так і формального скасування нотаріальної дії, коли ці відхилення не вплинули на її вчинення. Зокрема, нотаріальна дія не може бути скасована лише з мотивів недодержання таємниці її вчинення, оскільки за правилами статті 8 Закону України «Про нотаріат» правовим наслідком такого порушення є притягнення до встановленої законодавством відповідальності винних службових осіб.

На думку суду, обов’язок дотримання нотаріальної таємниці поширюється на осіб, яким про посвідчення заповіту стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, свідків, та особу, яка підписує заповіт замість заповідача, а не на заповідача. Тому складання заповідачем заповіту в присутності інших осіб не може розцінюватися як порушення таємниці заповіту.

Посилання скаржника на наявність впливу сторонніх осіб на вільне волевиявлення гр–на Д. при складенні та посвідченні заповіту є безпідставними та бездоказовими. Жодних дій, які можливо було б розцінити як вплив і тиск на волевиявлення заповідача, не встановлено.

Також є безпідставними викладені у касаційній скарзі доводи щодо порушення нотаріусом інших вимог щодо порядку посвідчення заповіту.

Так, статтею 1248 ЦК України передбачено, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Встановлено, що батько позивача 11 січня 2016 року склав заповіт на належне йому на праві власності майно на ім’я гр–ки В. Цей заповіт відповідно до вимог частини 2 статті 1247 ЦК України власноручно підписано заповідачем і посвідчено нотаріусом.

Заповіт було записано нотаріусом зі слів гр–на Д. за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

При цьому, згідно з вимогами частини 2 статті 1248 ЦК України, цей заповіт перед підписанням було прочитано заповідачем вголос.

Належних та допустимих доказів щодо підготовки нотаріусом тексту заповіту зі слів сторонніх осіб суду не надано, як не надано доказів на спростування факту встановлення нотаріусом особи гр–на Д. та роз’яснення йому прав.

Крім того, встановлено, що у зв’язку з хворобою та похилим віком заповідача заповіт складено та посвідчено у приміщенні лікарні швидкої медичної допомоги, що відображено у заповіті.

При таких обставинах наведені в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, на підставі повно встановлених обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах–учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначене тільки у світлі конкретних обставин справи («PRONINA v. UKRAINE», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду постановив:

— касаційну скаргу представника гр–на Л. — гр–на П. залишити без задоволення;

— рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 17 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 10 червня 2019 року. Справа № 727/6176/16-ц. Суддя-доповідач — Коротенко Є.В. Судді — Зайцев А.Ю., Курило В.П.)