Аліна НАЗАРЧУК
«Судовий вісник»

Вінницький апеляційний суд розташований на в’їзді до історичної частини Вінниці, адже праворуч від центральної вулиці міста — Соборної — храм Феміди, а ліворуч — Свято–Преображенський кафедральний собор.

Архітектурні рішення

Споруда, в якій наразі відправляється правосуддя, збудована у 1957 році, проте від початку її було призначено для міського комітету Комуністичної партії. Об’єкт створено за участю відомих українських архітекторів — Музи Новакової та Самуїла Рабіна — і він є зразком максимально функціональної радянської архітектури 60-х років ХХ століття. Уже за часів незалежності будівлю було передано Вінницькому обласному суду, а згодом — апеляційному суду, який функціонує в ній дотепер. Так про історію будівлі розповідає Надія Чорна–Гаража, головний спеціаліст відділу інформаційно–аналітичної роботи.

І все ж, попри візуальну велич споруди, площа приміщення складає 2469 м², і цього простору для повноцінної роботи суддів не вистачає, скаржиться керівник апарату Наталя Король. Зокрема, якщо раніше в суді працювали 58 суддів, то було передбачено всього три зали судових засідань. З роками ситуація змінилася: суддів стало менше, а кількість залів, навпаки, збільшилася. Так, багато суддів у 2016 році пішли у відставку за вислугою років, тож штатну чисельність було скорочено до 40 суддів. На сьогодні суддівський корпус має складатися з 28 суддів, а фактично в суді працюють 27 служителів Феміди. Проте трьох залів і для такої кількості суддів не вистачало, тому було обладнано ще два додаткових зали судових засідань: один використовується для розгляду цивільних справ, ще один з дотриманням усіх вимог облаштували винятково для розгляду клопотань правоохоронних органів на проведення негласних слідчих розшукових дій. Щоб судді могли на вимогу процесуальних законів вчасно розглядати клопотання і справи, треба, щоб кожна колегія суддів мала окремий зал, переконана Наталя Король.

Аби розв’язати проблему з нестачею площі, розглядалися варіанти надання додаткових приміщень, наприклад, пропонувалося «відселити кримінальну палату». Але все ж було вирішено в існуючій споруді зробити надбудову і прибудову.

Однак через місцезнаходження в історичному ареалі міста виникли певні труднощі з отриманням необхідних дозволів, адже будівля повинна органічно вписуватися в нинішній архітектурний ансамбль. Цікаво й те, що, за будівельними нормами, висота споруди не повинна бути вищою за 21 метр, тобто є обмеження у разі зведення надбудови, а щодо прибудови, то обмеження стосуються земельної ділянки, яка належить судовій установі. Проте, починаючи з 2013 року, після проведення технічного обстеження, було розглянуто питання надбудови мансардового поверху. «Наступного року очікуємо погодження проектно–кошторисної та містобудівної документації і сподіваємося, що за наявності належного матеріального забезпечення уже через два–три роки ми отримаємо оновлену будівлю з капітальним ремонтом», — розповідає про плани керівник апарату. Нове приміщення має бути максимально наближене до стандартів, зокрема, проект передбачає встановлення ліфту, щоб установа стала ще більш доступною для осіб з обмеженими можливостями. До речі, керівництво суду поділилося з редакцією газети «Судовий вісник» проектом візуалізації інтер’єру, який ілюструє сучасні та високотехнологічні дизайнерські рішення.

Оперувати «кіберножем»

Варто відзначити, що саме суди Вінниці були одними з перших, що почали активно тестувати Єдину судову інформаційно–телекомунікаційну систему (ЄСІТС). Чи виникають у Вінницькому апеляційному суді труднощі із запровадженням системи ЄСІТС, розповіла Наталя Король: «Проблем із роботою в ЄСІТС у нас майже не виникало, тому я не погоджуюся з думкою, що запровадження новітніх технологій в судах є неможливим». Утім, випадок, коли система дала збій, усе ж мав місце. Так, в апеляційній скарзі, внесеній до ЄСІТС, було зазначено ідентифікаційний номер особи, який, як потім з’ясувалося, не належить апелянту. «Справа стосувалася примусового поміщення особи до психіатричної лікарні і було неприємно, коли надійшла скарга від особи, якій насправді належить цей ідентифікаційний номер. Ми одразу відреагували на помилку, видалили неправильні дані, одночасно звернулися до Києва, і нам пообіцяли попрацювати над удосконаленням системи, щоб унеможливити виникнення подібних ситуацій у майбутньому», — розповіла Наталя Король.

Судді та працівники апарату проходили навчання в Київському районному суді м. Одеси, у рамках якого мали змогу першими ознайомитися з роботою в ЄСІТС. Після навчання суд уклав меморандум «Програму спільних дій у сфері ЄСІТС», зокрема, з Державною пенітенціарною службою України, з прокуратурою м. Вінниці та Вінницької області.

«Якщо нам скажуть, що ЄСІТС запроваджується вже наступного місяця, я впевнена, що наш суд працюватиме з системою без проблем. Якщо люди хочуть оперувати кіберножем, отже, треба відійти від паперового документообігу», — переконана керівник апарату.

Повернутися в минуле

У Вінницькому апеляційному суді дбайливо ставляться до історичних реліквій. Так, гордістю суду є старовинні меблі, які в наш час можна зустріти хіба що в музеї, а не в залі судових засідань. Починаючи з 1947 року, за цими столами слухали справи судді Вінницького апеляційного адміністративного суду, а вже згодом столи та лави були подаровані Вінницькому апеляційному суду. Працівники суду подбали про збереження автентичності антикварних меблів, додавши лише одну маленьку, але важливу деталь — український герб на спинці стільця. Усе інше залишилося як у минулому столітті: столи і стільці пофарбовані в чорний колір, декоровані різьбою і оббиті яскраво–червоним бархатом.

Подбали в суді і про маленьких відвідувачів: на третьому поверсі обладнали дитячий куточок. Його було створено за кошти Британської Ради в Україні у рамках реалізації тренінгової програми «Активні громадяни». У ньому малюки мають змогу погортати яскраві книжечки, розфарбувати розмальовки, побавитися іграшками. А по телевізору мультики показують лише українською мовою, звертає увагу керівник апарату.

Таким чином, відвідуючи Вінницький апеляційний суд, можна повернутися не лише в часи минулої епохи, а й у часи дитинства.