Ольга СОПІЛЬНЯК

адвокат ПЮА «Дубинський і Ошарова», м. Київ

Спеціально для «Судового вісника»

22 липня 2018 року набув чинності Закон України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» (Закон про ефективне управління), яким внесені зміни до Закону України «Про авторське право і суміжні права» (Закон про авторське право), зокрема, у частині способу цивільно–правового захисту суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав. Законом про ефективне управління запроваджено новий порядок визначення розміру компенсації за порушення авторського права і (або) суміжних прав.

Ефект способу?

Уже майже рік юристи дискутують щодо того, (1) яким чином все ж таки здійснити розрахунок компенсації за порушення авторських прав і (або) суміжних прав згідно з чинною на сьогодні редакцією Закону про авторське право, та (2) чи справді новий спосіб розрахунку компенсації буде найефективнішим засобом захисту прав. Спробуємо розібратися.

Частиною 1 статті 52 Закону про авторське право встановлено, що за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб’єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції. При порушеннях будь–якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об’єктів суміжних прав, використанні творів і об’єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав суб’єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право, зокрема, подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником унаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

До прийняття Закону про ефективне управління пункт «г» частини 2 статті 52 Закону про авторське право передбачав, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Відповідно до пунктів 51.2, 52.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб’єкта авторського права та/або суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права, а розмір збитків та причинно–наслідковий зв’язок суб’єкт такого права доводити не зобов’язаний.

Аналіз судової практики показує, що в основному позивачі просили стягнення компенсації в розмірі 10 міні–
мальних заробітних прав за одне самостійне правопорушення і такі позови у більшості випадків були задово–
лені судом. Отже, позитивним моментом захисту прав правовласника шляхом стягнення компенсації по–старому було те, що позивачу достатньо було довести лише факт порушення відповідачем авторського права або суміжних прав. Однак не треба забу–
вати й про інший бік медалі. Проблема цього способу цивільно–правового захисту авторських прав і (або) су–
міжних прав полягала в тому, що не завжди стягнення компенсації у мінімально допустимому розмірі 10 мінімальних заробітних плат було співмірним з порушенням.

Нова редакція

Наразі законодавець змінив редакцію пункту «г» частини 2 статті 52 Закону про авторське право, виклавши його таким чином: суд має право постановити рішення або ухвалу про виплату компенсації, що визначається ним як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення — як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Як убачається зі змісту наведеної статті, це є намаганням імплементувати в національне законодавство України положення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а саме — статті 240, відповідно до якої сторони гарантують, що коли судові органи встановлюють збитки, (а) вони беруть до уваги всі відповідні аспекти, зокрема негативні економічні наслідки, у тому числі втрачені прибутки, які понесла потерпіла сторона, будь–які недобросовісні доходи, одержані порушником, і, у відповідних випадках, інші фактори, відмінні від економічних, зокрема моральна шкода, спричинена правовласнику порушником; або (b) як альтернативний варіант до підпункту (a) цього пункту, вони можуть у відповідних випадках встановити збитки як паушальну суму на базі таких елементів, як принаймні сума роялті або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного права інтелектуальної власності. Якщо порушник ненавмисно або не маю–
чи обґрунтованих підстав знати це був залучений до протиправної діяльності, сторони можуть встановити, що судові органи можуть виносити ухвалу на користь потерпілого про повернення доходів або відшкодування збитків, які можуть встановлюватись раніше.

Застосування нової редакції цієї статті викликає ряд запитань, зокрема, як доводити розмір винагороди, яка була б сплачена, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання об’єкта авторського права або суміжних прав, та, відповідно, як розраховувати розмір компенсації, а також що таке комісійні платежі тощо.

Зважаючи на те, що з моменту набуття чинності Законом про ефективне управління минуло менше року, а застосування цієї норми можливе лише до правопорушень, які вчинені після 22 липня 2018 року, на сьогодні є лише декілька судових рішень з посиланням на новий порядок розрахунку компенсації.

У справі № 922/2507/18 позивач звернувся з позовом про стягнення суми компенсації за порушення авторських прав у розмірі подвоєної паушальної суми винагороди у розмірі 40 000,00 гривень. Як обґрунтування такої суми компенсації позивачем зазначено, що базовою розрахунковою величиною для визначення розміру компенсації за порушення майнових авторських прав є розмір авторської винагороди, яку позивач одноразово сплатив автору згідно з договором про передання виключних майнових авторських прав на твір. Суд дійшов висновку про обґрунтованість розміру компенсації, яка підлягає стягненню, та задовольнив позов у повному обсязі. Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишене в силі. На сьогодні ця справа перебуває на розгляді у Верховному Суді.

У справі № 754/8845/16-ц позивач звернувся з позовом про захист авторських прав шляхом стягнення з відповідача 29 000,00 гривень — компенсації за порушення авторських прав. Заочним рішенням у цій справі позов було задоволено. Однак з тексту судового рішення не вбачається будь–якого обґрунтування того, чому суд вирішив стягнути компенсацію саме у такому розмірі. Наразі заочне рішення у справі скасоване і справа перебуває у провадженні Деснянського районного суду м. Києва.

Зважаючи на відсутність достатньої практики застосування статті 52 Закону про авторське право у новій редакції, на сьогодні досить важко говорити про більшу ефективність такого підходу з точки зору захисту прав суб’єктів авторських прав і (або) суміжних прав порівняно з підходом, передбаченим статтею 52 Закону про авторське право у старій редакції.